Ухвала

від 04.03.2019 по справі 160/1928/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 березня 2019 р. Справа № 160/1928/19

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Караван-2013 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни, третя особа на стороні відповідача: територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Караван-2013 (далі - ТОВ Караван-2013 , позивач) з позовом до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни, третя особа на стороні відповідача: територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42620344 від 20.08.2018 року;

- скасувати запис № 27562627 про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права комунальної власності на нежитлове приміщення в житловому будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № 130, розташоване на І поверсі поз. 1, загальною площею 63,3 кв. м за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будьонного, буд. 25, приміщення 130.

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ Караван-2013 зазначає, що за товариством зареєстроване право власності на придбане нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького (Будьонного), 25, приміщення № 130, загальною площею 63,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90127112101. Відтак, за поясненнями позивача, з часу придбання зазначеного нерухомого майна у 2013 році він на законних підставах користується майном, здійснює господарську діяльність шляхом передання цього об'єкта нерухомості в оренду. Однак, 08.11.2018 року випадково товариству стало відомо про те, що 14.08.2018 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвіновою Л. І. був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права комунальної власності на зазначене вище нерухоме майно. При цьому, позивач посилається на те, що підставою виникнення права власності у третьої особи є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 року, справа № 904/9156/16, про витребування від ТОВ Караван-2013 нежитлового приміщення № 130, що розташоване за адресою: вул. Будьоного, 25, м. Дніпро, реєстраційний номер об'єкта - 90127112101.

З огляду на це, ТОВ Караван-2013 звертається до адміністративного суду, вважаючи, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42620344 від 20.08.2018 року, та запис державного реєстратора № 27562627 про державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є незаконними та порушують його право власності на об'єкт нерухомості, тому підлягають скасуванню.

Суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, виходить з наступного.

У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, фактично позивач не погоджується з реєстрацією права комунальної власності на об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького (Будьонного), 25, приміщення № 130, загальною площею 63,3 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90127112101. Також суд зазначає, що позивач фактично обґрунтував свої позовні вимоги наявністю у нього права приватної власності на вказаний об'єкт нерухомості, та оскаржуючи реєстраційні дії щодо прийняття рішення та внесення запису про державну реєстрацію права комунальної власності за третьою особою, намагається в такий спосіб вплинути на дійсність набуття права комунальної власності на той самий об'єкт нерухомості. Тобто, предметом спірних правовідносин є право власності на об'єкт нерухомості, а такі спірні правовідносини виникли між ТОВ Караван-2013 та територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Крім того, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами у цій справі, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючи оспорювані реєстраційні дії щодо реєстрації за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права комунальної власності на вказаний вище об'єкт нерухомості, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, та оскаржувані рішення та запис про державну реєстрацію права комунальної власності стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу чи права учасника спірних правовідносин.

Відтак, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Водночас спір між сторонами має приватноправовий характер, бо він стосується майнового права позивача на об'єкт нерухомості, а саме: права приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, приміщення № 130, розташоване на І поверсі поз. 1, загальною площею 63,3 кв. м.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що визнання протиправними дій державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на зазначене вище майно та скасування запису про це, є захистом прав приватної власності позивача на об'єкт нерухомості від їх порушення іншою особою, за якою зареєстроване право комунальної власності щодо того ж самого нерухомого майна. Тому спірні правовідносини між сторонами мають приватноправовий характер.

Така ж правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 16.05.2018 року у справі № 337/2535/2017, від 23.05.2018 року у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 02.10.2018 року у справі № 911/488/18, від 28.11.2018 року у справі № 490/5986/17-ц, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кас України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду з поміж іншого, зокрема, відзначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінській дії суб'єктів владних повноважень.

Крім того, суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у зазначених вище постановах, зазначає, що відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів , місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Також суду зазначає, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами: по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства; по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб'єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. А між сторонами у цих спірних правовідносинах відсутні правовідносини щодо адміністрування та підпорядкування. Натомість характер спірних правовідносин свідчить про наявність спору між позивачем та третьою особою щодо права власності на один і той же об'єкт нерухомості. Тож такий спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як пояснив позивач та це підтверджується матеріалами справи, він звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з таким саме позовом та з тих самих підстав, проте ухвалою суду від 07.02.2019 року у справі № 904/5455/18, провадження у справі було закрито та роз'яснено позивачу, що розгляд спору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.

Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Суд, беручи до уваги те, що спір фактично виник між позивачем та третьою особою та стосується оскарження реєстрації права власності на той самий об'єкт нерухомості, має приватноправовий характер, а також враховуючи положення ст. 30 КАС України, приходить до висновку, що цю позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження за вказаною позовною заявою, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Крім того, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у цій справі та роз'яснити позивачу, що спір приватноправового характеру вирішується між особами, які вимагають скасування державної реєстрації і особами, за якими зареєстроване право, а тому з огляду на суб'єктний склад, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Караван-2013 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни, третя особа на стороні відповідача: територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності.

Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька