Постанова

від 15.03.2019 по справі 399/1034/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2019 року

м. Київ

справа № 399/1034/16-ц

провадження № 61-3896св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, відділ Держгеокадастру в Онуфріївському районіКіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., від 05 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, відділу Держгеокадастру в Онуфріївському районі Кіровоградської області про визнання договору міни недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку (пай).

Встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, відділу Держгеокадастру в Онуфріївському районі Кіровоградської області про визнання договору міни недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю з моменту розпаювання та до 19 квітня 2016 року їй належала на праві приватної власності земельна ділянка розміром 5,8788 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Василівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області.

19 квітня 2016 року на підставі договору міни № 1828 вказана земельна ділянка перереєстрована за ОСОБА_5 Підставою для реєстрації належної раніше їй земельної ділянки за ОСОБА_5 став договір міни, укладений між її представником за довіреністю, посвідченою Державним нотаріусом Онуфріївської Державної нотаріальної контори Оніщенко А. А. від 25 грудня 2014 року, виданою на ім'я ОСОБА_7, якою вона надавала повіреному право укласти договір міни належної їй земельної ділянки розміром 5,88 га кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території Василівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва на свій розсуд. Позивач дійсно надавала вказану довіреність на прохання ОСОБА_5 перебуваючи в стресовому стані, фактично не повністю розуміючи характер своїх дій та їх правових наслідків, через власні складні сімейні обставини, у зв'язку з захворюванням та під впливом обману з боку ОСОБА_5 До того ж, вартість, цільове призначення земельних ділянок, які були предметом міни є різними, у зв'язку з чим обмін є нерівноцінним і нерівнозначним, земельні ділянки знаходяться не в єдиному масиві, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, просила позов задовольнити, визнати договір міни недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку .

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору міни ОСОБА_7 діяв від імені ОСОБА_4 на підставі наданої нею довіреності. На момент укладення спірного договору міни довіреність була належним чином завірена, посвідчена нотаріусом та чинною, отже ОСОБА_7 діяв в інтересах довірителя. Крім того, законодавством не встановлено обмежень щодо міни земельних ділянок за площею та вартістю.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2017 року рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову; договір міни від 19 квітня 2016 року № 1828, укладений між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4. та ОСОБА_5 визнано недійсним; державну реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 5,8788 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Василівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, за ОСОБА_5, скасовано; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що представник за довіреністю, укладаючи спірний договір міни, діяв всупереч інтересам особи, яку він представляв, оскільки як за площею, так і за вартістю земельна ділянка, набута у власність позивачем за спірним договором значно менша за земельну ділянку, яка передана ОСОБА_5

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції односторонньо розглянув справу та дійшов передчасних висновків про задоволення позову, судом порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права, оскільки при укладенні договору міни сторони досягли всіх істотних умов про перехід права власності на земельні ділянки.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

04 квітня 2018 року вказана справа надійшла на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування цим судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміну підлягають тільки земельні ділянки за схемою пай на пай .

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах доброчесності, розумності та справедливості.

Тобто, кожна із сторін правочину вправі очікувати від іншої сторони добросовісного виконання своїх зобов'язань у відповідності до принципів закладених Законом.

Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Судом встановлено, що 19 квітня 2016 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір міни, за умовами якого кожна із сторін передала другій стороні у власність одну земельну ділянку в обмін на іншу земельну ділянку на зазначених нижче умовах, зокрема: у власність ОСОБА_4 переходить земельна ділянка площею 0,01 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування: Кіровоградська область Онуфріївський район Василівська сільська рада; у власність ОСОБА_5 переходить земельна ділянка площею 5,8788 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, місце розташування: Кіровоградська область Онуфріївський район Василівська сільська рада.

Згідно наданої ОСОБА_4 ОСОБА_7 довіреності, останнього уповноважено на укладання, за розсудом представника, договору міни земельної ділянки площею 5,8788 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в Кіровоградській області Онуфрієвського району на території Василівської сільської ради і належить ОСОБА_4

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що представник ОСОБА_4 за довіреністю ОСОБА_7 діяв не добросовісно та всупереч інтересам довірителя. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 є сином відповідача ОСОБА_5 , а в результаті укладеного договору міни у власність ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 0,01 гектарів, вартістю 500,00 грн, а у власність ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка площею 5,8788 гектарів, вартістю 147 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки ним неповно досліджено обставини, що мають значення для вирішення справи. Зазначає, що ОСОБА_5 діяв в інтересах довірителя, а позивачем вимоги про визнання спірної довіреності недійсною не заявлялися. Крім того, зазначає, що апеляційним судом не досліджувалися обставини щодо доступу до спірних земельних ділянок та не встановлено наявність автомобільних доріг, водних об'єктів, лісових насаджень, тощо.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову, оскільки судом встановлено, що договір міни відбувся за наявності зловмисної домовленості між ОСОБА_7. та ОСОБА_5., тобто за відсутності внутрішньої волі довірителя на вчинення договору міни земельних ділянок такого змісту, а представник не діяв в інтересах особи, яку він представляє. Крім того, апеляційним судом встановлено, що жодна із земельних ділянок, які є предметом оспорюваного договору міни, не знаходяться у середині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а знаходяться на краю цих масивів, а отже, у їх власників відсутні будь які труднощі для їх одноособового обробітку.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до вимоги переоцінки доказів, яким судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підстави для скасування відповідного рішення апеляційного суду відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а зазначене судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат здійсненими судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У червні 2018 року ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5

Відповідно до частин першої, третьої статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

У Верховного Суду відсутні відомості про ознайомлення всіх учасників справи із вказаними запереченнями, тому суд касаційної інстанції повертає їх особі, яка подала, оскільки позбавлений можливості врахувати їх при прийнятті судового рішення.

Керуючись статтями 182, 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Повернути заперечення на касаційну скаргу особі, яка їх подала.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська