Постанова

від 18.03.2019 по справі 910/15148/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р. Справа№ 910/15148/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Тищенко А.І.

представники сторін не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог

Україна"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2019

у справі №910/15148/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледлайт Україна"

про стягнення 37 871,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролог Україна" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледлайт Україна" (далі за текстом - відповідач) заборгованості у розмірі 37 871,40 грн., з яких: 30 881,25 грн. - основний борг, 4 064,48 грн. - штрафні санкції, 868,06 грн. - 3% річних, 2 057,61 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №910/15148/18 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 30 881,25 грн. основного боргу. В іншій частині в позові відмовлено.

28.01.2019 від позивача до суду надійшла заява, в якій він просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі №910/15148/18 в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено, оскільки при прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №910/15148/18 було вирішено питання про судові витрати та відмовлено у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат. Окрім того, представник позивача не скористався своїм правом та не зробив заяви про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу у порядку та у строки, передбачені ч.8 ст. 129 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі №910/15148/18, задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач неодноразово просив суд про стягнення витрат на правову допомогу. Оскільки справа розглядалася у спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін і в такому випадку дебати не проводяться, а тому позивач вважає, що він міг зробити заяву про стягнення витрат на правову допомогу у будь-який час протягом розгляду справи в суді.

За твердженням позивача, до закінчення розгляду справи і проголошення рішення він не мав можливості подати суду докази на підтвердження розміру понесених витрат, оскільки відповідний рахунок адвокатського об'єднання був сплачений позивачем лише 24.01.2019, тобто після прийняття рішення, і акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги б/н від 01.10.2018 також був підписаний 24.01.2019. При цьому позивач наголошував, що заява про стягнення витрат на правову допомогу від 25.01.2019 та пакет відповідних документів були подані суду в межах строків, передбачених ч.8 ст. 129 ГПК України.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Нормами ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, і за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В апеляційній скарзі позивач зазначав про те, що неодноразово просив суд про стягнення витрат на правову допомогу, вказуючи про це в прохальній частині позову, в доданому до позову попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у прохальній частині відповіді на відзив та в судовому засіданні 15.01.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, доданому до позову, представник позивача зазначив про те, що остаточний розрахунок витрат на правову допомогу буде надано в порядку та у строки, передбачені ч.8 ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву . У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець передбачив попереднє подання стороною заяви, в якій вона має повідомити суд про намір надати у п'ятиденний термін після ухвалення рішення докази на підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу.

В апеляційні скарзі позивач зазначає про те, що дана справа розглядалася у спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, у зв'язку з чим відповідно до ч.8 ст. 252 ГПК України в такому випадку дебати не проводяться, а тому позивач міг зробити заяву про стягнення витрат на правову допомогу у будь-який час протягом розгляду справи в суді, але зміг підготувати та надати такі докази вже після прийняття рішення у справі у строк, встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України.

Колегією суддів враховано, що заява про стягнення судових витрат із відповідними доказами була подана позивачем протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення у даній справі. Однак, враховуючи, що позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, ним не було повідомлено суд до ухвалення рішення про намір надати докази на підтвердження понесених судових витрат (щодо надання правничої допомоги) саме протягом п'яти днів з дати ухвалення рішення, тоді як подання цієї заяви є обов'язковою умовою для надання вищезгаданих доказів.

Слід також зазначити, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Натомість зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі № 910/15148/18 вбачається, що місцевий господарський суд розподілив судовий збір за подання позову між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог, а також відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки суду не було надано доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат.

Тобто, у рішенні суду від 21.01.2019 у справі № 910/15148/18 вирішено питання про розподіл судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу), а відтак підстави для винесення додаткового рішення відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України відсутні.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №910/15148/18 в апеляційному порядку не оскаржувало ся.

Таким чином, в даному випадку місцевим господарським судом було надано належну оцінку доводам, викладеним в заяві позивача, а також вірно застосовано норми процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених вище. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Україна" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі №910/15148/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15148/18 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 19.03.2019.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

А.І. Тищенко