Ухвала

від 18.03.2019 по справі 160/1780/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 березня 2019 року 160/1780/19

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву про самовідвід судді в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРМЗ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дії, -

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КРМЗ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 18.12.2018 року №7339-п "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "КРМЗ" (код ЄДРПОУ 38996235);

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "КРМЗ" (код ЄДРПОУ 38996235) підставі наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 18.12.2018 року №7339-п "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "КРМЗ" (код ЄДРПОУ 38996235).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

15.03.2019 року до суду подано від Товариства з обмеженою відповідальністю "КРМЗ" в особі представника адвоката ОСОБА_1 заява про відкладення підготовчого засідання у справі № 160/1780/19.

18 березня 2019 року суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудником С.В. подано заяву про самовідвід, в обґрунтування якої зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 28.11.2005 року по 19.10.2007 року перебували у трудових відносинах. ОСОБА_2 у вказаний період працював у ТОВ Юридичне агентство Юсупов, Василюха та партнери на посаді молодшого юрисконсульта, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 (запис № 1). ОСОБА_1 займала керівні посади у ТОВ Юридичне агентство Юсупов, Василюха та партнери та була безпосереднім керівником ОСОБА_2 у зазначений період. Отже, під час розгляду даної справи з боку учасників справи можуть виникнути сумніви в неупередженості та об'єктивності судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудника С.В.. Крім того, суддя Прудник С.В. з посиланнями на практику Європейського суду з прав людини наголосив на тому, що неупередженість та безсторонність суду є обов'язковою ознакою судового процесу, який гарантує рівність перед судом та гарантує право кожного на справедливий суд. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід (рішення від 09.11.2006 року у справі "Білуга проти України", рішення від 28.10.1998 року у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з такого.

За змістом Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об'єктивності суду є право відводу (самовідводу).

Підстави для відводу (самовідводу) судді наведені у статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Частиною 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Згідно з частино 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі "Білуха проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 року у справі "Ветштайн проти Швейцарії" зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK"). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі "П'єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.

Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі саме висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Зважаючи на вказані вище обставини, аналіз норм чинного законодавства України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, практики Європейського суду з прав людини, та з урахуванням приписів статтей 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою забезпечення неупередженості у розгляді справи № 0440/5621/18 та виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об'єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 36, 39-41, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву про самовідвід судді Прудника Сергія Володимировича в адміністративній справі № 160/1780/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРМЗ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дії.

Справу передати для здійснення розподілу між суддями в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.

Суддя С. В. Прудник