Постанова

від 18.03.2019 по справі 804/3707/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2019 року

Київ

справа №804/3707/17

адміністративне провадження №К/9901/54847/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 (головуючий суддя: Прокопчук Т.С., судді: Круговий О.О., Шлай А.В.)

у справі № 804/3707/17

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Бабушівському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушівському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області (далі - відповідач 1, ДПІ), Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС, відповідач 2) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.11.2016 № 4967-1303 та від 12.01.2017 № 230/10/04-36-10-01-09.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм пункту 10.4 ст. 10, підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14, пункту 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК Україна), ст. 18 Закону України Про оцінку земель , ст. 26 Закону України Про землеустрій , ст. 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про задоволення позову. За доводами касаційної скарги, судами не було враховано, що позивач не є власником чи землекористувачем земельної ділянки, що звільняє його від сплати плати за землю; не було досліджено правомірності нарахованих податкових зобов'язань, оскільки відсутні дані державного земельного кадастру, а ДПІ здійснило розрахунок нормативної грошової оцінки самостійно, перевищивши свої повноваження.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що позивач є власником нежитлових приміщень загальною площею 533,3 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 26.

У зв'язку із несплатою позивачем земельного податку за 2016 рік ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2016 № 4967-1303 про визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку за 2016 рік на 41056,61 грн. (3% від нормативної грошової оцінки). Вказане рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, рішенням якого від 12.01.2017 № 230/10/04-36-10-01-09 у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено та збільшено йому грошове зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2016 рік, визначене в оскарженому податковому повідомленні-рішенні на суму 19521,77 грн. За наслідками процедури адміністративного оскарження ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2017 № 1140-1303 яким донараховано позивачу податкове зобов'язання із земельного податку на суму 19521,77 грн. За результатами розгляду повторної скарги на оскаржуване податкове повідомлення-рішення, скарга залишена без задоволення, а рішення без змін.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За пунктом 287.7 ст. 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду України.

Разом із тим позивач у своїй касаційній скарзі звертає увагу на те, що при оскарженні постанови суду першої інстанції звертав увагу апеляційного суду на те, що сума земельного податку була розрахована відповідачем за відсутності доказів щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться під належним позивачу об'єктом нерухомості. Ці доводи позивача не знайшли своєї оцінки у постанові суду апеляційної інстанції.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271 ПК встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 271.2 цієї статті рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 ст. 274 ПК).

Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Матеріали справи не містять інших доказів отримання ДПІ відомостей про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки.

Однак обставини наявності у відповідача інформації з Державного земельного кадастру як підстава для нарахування податку на землю при визначенні суми цього податку згідно з податковим повідомленням-рішенням, за умови того, що правильність визначення розміру податкового зобов'язання була спірною у судовому процесі та підставою для подання позову, входить до предмету доказування у цій справі, а тому обставини встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки як вихідних даних для визначення плати за землю не може вважатися встановленим.

Апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги позивача не було дано належної оцінки його доводам щодо розрахунку ДПІ сум податкового зобов'язання із земельного податку без наявності достовірних доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже постанова апеляційного суд підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 скасувати на направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко