Постанова

від 13.03.2019 по справі 607/16988/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/16988/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/97/19 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 308000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Костів О. З., Ходоровський М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

та представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/16988/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2018 року (ухваленого суддею Братасюком В.М., дату складання повного тексту не зазначено) у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішень та визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тернопільської міської ради, Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення Тернопільської міської ради №5/29/47 від 02.10.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0915 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1 в користування (оренду) ОСОБА_2, і рішення сесії №5/33/91 від 30.03.2010 року про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20.10.2009 року, укладеного з ОСОБА_2, зареєстрованого у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12.11.2009 року за №3746 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.10.2009 року площею 0,0915 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_2, зареєстрованого у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12.11.2009 року за №3746 з додатковими угодами.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку з підвалом та земельної ділянки площею 385 кв.м. по АДРЕСА_2 . Власником сусідньої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2. Рішенням Тернопільської міської ради №5/29/47 від 2.10.2009 року йому надано в оренду земельну ділянку площею 915 кв.м. для обслуговування цієї будівлі.

Для входу в підвал, який здійснюється через кладову, їй надано в оренду земельні ділянки площею 5 (яка виділена лише для відкривання дверей) та 9 кв.м. , які не з'єднані між собою у зв'язку з чим вона не має доступу до підвалу і змушена проходити по земельній ділянці площею 11 кв.м. , яка перебуває в оренді відповідача. Вказана земельна ділянка межує з її будинком (проходить паралельно будинку) і не виходить за межі входу в підвал. Розрахунок потреби площі необхідний для обслуговування приміщення входу в підвал зазначений у довідці КП "Місто" від 28.05.2013 року і становить 14 кв.м. Посилаючись на те, що з переходом права власності на житловий будинок з підвалом до неї перейшло право користування земельною ділянкою необхідною для їх використання просила скасувати оскаржувані рішення та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 915 кв.м..

В оренді відповідача також перебуває земельна ділянка на якій знаходиться бетонний куб. Вказаний куб не є нерухомим майном, не перебуває у власності відповідача та не використовується ним. Посилаючись на те, що куб не є складовою будівлі промислового магазину, вважає, що у Тернопільської міської ради (далі ТМР) не було правових підстав і для надання ОСОБА_2 земельної ділянки на якій розташований вказаний куб. Безпідставне надання йому земельної ділянки під бетонним кубом призвело до порушення її прав, оскільки вона не може повноцінно використовувати власне подвір'я, загородити його, сам бетонний куб мішає заїзду в гараж, а також біля кубу збирається сміття, яке вона змушена постійно прибирати.

Також зазначила, що при виготовленні технічної документації щодо відведення земельної ділянки площею 915 кв.м. було порушено норми ДБН, які передбачають, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань від межі сусідньої земельної ділянки треба приймати не менше 1 м. Від стіни її будинку до земельної ділянки переданої у користування відповідачу менше метра.

Порушення своїх прав вбачає і у тому що міська рада не мала правових підстав для затвердження проекту землеустрою за відсутності погодження меж земельної ділянки із сусіднім землекористувачем. До неї за погодженням меж земельної ділянки ніхто не звертався.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задоволити її вимоги посилаючись на доводи зазначені в обґрунтуванні позовних вимог.

Апелянт додатково вказала, що з винесенням Тернопільським міськрайонним судом 12.07.2012 року рішення про визнання за нею права власності на приміщення площею 2,1 кв.м. до неї перейшло право користування земельною ділянкою необхідною для доступу до нього та його обслуговування. Твердження суду про те, що вказане приміщення не зареєстроване за нею не відповідає дійсності. Надання їй в оренду земельної ділянки 5 та 9 кв.м. не дають можливості потрапити в підвал, оскільки земельні ділянки не з'єднанні між собою. Помилковим є висновок суду про те, що вона не вказала площі земельної ділянки необхідної для забезпечення проходу до підвалу, оскільки у збірному кадастровому плані зображена спірна земельна ділянка площею 11 кв.м. та зображено знаходження бетонного куба в її дворі, який не використовується відповідачем та перешкоджає їй повноцінно використовувати своє подвір'я.

Помилковим є також висновок суду про те, що вона пропустила строк звернення з позовом в суд, тому що зі змістом оскаржуваного договору оренди та рішеннями вона ознайомилась лише у 2018 році після витребування їх судом.

Вважає, що Тернопільська міська рада зобов'язана була погодити з нею межі земельної ділянки, яка виділялась в оренду ОСОБА_2, оскільки вона неодноразово зверталась до Тернопільської міської ради щоб внести зміни у її державний акт та не надавати йому земельну ділянку яка не включена до її державного акту. При виготовленні технічної документації відповідача було порушено вимоги ДБН та не враховано необхідність відступлення 1 м. від стіни будівлі для належного її догляду.

В судовому засідання ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що належний їй будинок старої забудови (до 1950 року), був власністю її дідуся, потім матері, а зараз її. При радянській владі частину будинку конфіскували і у ньому знаходився цех випічки хлібобулочних виробів, який у 2003 році викупив ОСОБА_2 Їх частина будинку мала ще одну прибудову яка зараз не існує, тому вважає, що вона має право на отримання в користування земельну ділянку з врахуванням неіснуючої прибудови та входу в підвал площею 33 кв.м., що відобразив експерт у своєму висновку складеному напередодні даного судового засідання 11.03.2019 року. Отримавши у 2005 році державний акт на земельну ділянку вона побачила, що їй не надані у власність спірні земельні ділянки та зверталась до Тернопільської міської ради. Всі її звернення були безрезультатними, оскільки їй повідомляли, що питання можливості проходу вона може вирішити шляхом встановлення сервітуту.

Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що спірний вхід до підвалу, який є складовою частиною житлового будинку, згідно договору купівлі-продажу перейшов у власність позивачки тому не було необхідності реєструвати право власності на нього. Для проходу до підвалу позивачка змушена проходити по земельній ділянці яка передана в оренду ОСОБА_2, а в осінній період вигружати овочі на спірній земельній ділянці з чим не погоджуються особи яким ОСОБА_2 здає в оренду будівлі. ОСОБА_1 має доступ до гаража для проїзду легковим автомобілем, однак вона має намір проводити реконструкцію належної їй частини будинку і вантажний автомобіль не зможе проїхати, а також не має місця для вигрузки будівельних матеріалів. Вважає позовні вимоги доведеними, а також, що спірні частини земельних ділянок повинні бути надалі передані Тернопільською міською радою у користування або у власність позивачки.

Представник Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради апеляційної скарги не визнала та пояснила, що цех випічки хлібобулочних виробів належав Тернопільській облспоживспілці і за договором купівлі-продажу перейшов у власність ОСОБА_2 Для обслуговування будівлі виділена земельна ділянка з цільовим призначенням "землі промисловості", яка за договором оренди передана в користування власнику будівлі. Враховуючи цільове призначення земельної ділянки, яка є сформованою з присвоєнням їй кадастрового номера, вона законно передана в оренду ОСОБА_2 Позивачці було передано в оренду земельні ділянки площею 5 та 9 кв.м. для проходу до підвалу та його обслуговування, оскільки нею використано право на приватизацію землі для обслуговування будинку.

Представник ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що у 2003 році ОСОБА_2 викупив цех випічки хлібобулочних виробів і бетонний куб був складовою (приналежністю) цього приміщення, до нього кріпився димохід, а не окремим об'єктом нерухомості. Тоді ж було вилучено земельну ділянку у попереднього власника будівлі, виготовлено технічну документацію із землеустрою та надано йому в оренду. Земельна ділянка сформована як об'єкт нерухомості, має цільове призначення тому підстав визнавати незаконними рішення Тернопільської міської ради та договору оренди не має. Позивач має доступ до підвалу за рахунок переданих їй у власність та користування земельних ділянок, а у разі недостатності цієї площі вправі порушувати питання про встановлення земельного сервітуту. ОСОБА_2 всю частину земельної ділянки виклав бруківкою, обслуговує її та не перешкоджає позивачці користуватись нею. ОСОБА_2 не заперечує щоб позивачка при проведенні реконструкції свого будинку користувалась земельною ділянкою виділеною для обслуговування бетонного куба. Вважає, що наведенні позивачкою обґрунтування позовних вимог та бажання отримати у власне користування спірні земельні ділянки не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень Тернопільської міської ради та визнання недійсним договору оренди.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, заслухавши апелянта та представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з підвалом в АДРЕСА_2. Згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку виданого 10.11.2005 року їй передано у власність для обслуговування житлового будинку 0.0385 га земельної ділянки.

Власником сусіднього нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Згідно договору купівлі-продажу від 21.10.2003 року він придбав будівлю цеху хлібобулочних виробів з приміщенням кладовки площею 2.1 кв.м.. На підставі договору оренди від 06.01.2004 року земельна ділянка для обслуговування цеху випічки площею 0.0920 га була передана в оренду відповідача на період з 12.12.2003 року по 12.12.2008 року.

Рішенням Тернопільської міської ради №5/29/47 від 02.10.2009 року вирішено знову надати ОСОБА_2 в оренду терміном на п'ять років земельну ділянку площею 0.0915 га із земель промисловості для обслуговування вказаної будівлі. На підставі зазначеного рішення 20.10.2009 року між Тернопільською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди цієї земельної ділянки терміном на п'ять років на період з 02.10.2009 року по 02.10.2014 року. В пункті 18 договору зазначено, що передача земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Рішенням Тернопільської міської ради № 5/33/91 від 30.03.2010 року вирішено продовжити терміном на десять років договори оренди земельних ділянок, які знаходяться в користуванні суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі і земельної ділянки площею 0.0915 га, яка була надана в оренду ОСОБА_2

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.07.2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу цеху випічки хлібобулочних виробів укладений 21.10.2003 року в частині купівлі ОСОБА_2 приміщення кладової площею 2.1 кв.м. та визнано право власності за ОСОБА_1 на вказане приміщення.

Судом також встановлено, що приміщення кладовки слугує входом до підвалу ОСОБА_1 В 2015 році на підставі договорів оренди міською радою ОСОБА_1 передано в користування земельні ділянки площею 5 та 9 кв.м. для обслуговування житлового будинку з підвалом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення прийняті Тернопільською міською радою в межах визначених ст. 12 ЗК України та ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноважень та не порушують права позивачки як власника житлового будиноку з підвалом, тому відсутні підстави для їх скасування та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 м.Тернопіль.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач порушення своїх прав вбачає у тому, що вона позбавлена повноцінного доступу до входу в підвал та змушена проходити по земельній ділянці переданій в оренду ОСОБА_2 Оскільки земельні ділянки площею 5 та 9 кв.м. не з'єднанні між собою, тому для проходу до підвалу вона має право на отримання 11 кв.м. спірної земельної ділянки, яка знаходиться паралельно стіні будинку і не виходить за межі стіни входу в підвал. Земельна ділянка шириною 80 см. вздовж будинку яка перебуває у її власності призначена для обслуговування стіни будинку і не може бути проходом до підвалу. Також порушення своїх прав вбачає і у тому, що земельна земельна ділянка під бетонним кубом безпідставно передана в оренду ОСОБА_2, оскільки куб не є його власністю та не використовується ним, однак межує з її подвір'ям та перешкоджає їй повноцінно використовувати подвір'я та гараж, біля бетонного куба збирається сміття, яке вона змушена прибирати. Вважає, що куб перешкоджатиме заїзду вантажного автомобіля і вигрузці будівельних матеріалів, оскільки вона має намір проводити реконструкцію будинку.

На підтвердження своїх вимог позивач надала збірний план суміжних землевласників та землекористувачів та розрахунок потреби площі земельної ділянки для доступу та обслуговування підвалу житлового будинку ( а.с.170, 185). В суді апеляційної інстанції додатково надала схему земельних ділянок з проставленими розмірами.

Із схем земельних ділянок вбачається, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0.385 га включає земельну ділянку вздовж будинку зі сторони АДРЕСА_1 шириною 0.88 см для обслуговування будинку. На схемі також відображено передані в оренду земельні ділянки площею 5 та 9 кв.м.. Земельна ділянка 5 кв.м. фактично надана для обслуговування приміщення кладовки - входу в підвал площею 2.1 кв.м., а 9 кв.м. для покращеного доступу до житлового будинку та проходу в підвал з центральної вулиці. Вказані земельні ділянки з'єднані між собою земельною ділянкою наданою у власність для обслуговування житлового будинку шириною 88 см. по всій довжині будинку. Позивач зазначає, що вказана земельна ділянка призначена для обслуговування будинку (догляду за його стіною). Для проходу в підвал потрібна додатково земельна ділянка, яка знаходиться поряд шириною 1 м 32 см і з'єднує надані їй в оренду земельні ділянки площею 5 та 9 кв.м.

Наведене доводить те, що позивачка не позбавлена доступу до підвалу, а бажає отримати додатково земельну ділянку для покращеного проходу в підвал шириною 1,32 м.

Згідно пояснень сторін в суді апеляційної інстанції земельна ділянка, яка перебуває в оренді ОСОБА_2 зі сторони АДРЕСА_1 вимощена ним бруківкою та не загороджена, що не позбавляє позивачку можливості проходити по ній у разі необхідності занесення в підвал великогабаритних предметів.

За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку що права позивачки не порушені та що вона має доступ до підвалу.

Згідно довідки КП "Місто" від 28.05.2013 року, на яку посилається позивачка як на підтвердження потреби площі земельної ділянки для доступу та обслуговування підвалу житлового будинку, необхідна площа для обслуговування та доступу до підвалу може становити 0.0014 га ( а.с.185) .

З довідки виданої ТМР від 17.09.2015 року на звернення ОСОБА_1 вбачається, що рішенням сесії ТМР №6/37/46 від 21.09.2013 року їй надано в оренду терміном на п'ять років земельну ділянку загальною площею 0.0014 га в тому числі земельну ділянку (кад. номер НОМЕР_2) площею 0.0005 га та земельну ділянку (кад. номер НОМЕР_3) площею 0.0009 га для обслуговування житлового будинку та споруд. Встановлено, що прохід до кладової (входу до підвалу) позивачці забезпечено, а питання додаткового проходу можна вирішити шляхом укладення договору земельного сервітуту (а.с.186).

Наведене спростовує посилання позивачки на те, що після постановлення Тернопільським міськрайонним судом 12.07.2012 року рішення про визнання за нею права власності на приміщення площею 2.1 кв.м. (вхід в підвал) ТМР не вжила заходів для забезпечення доступу до нього.

Передача ОСОБА_1 у власність земельної ділянки шириною 88 см., а не 1 м. як передбачено нормами ДБН не може бути підставою для задоволення позову, оскільки предметом позову є спірна земельна ділянка шириною 1.32 м. вздовж будинку для проходу в підвал.

Твердження позивача, що бетонний куб перешкоджає заїзду в металевий гараж є голослівним та нічим не підтвердженим. Збірний план земельних ділянок та схема не містять розмірів частини земельної ділянки необхідної для заїзду в гараж.

Крім цього в судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник пояснили, що попередній власник та вона, ОСОБА_1 мала та мають доступ до гаражу, а перешкоди полягають у не можливості використання земельної ділянки в районі куба для розвантаження будівельних матеріалів у разі проведення реконструкції будинку.

Враховуючи наведені позивачкою доводи щодо покращення доступу (проходу) до підвалу та заїзду до гаражу не можуть бути підставою для задоволення позову.

Висновок експерта, який виконано на замовлення позивачки 11.03.2019 року (за два дні до розгляду апеляційним судом апеляційної скарги) не спростовує висновків суду, оскільки він містить інформацію про потребу в площі для проходу до підвалу 11 кв.м. та є аналогічним збірному плану земельних ділянок сторін.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на те, що відповідно до статті 120 ЗК України до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 11 кв.м., яка необхідна для користування підвалом і згідно статті 141 ЗК України та статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладений ТМР з ОСОБА_2 припинився.

Такі доводи не заслуговують уваги суду, оскільки на підставі заяв позивачки земельні ділянки необхідні для обслуговування житлового будинку з підвалом були передані їй у власність та у користування, а тому відсутні підстави для припинення оскаржуваного договору оренди у спірних площах.

Земельна ділянка площею 915 кв.м. надана в оренду ОСОБА_2 для обслуговування викупленого ним цеху випічки хлібобулочних виробів з врахуванням принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою.

Посилання у рішенні суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності є зайвим, оскільки суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскаржуваним рішенням та договором оренди не порушуються права позивача.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішенням ТМР №5/29/47 від 02.10.2009 року не затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0915 га в оренду ОСОБА_2, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ним передавалась в оренду земельна ділянка з подальшим оформленням відповідною документацією, тобто договором оренди (а.с. 62).

Не мають правового значення для вирішення спору посилання позивачки на те, що вона як суміжний землевласник, не погоджувала межі земельної ділянки переданої в оренду ОСОБА_2 Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу у власність або в користування (оренду) земельних ділянок. Непогодження суміжним землекористувачем (власником) меж земельної ділянки мотивоване позивачкою наявністю спору є формою реалізації прав останньої, однак не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у наданні в оренду земельної ділянки. Отже чинне законодавство не обмежує права сторін на оформлення орендних відносин у зв'язку з відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельної ділянки.

Колегія вважає помилковим висновок суду про те, що право позивачки на приміщення площею 2.1 кв.м. (вхід в підвал) не є зареєстрованим, оскільки згідно технічного паспорта виготовленого 20.09.2012 року загальна площа приміщень в будинку з входом у підвал (2.1 кв.м.) становить 122.1 кв.м. (а.с.12) і саме таку площу будинковолодіння набула позивач за договором купівлі - продажу житлового будинку (а.с.7). Однак такий висновок не впливає на законність рішення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі не вбачає.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Апеляційний суд, керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 19 березня 2019 року.

Головуючий Г.В.Бершадська

Судді О.З.Костів

М.В.Ходоровський