Постанова

від 04.03.2021 по справі 607/16988/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 607/16988/17

провадження № 61-8397св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Тернопільська міська рада, виконавчий комітет Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року у складі судді Братасюк В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Костів О. З., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тернопільської міської ради, виконавчого комітету Тернопільської міської ради та ОСОБА_3 про скасування рішень та визнання договору оренди недійсним.

Позов мотивовано тим, що на підставі рішення Тернопільської міської ради від 19 липня 2005 року № 4/16/58 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 356269, про право власності на земельну ділянку площею 0,0385 га, розташовану на

АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000120120011.

Позивач стверджувала, що на зазначеній земельній ділянці знаходиться належний їй на праві власності житловий будинок. Суміжну земельну ділянку площею 0,0915 га, розташовану на

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:012:0022, Тернопільською міською радою на підставі рішення від 20 жовтня 2009 року № 5/29/47 було надано в оренду ОСОБА_3 для обслуговування будівлі промислового магазину. Проте в подальшому рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2012 року у справі

№ 1915/2219/2012 було визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі цеху випічки хлібобулочних виробів, укладений між Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств та між Баранюком Г. Я.,

від 21 жовтня 2003 року в частині купівлі приміщення XXIII площею 2,1 кв. м на АДРЕСА_1 , частково скасовано рішеннявиконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24 квітня 2004 року

№ 733 Про оформлення права власності за підприємцем ОСОБА_3 щодо оформлення за ОСОБА_3 права власності на будівлю промислового магазину на АДРЕСА_1 в частині загальної площі 457,6 кв. м, залишивши площу 455,5 кв. м, вирішено визнати за ОСОБА_1 право власності на приміщення XXIII, площею 2,1 кв. м, (вхід до підвалу) на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, для користування кладовою, яка містить вхід до підвалу, вона змушена проходити доріжкою, що складається з трьох земельних ділянок. Земельні ділянки площею 0,0009 га та 0,0005 га передані їй в оренду

Тернопільською міською радою, проте, земельна ділянка, площею 0,0011 га, знаходиться в оренді ОСОБА_3 .

Вважала, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:12:012:0022, площею 0,0915 га, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_3 , яка необхідна для обслуговування набутої нею у власність кладової, підлягав припиненню в частині оренди земельної ділянки, площею 0,0011 га, проте вказана ділянка надалі знаходиться у його оренді.

Також позивач звертала увагу на те, що при наданні в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 6110300000:12:012:0022, площею 0,0915 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Тернопільською міською радою було порушено вимоги чинного законодавства, а саме міською радою було затверджено акт погодження меж земельної ділянки, без їх погодження суміжними землекористувачами. У технічній документації відсутній акт визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки користувачу ОСОБА_3 , чим підтверджуються її доводи про те, що до неї, як до суміжного користувача, ніхто не звертався. Крім того, при виготовленні земельної ділянки було порушено вимоги ДБН.

Тернопільська міська рада, незважаючи на відсутність правових підстав у ОСОБА_3 для користування спірною земельною ділянкою у зв`язку із скасуванням його права власності на нежитлове приміщення ХХІІІ,

площею 2,1 кв. м (вхід до підвалу), на

АДРЕСА_1 та визнання права власності на це приміщення за

ОСОБА_1 , не бажає вносити зміни у договір оренди та змушує її звертатися за сервітутом до незаконного користувача земельної ділянки.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Тернопільської міської ради від 02 жовтня 2009 року № 5/29/47 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0915, га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100001:12:012:0022, в користування (оренду) ОСОБА_3 , і рішення сесії від 30 березня 2010 року № 5/33/91 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2009 року, укладеного з ОСОБА_3 , зареєстрованого у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12 листопада 2009 року за № 3746 та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2009 року, площею 0,0915, га за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100001:12:012:0022, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_3 , зареєстрований у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12 листопада 2009 року за № 3746 з додатковими угодами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вхід до підвалу позивача ОСОБА_1 вимощений бруківкою і знаходиться у спільному користуванні сторін, постійно обслуговується відповідачем ОСОБА_3 і значно перевищує розмір земельної ділянки, на яку претендує позивач. Питання надання сервітуту не ставилося, відповідач не чинить жодних перешкод позивачу у вільному доступі до її частки у будівлі.

Щодо застосування наслідків пропуску позовної давності, то суд зазначив, що про договірні відносини оренди земельної ділянки між відповідачами ОСОБА_1 була обізнана ще у 2008 році, про що свідчить долучена нею копія листа відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради

від 22 липня 2008 року № 2467/14, а щодо спірного договору - із 2012 року, підтвердженням чого є копія заяви останньої від 12 грудня 2012 року. Із вказаної дати по час звернення із зазначеним позовом пройшло понад три роки.

Аналізуючи докази, досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки права позивача ОСОБА_1 прийняттям рішення Тернопільської міської ради

від 02 жовтня 2009 року № 5/29/47 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 0915 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100001:12:012:0022 в користування (оренду) ОСОБА_3 , і рішення сесії від 30 березня 2010 року № 5/33/91 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2009 року, укладеного з ОСОБА_3 , зареєстрованого у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12 листопада 2009 року за № 3746, не є порушеними, а підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2009 року, площею 0,0915 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100001:12:012:0022, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_3 , зареєстрованого у відділі використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради 12 листопада 2009 року за № 3746, з додатковими угодами немає .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не позбавлена доступу до підвалу, а бажає отримати додатково земельну ділянку для покращеного проходу до підвалу, шириною 1,32 м.

Згідно пояснень сторін в суді апеляційної інстанції земельна ділянка, яка перебуває в оренді відповідача, зі сторони позивача вимощена ним бруківкою та не загороджена, що не позбавляє останню можливості проходити по ній та у разі необхідності, заносити до підвалу великогабаритні предмети.

За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що права позивача не порушені, оскільки вона має доступ до підвалу.

Передача ОСОБА_1 у власність земельної ділянки шириною 88 см, а не 1 м, як передбачено нормами ДБН, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки предметом позову є спірна земельна ділянка шириною 1,32 м вздовж будинку для проходу до підвалу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції було відмовлено позивачу у клопотанні про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 11 березня 2019 року та про призначення судової земельно-технічної експертизи. При цьому судом апеляційної інстанції надано оцінку зазначеному висновку експерта

від 11 березня 2019, якого не було долучено до справи.

ОСОБА_1 зазначає, що при затвердженні спірного проекту землеустрою з нею, як сумісним землекористувачем, не погоджувалися межі земельної ділянки, не дотримано вимог ДБН, а також частина земельної ділянки надана ОСОБА_3 без належних на те правових підстав, що позбавило її права на передачу їй у власність або користування вказаної земельної ділянки. Ділянка для обслуговування бетонного кубу надана ОСОБА_3 без продажу на земельних торгах, оскільки нібито на зазначеній ділянці знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно, хоча цей бетонний куб ніколи не перебував у власності

ОСОБА_3 .

Вважає твердження судів попередніх інстанцій, про те, що

ОСОБА_1 може вирішити питання проходу до приміщення ХХІІІ, площею 2,1 кв. м, шляхом укладення сервітуту, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки позивач сам обирає спосіб захисту порушених прав, тим більше, що земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 безпідставно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області указану цивільну справу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з підвалом на

АДРЕСА_1 . Згідно державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 10 листопада 2005 року, їй передано у власність для обслуговування житлового будинку 0,0385 га земельної ділянки.

Власником сусіднього нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Згідно із договором купівлі-продажу

від 21 жовтня 2003 року він придбав будівлю цеху хлібобулочних виробів з приміщенням кладовки площею 2.1 кв. м.

На підставі договору оренди від 06 січня 2004 року, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_3 , земельна ділянка для обслуговування цеху випічки площею 0,0920 га була передана в оренду останньому на період з 12 грудня 2003 року по 12 грудня 2008 року.

Рішенням Тернопільської міської ради від 02 жовтня 2009 року № 5/29/47 вирішено знову надати ОСОБА_3 в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку площею 0,0915 га із земель промисловості для обслуговування зазначеної будівлі. На підставі зазначеного рішення

20 жовтня 2009 року між Тернопільською міською радою та

ОСОБА_3 укладено договір оренди цієї земельної ділянки терміном на п`ять років на період з 02 жовтня 2009 року по 02 жовтня 2014 року.

У пункті 18 договору зазначено, що передача земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Рішенням Тернопільської міської ради від 30 березня 2010 року № 5/33/91 вирішено продовжити терміном на десять років договори оренди земельних ділянок, які знаходяться в користуванні суб`єктів підприємницької діяльності, в тому числі і земельної ділянки площею 0,0915 га, яка була надана в оренду ОСОБА_3 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 липня 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу цеху випічки хлібобулочних виробів, укладений 21 жовтня 2003 року в частині купівлі ОСОБА_3 приміщення кладової, площею 2,1 кв. м, та визнано право власності за ОСОБА_1 на зазначене приміщення.

Приміщення кладової є також входом до підвалу ОСОБА_1

У 2015 році на підставі договорів оренди міською радою ОСОБА_1 передано в користування земельні ділянки, площею 5 та 9 кв. м, для обслуговування житлового будинку з підвалом.

Згідно із довідкою КП Місто від 28 травня 2013 року необхідна площа для обслуговування та доступу до підвалу може становити 0,0014 га (а. с. 185).

Відповідно до довідки від 17 вересня 2015 року, виданої Тернопільською міською радою на звернення ОСОБА_1 , рішенням сесії Тернопільської міської ради від 21 вересня 2013 року № 6/37/46 їй надано в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку загальною площею

0,0014 га в тому числі земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:12:012:0036, площею 0,0005 га, та земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:12:012:0037, площею 0,0009 га, для обслуговування житлового будинку та споруд. Встановлено, що прохід до кладової (входу до підвалу) ОСОБА_1 забезпечено, а питання додаткового проходу можна вирішити шляхом укладення договору земельного сервітуту (а. с. 186).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 41 Конституції України , кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 141 ЗК України однією з підстав припинення договору оренди земельної ділянки є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно зі статтею 319 ЦК України , власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню

Суди правильно виходили із того, що позивач не позбавлена доступу до підвалу, який належить їй на праві власності, а бажає отримати додатково земельну ділянку для покращеного проходу до підвалу шириною 1,32 м.

З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно пояснень сторін, наданих в суді апеляційної інстанції, земельна ділянка, яка перебуває в оренді відповідача, зі сторони позивача вимощена відповідачем бруківкою та не загороджена, що не позбавляє

ОСОБА_1 можливості проходити по ній, та у разі необхідності, заносити до підвалу великогабаритні предмети.

Отже, правильними є висновки судів про те, що прохід до кладової (входу до підвалу) позивачу забезпечено, а питання додаткового проходу у випадку необхідності можна вирішити шляхом укладення договору земельного сервітуту.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що до неї за погодженням меж земельної ділянки, як до суміжного землекористувача ніхто не звертався й про те, що при виготовленні технічної документації щодо відведення земельної ділянки відповідачу було порушено вимоги ДБН щодо відстаней до межі сусідської земельної ділянки були предметом розгляду судами, яким була надана належна оцінка, та у судових рішеннях наведені мотиви відхилення цих доводів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах судових рішень.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану

представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович