Рішення

від 19.03.2019 по справі 920/128/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.03.2019 Справа № 920/128/19

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/128/19

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Ростагросвіт (37606,

Полтавська область, м. Миргород, вул. Київська, 42-А,

код ЄДРПОУ 40031432),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Грабовське (42450,

Сумська область, Краснопільський район, с. Грабовське,

вул. Грабовського, 14, код ЄДРПОУ 30841323

про стягнення 1559 391 грн. 92 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 02/01/19 від 02.01.2019);

від відповідачів - ОСОБА_2 (ордер серія СМ № 033 від 04.03.2019).

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1559391 грн. 92 коп., з яких 1385704 грн. 32 коп. сума основного боргу за поставлений товар згідно договору поставки № ЦБ/2018/РС/40 від 03.04.2018; 112071 грн. 21 коп. пеня; 30485 грн. 50 коп. різниця по індексу інфляції; 31130 грн. 89 коп. відсотки за неправомірне користування чужими коштами, а також судовий збір у розмірі 23390 грн. 88 коп.

Ухвалою суду від 13.02.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.03.2019.

05.03.2019 ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 19.03.2019.

18.03.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 2059 від 18.03.2019) в якому відповідач не заперечує факт укладення між сторонами договору поставки від 03.04.2018 № ЦБ/2018/РС/40, на виконання якого позивачем поставлено товар відповідачу на суму 1732130 грн. 40 коп. Відповідач зазначає, що свої зобов'язання за договором виконав не в повному обсязі і сплатив за товар 346426 грн. 08 коп. В зв'язку з означеним відповідач у відзиві зазначає, що визнає заявлені позовні вимоги, проте просить суд зменшити на 50% суму штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засідання 19.03.2019 зазначив, що заперечує проти зменшення на 50% суми штрафних санкцій.

Представник відповідача в судовому засідання 19.03.2019 підтвердила факт визнання позовних вимог та просила суд зменшити розмір штрафних санкцій.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені усі належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав, при цьому суд приймає до уваги визнання відповідачем позову в підготовчому засідання відповідно до ст. 185 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2019 між Товриством з обмеженою відповідальністю Ростагросвіт (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Грабовське (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № ЦБ/2018/РС/40.

Відповідно до п. 1 Договору, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначяаються специфікаціями.

Відповідно до п. 3 Специфікації № 1 від 20.04.2018, зазначено про постачання насіння буряків для сівби на загальну суму 1732130 грн. 40 коп.

Згідно з п. 4.1.,4.2 Специфікації № 1 сторони погодили, що оплата здійснюється в національній валюті - гривні в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 20% від загальної вартості товару за даною специфікацією у строк до 25 квітня 2018 року, решта оплати в розмірі 80% від загальної вартості товару за даною специфікацією у строк до 01 листопада 2018 року.

Пунктом 5 Специфікації №1 зазначено строк поставки товару до 25 квітня 2018 року, за умови 20%-ї передоплати ціни товару.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним договірні зобов'язання виконані в повному обсязі поставлено на адресу відповічата товар на загальну суму 1732130 грн. 40 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково сплатив за поставлений товар в сумі 346426 грн. 08 коп. згідно платіжного доручення від 20.04.2018 № 143.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем по поставці товару в сумі 1385704 грн. 32 коп.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на суму 1385704 грн. 32 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач визнав факт існування боргу в сумі 1385704 грн. 32 коп., проте не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 1385704 грн. 32 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що Договором сторонами встановлений інший розмір процентів, зокрема п. 8.3.2 Договору сторони обумовили, що за порушення грошового зобов'язанні по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 10% річних.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з розрахунком позивача відповідачу нараховано 30 485 грн. 50 коп. - інфляційний нарахувань та 31130 грн. 89 коп.- 10% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 10% річних за заявлений в позові період, суд прийшов до висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних нарахувань в розмірі 30485 грн. 50 коп. та сума 10% річних в розмірі 31130 грн. 89 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3.1. Договору сторони погодили, що покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника пенб за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 112071 грн. 21 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд врахувати майновий стан, часткову оплату та відсутність умисної вини і зменшити розмір пені на 50%.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Судом в даному випадку при розгляді даної справи враховано факт часткової оплати за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Крім того, суд бере до уваги фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.

При цьому, судом береться до уваги не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за Договором (зокрема, часткова оплата), стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені - на 10% та часткове задоволення вимог позивача, а саме суд стягує з відповідача на користь позивача 100864 грн. 09 коп. пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд звертає увагу на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позов повністю, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 23390 грн. 88 коп. відповідно до платіжного доручення від 24.01.2019 № 134.

Отже, сплачена сума судового збору в розмірі 11695 грн. 44 коп. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, а залишок судового збору у сумі 11695 грн. 44 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 185, 232, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Грабовське (вул. Грабовська, 14, с. Грабовське, Краснопільський район, Сумська область, 42450, код 30841323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ростагросвіт (вул. Київська, 42-А, м. Миргород, Полтавська область, 37606, код 40031432) 1385704 грн. 32 коп. заборгованості, 100864 грн. 09 коп. пені, 30485 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 31130 грн. 89 коп. - 10% річних, а також 50% витрат по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 11695 грн. 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України ((рахунок 34311206083032, МФО 899998, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УК у м. Сумах (м. Суми), 22030101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ростагросвіт (вул. Київська, 42-А, м. Миргород, Полтавська область, 37606, код 40031432) 11695 грн. 44 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 134 від 24.01.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 20.03.2019.

Суддя ОСОБА_3