Рішення

від 18.03.2019 по справі 826/15032/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2019 року № 826/15032/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області доПриватного підприємства Виробничо-комерційне приватне підприємство Славутич , Товариства з обмеженою відповідальністю Рейндей провизнання правочину недійсним представники позивача - Литвиненко С.С.;

сторін: відповідача 1 - Майстренко В.С.;

відповідача 2 - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - позивач або ГУ ДФС у Київській області або контролюючий орган) звернулось з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційне приватне підприємство Славутич (надалі - відповідач 1 або ПП ВКПП Славутич ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Рейндей (по тексту - відповідач 2 або ТОВ Рейндей ) про визнання правочину недійсним.

В якості підстави позову позивач посилається на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у кримінальній справі № 752/7473/16-к, яким ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ Рейндей ) визнано винним за частиною другою статті 28, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205 1 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання.

Наведене, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним договору поставки від 18.03.2015 № РД03, укладеного між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду.

Судом 19.02.2018 та 02.04.2018 оголошувалась перерва у підготовчому провадженні, розгляд справи відкладено на 21.05.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2018.

В судовому засіданні 10.07.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засідання проти задоволення позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Окрім того, представники позивача та відповідача 1 звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до частини третьої статті 194 та частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (в подальшому - ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Право контролюючого органу звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами передбачене підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Правочином, у відповідності до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, зміст правочину, згідно зі статтею 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (пункт 2 частини другої статті 207 ЦК України).

Цивільну дієздатність, у відповідності до статті 30 ЦК України, має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (статті 91, 92 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містяться в статті 203 ЦК України.

Натомість, недійсності правочину присвячена стаття 215 ЦК України, відповідно до частини першої якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені статтею 228 ЦК України.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9).

Верховним Судом України наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Як на підставу для визнання договору поставки від 18.03.2015 № РД03, укладеного між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич , недійсним позивач посилається на наявність вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у кримінальній справі № 752/7473/16-к, яким ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ Рейндей ) визнано винним за частиною другою статті 28, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205 1 Кримінального кодексу України.

Зокрема, як встановлено Голосіївським районним судом м. Києва, ОСОБА_3, діючи спільно з невстановленою особою, в порушення статей 81, 87, 89 ЦК України, статей 56, 57, 62, 79, 80, 89 ГК України та статей 8, 24 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 № 755-IV (зі змінами та доповненнями), вчинив фіктивне підприємництво, шляхом створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642), з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом документального оформлення псевдо господарських операцій, а також незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, вступивши при цьому в січні 2015 року в змову з невстановленою особою стосовно реєстрації на своє ім'я суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, яка передбачена статутом ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642), а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, за грошову винагороду в розмірі 1000 гривень. На підставі установчих та реєстраційних документів, засвідчених ОСОБА_3 як засновником та директором вказаного товариства невстановлена особа в лютому 2015 року здійснила реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642) у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 42, про що в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи зроблено запис № 10681020000038709.

У зв'язку із чим, засновника та директора ТОВ Рейндей ОСОБА_3 визнано винним у фіктивному підприємництві, тобто створенні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Проте, сам факт наявності вироків не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17.

Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16, від 16.05.2018 у справі № 2а-0870/12052/11.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у кримінальній справі № 752/7473/16-к будь-яких обставин відносно спірного договору не встановлено та не досліджувалось.

Натомість, матеріали справи містять договір поставки продукції від 18.03.2015 № РД03, укладений між ТОВ Рейндей (за договором - постачальник) та ПП ВКПП Славутич (за договором - покупець), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця лісопиломатеріали - дошку обрізну та дошку необрізну (за договором - продукція), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію згідно умов цього Договору.

У ході виконання договору сторонами складені та підписані наступні первинні документи:

1) видаткові накладні від 18.03.2015 № 152, від 25.03.2015 № 164, від 26.03.2015 № 172, від 30.03.2015 № 181, від 02.04.2015 № 193, від 07.04.2015 № 196, від 14.04.2015 № 201, від 16.04.2015 № 204, від 23.04.2015 № 209, від 29.04.2015 № 216, від 30.04.2015 № 219, від 06.05.2015 № 222, від 08.05.2015 № 225, від 15.05.2015 № 231, від 21.05.2015 № 244, від 22.05.2015 № 251, від 26.05.2015 № 264, від 29.05.2015 № 279, від 05.06.2015 № 294, від 08.06.2015 № 296, від 10.06.2015 № 301, від 16.06.2015 № 306, від 19.06.2015 № 314;

2) податкові накладні від 18.03.2015 № 1801, від 25.03.2015 № 2501, від 26.03.2015 № 2601, від 30.03.2015 № 3002, від 02.04.2015 № 201, від 07.04.2015 № 701, від 14.04.2015 № 1401, від 16.04.2015 № 1601, від 23.04.2015 № 2301, від 29.04.2015 № 2901, від 30.04.2015 № 3001, від 06.05.2015 № 601, від 08.05.2015 № 801, від 14.05.2015 № 1402, від 20.05.2015 № 2001, від 21.05.2015 № 2101, від 25.05.2015 № 2502, від 29.05.2015 № 2901, від 05.06.2015 № 502, від 08.06.2015 № 801, від 10.06.2015 № 1002, від 16.06.2015 № 1603, від 19.06.2015 № 1901.

Факт сплати ПП ВКПП Славутич вартості поставленої продукції на користь ТОВ Рейндей підтверджується:

1) банківськими виписками за 31.03.2015-01.04.2015, 26.03.2015, 23.03.2015, 06.04.2015-07.04.2015, 08.04.2015-09.04.2015, 16.04.2015, 07.04.2015, 24.04.2015, 30.04.2015, 06.05.2015, 08.05.2015, 14.05.2015, 20.05.2015, 21.05.2015-22.05.2015, 25.05.2015-26.05.2015, 29.05.2015-02.06.2015, 05.06.2015, 10.06.2015, 16.06.2015, 19.06.2015, 02.07.2015-03.07.2015;

2) платіжними дорученнями від 31.03.2015 № 30, від 26.03.2015 № 28, від 23.03.2015 № 26, від 06.04.2015 № 31, від 08.04.2015 № 32, від 16.04.2015 № 33, від 17.04.2015 № 39, від 24.04.2015 № 40, від 30.04.2015 № 41, від 06.05.2015 № 42, від 06.05.2015 № 43, від 08.05.2015 № 44, від 14.05.2015 № 45, від 20.05.2015 № 50, від 21.05.2015 № 51, від 25.05.2015 № 52, від 29.05.2015 № 53, від 05.06.2015 № 54, від 10.06.2015 № 59, від 16.06.2015 № 60, від 19.06.2015 № 61, від 01.07.2015 № 62, від 02.07.2015 № 63.

Придбану продукцію позивачем було реалізовано Асоціації Укрліссервіс , ТОВ БФ МЖК БУД , ТОВ МОНОЛІТ ПЛЮС , ПАТ Домобудівний комбінат № 4 , ТОВ Профіт-2 про що свідчать відомості видаткових накладних від 19.03.2015 № РН-0000018, від 23.03.2015 № РН-0000019, від 23.03.2015 № РН-0000020, від 25.03.2015 № РН-0000021, від 25.03.2015 № РН-000002, від 27.03.2015 № РН-0000023, від 30.03.2015 № РН-0000024, від 03.04.2015 № РН-0000025, від 10.04.2015 № РН-0000026, від 09.04.2015 № РН-0000027, від 07.04.2015 № РН-0000028, від 20.04.2015 № РН-0000029, від 21.04.2015 № РН-0000030, від 23.04.2015 № РН-0000031, від 23.04.2015 № РН-0000032, від 23.04.2015 № РН-0000033, від 06.05.2015 № РН-0000034, від 30.04.2015 № РН-0000035, від 07.05.2015 № РН-0000036, від 08.05.2015 № РН-0000037, від 15.05.2015 № РН-0000038, від 15.05.2015 № РН-0000039, від 18.05.2015 № РН-0000040, від 22.05.2015 № РН-0000041, від 22.05.2015 № РН-0000042, від 22.05.2015 № РН-0000043, від 25.05.2015 № РН-0000044, від 02.06.2015 № РН-0000045, від 05.06.2015 № РН-0000046, від 08.06.2015 № РН-0000047, від 15.06.2015 № РН-0000048, від 16.06.2015 № РН-0000049, від 24.06.2015 № РН-0000050, від 19.06.2015 № РН-0000051, від 26.06.2015 № РН-0000052, від 30.06.2015 № РН-0000053, довіреностей від 20.03.2015 № 33, від 24.03.2015 серії 12 ААД № 051680, від 30.03.2015 № 35, від 24.03.2015 № 375/1, від 25.03.2015 № 34, від 07.04.2015 № 473, від 17.04.2015 № 519, від 23.04.2015 № 557, від 06.05.2015 № 56, від 29.04.2015 № 52, від 07.05.2015 № 619, від 15.05.2015 № 659, від 13.05.2015 № 354, від 20.05.2015 № 689, від 02.06.2015 серії 12 ААД № 051778, від 08.06.2015 № 781, від 15.06.2015 № 816, від 24.06.2015 серії 12 ААД № 051777, від 30.06.2015 № 67/1, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.05.2015 № ОУ-0000003, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що за результатами укладення та виконання умов спірного договору настали реальні правові наслідки, які будь-яким чином не суперечать вимогам чинного законодавства.

У суду відсутні підстави вважати, що метою та результатом договору було ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

При цьому, укладення господарського договору, умови якого не суперечать законодавству, його виконання та фактичне настання передбачених договором наслідків і їх подальше використання у господарській діяльності сторін, не може свідчити про недійсність такого договору навіть за умови визнання засновника та директора однієї зі сторін винним у фіктивному підприємництві.

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії (пункт 23) наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Так, види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків визначені главою 8 ПК України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 78 ПК України встановлено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Відповідно до підпунктів 78.1.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

- отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого ПК України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (в даному випадку відповідну інформацію містить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у кримінальній справі № 752/7473/16-к, факт обізнаності зі змістом якого не заперечує позивач), є підставою для проведення таким органом перевірочного заходу.

Натомість позивачем доказів здійснення податкового контролю у формі перевірки до суду не надано.

Також, під час розгляду справи судом встановлено, а позивачем не спростовано факт здійснення відповідачами господарських операцій за договором поставки продукції від 18.03.2015 № РД03.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Наведені вимоги КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконані.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко