Постанова

від 15.10.2019 по справі 826/15032/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15032/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю Рейндей , приватного підприємства Виробничо-комерційне приватне підприємство Славутич про визнання правочину недійсним ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до ТОВ Рейндей , ПП ВКПП Славутич , в якому просив визнати недійсним договір поставки від 18 березня 2015 року №РД03, укладений між відповідачами.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позов у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , який значиться засновником та директором ТОВ Рейндей , вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року по кримінальність справі №752/7473/16-к визнано винним за ч.2 ст.28, ч.1 ст.205, ч.2 ст.205-1 КК України, а саме у фіктивному підприємництві, що на думку апелянта, підтверджує факт укладення оспорюваного правочину від імені фіктивного підприємства, який завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подавали. Будь-які письмові пояснення ТОВ Рейндей в матеріалах справи відсутні. ПП ВКПП Славутич в суді першої інстанції подав документи на спростування доводів позивача.

В силу положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку письмового провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

ГУ ДФС у Київській області в апеляційній скарзі просило здійснювати апеляційний розгляд за участі його представника.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Інформацію про призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження отримано скаржником 13 та 15 липня 2019 року засобами поштового зв`язку, та з цієї дати до моменту розгляду справи по суті жодних заяв щодо переходу розгляду справи у відкрите судове засідання до суду не надходило.

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2015 року між ПП ВКПП Славутич (покупець) та ТОВ Рейндей укладено договір поставки продукції №РД03 (а.с.58), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця лісоматеріали - дошку обрізну та дошку необрізну, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію згідно з умовами цього договору (п.1.1 договору).

За наслідками проведених господарських операцій на підставі вказаного договору ТОВ Рейндей складено податкові накладні від 18 березня 2015 року № 1801, від 25 березня 2015 року № 2501, від 26 березня 2015 року № 2601, від 30 березня 2015 року № 3002, від 02 квітня 2015 року № 201, від 07 квітня 2015 року № 701, від 14 квітня 2015 року № 1401, від 16 квітня 2015 року № 1601, від 23 квітня 2015 року № 2301, від 29 квітня 2015 року № 2901, від 30 квітня 2015 року № 3001, від 06 травня 2015 року № 601, від 08 травня 2015 року № 801, від 14 травня 2015 року № 1402, від 20 травня 2015 року № 2001, від 21 травня 2015 року № 2101, від 25 травня 2015 року № 2502, від 29 травня 2015 року № 2901, від 05 червня 2015 року № 502, від 08 червня 2015 року № 801, від 10 червня 2015 року № 1002, від 16 червня 2015 року № 1603, від 19 червня 2015 року № 1901 (а.с.8-30) на загальну суму з ПДВ - 421333,66 грн.

Вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року у кримінальній справі №752/7473/16-к (а.с.214), ОСОБА_1 (засновника та директора ТОВ Рейндей ) визнано винним за ч.2 ст.28, ч.1 ст.205, ч.2 ст.205-1 КК України, а саме у фіктивному підприємництві.

Наведена обставина стала підставою для звернення позивача до суду із позовом про визнання недійсним договору поставки від 18 березня 2015 року №РД03, укладеного між відповідачами.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що за результатами укладення та виконання умов спірного договору настали реальні правові наслідки, які будь-яким чином не суперечать вимогам чинного законодавства, при цьому укладення господарського договору, умови якого не суперечать законодавству, його виконання та фактичне настання передбачених договором наслідків і їх подальше використання у господарській діяльності сторін, не може свідчити про недійсність такого договору навіть за умови визнання засновника та директора однієї зі сторін винним у фіктивному підприємництві.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1-3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

За правилами ч.1-3 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Щодо посилання позивача на наявність вироку Голосіївського районного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року у кримінальній справі № 752/7473/16-к, яким ОСОБА_1 (засновника та директора ТОВ Рейндей ) визнано винним за ч.2 ст.28, ч.1 ст.205, ч.2 ст.205 1 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року у кримінальній справі №752/7473/16-к (а.с.214) встановлено, що ОСОБА_1 , діючи спільно з невстановленою особою, в порушення ст.81, 87, 89 ЦК України, ст.56, 57, 62, 79, 80, 89 ГК України та ст.8, 24 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , вчинив фіктивне підприємництво, шляхом створення суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642), з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом документального оформлення псевдо господарських операцій, а також незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб`єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, вступивши при цьому в січні 2015 року в змову з невстановленою особою стосовно реєстрації на своє ім`я суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, яка передбачена статутом ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642), а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, за грошову винагороду в розмірі 1000,00 грн. На підставі установчих та реєстраційних документів, засвідчених ОСОБА_1 як засновником та директором вказаного товариства невстановлена особа в лютому 2015 року здійснила реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ Рейндей (код ЄДРПОУ 39616642) у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 42, про що в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи зроблено запис № 10681020000038709. У зв`язку із чим, засновника та директора ТОВ Рейндей ОСОБА_1 визнано винним у фіктивному підприємництві, тобто створенні суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою .

Суд зазначає, що сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні не дає підстав для автоматичного висновку про фіктивність правочину та про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність відповідних фактів і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських відносин та вчинених на підставі відповідних правочинів господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/10205/16, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В той же час, вказаним вироком не встановлено обставин щодо відсутності фактично здійснених господарських операцій між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич , чи невідповідність укладеного між товариствами правочину законній меті, або будь яких обставин щодо укладення договору поставки продукції №РД03 від 18 березня 2015 року, в тому числі щодо його недійсності, оскільки жодних фактів стосовно діяльності ТОВ Рейндей при взаємовідносинах з ПП ВКПП Славутич встановлено не було. В рамках розгляду вказаної кримінальної справи не встановлено відсутність господарських операцій між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич , не проводилось експертиз щодо невідповідності підписів директорів ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич в договорі поставки продукції №РД03 від 18 березня 2015 року та у складених за наслідком виконання господарських операції за умовами вказаного договору бухгалтерських первинних документах, крім того, ОСОБА_1 міг надати відповідні довіреності на здійснення повноважень іншими особами від його імені та від імені ТОВ Рейндей , що вироком суду не встановлювалось.

Таким чином, вирок Голосіївського районного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року у кримінальній справі №752/7473/16-к не є належним доказом, який однозначно свідчить про недійснійсть договору поставки продукції №РД03 від 18 березня 2015 року, укладеного між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич .

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1 та п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками господарських операцій між ТОВ Рейндей та ПП ВКПП Славутич на підставі спірного договору було складено наступні первинні та бухгалтерські документи видаткові накладні від 18 березня 2015 року № 152, від 25 березня 2015 року № 164, від 26 березня 2015 року № 172, від 30 березня 2015 року № 181, від 02 квітня 2015 року № 193, від 07 квітня 2015 року № 196, від 14 квітня 2015 року № 201, від 16 квітня 2015 року № 204, від 23 квітня 2015 року № 209, від 29 квітня 2015 року № 216, від 30 квітня 2015 року № 219, від 06 травня 2015 року № 222, від 08 травня 2015 року № 225, від 15 травня 2015 року № 231, від 21 травня 2015 року № 244, від 22 травня 2015 року № 251, від 26 травня 2015 року № 264, від 29 травня 2015 року № 279, від 05 червня 2015 року № 294, від 08 червня 2015 року № 296, від 10 червня 2015 року № 301, від 16 червня 2015 року № 306, від 19 червня 2015 року № 314; податкові накладні від 18 березня 2015 року № 1801, від 25 березня 2015 року № 2501, від 26 березня 2015 року № 2601, від 30 березня 2015 року № 3002, від 02 квітня 2015 року № 201, від 07 квітня 2015 року № 701, від 14 квітня 2015 року № 1401, від 16 квітня 2015 року № 1601, від 23 квітня 2015 року № 2301, від 29 квітня 2015 року № 2901, від 30 квітня 2015 року № 3001, від 06 травня 2015 року № 601, від 08 травня 2015 року № 801, від 14 травня 2015 року № 1402, від 20 травня 2015 року № 2001, від 21 травня 2015 року № 2101, від 25 травня 2015 року № 2502, від 29 травня 2015 року № 2901, від 05 червня 2015 року № 502, від 08 червня 2015 року № 801, від 10 червня 2015 року № 1002, від 16 червня 2015 року № 1603, від 19 червня 2015 року № 1901 (а.с.61-106).

На підтвердження проведення розрахунків за договором поставки продукції №РД03 від 18 березня 2015 року матеріали справи містять копії банківських виписок за період березень-липень 2015 року та платіжних доручень від 31 березня 2015 року № 30, від 26 березня 2015 року № 28, від 23 березня 2015 року № 26, від 06 квітня 2015 року № 31, від 08 квітня 2015 року № 32, від 16 квітня 2015 року № 33, від 17 квітня 2015 року № 39, від 24 квітня 2015 року № 40, від 30 квітня 2015 року № 41, від 06 травня 2015 року № 42, від 06 травня 2015 року № 43, від 08 травня 2015 року № 44, від 14 травня 2015 року № 45, від 20 травня 2015 року № 50, від 21 травня 2015 року № 51, від 25 травня 2015 року № 52, від 29 травня 2015 року № 53, від 05 червня 2015 року № 54, від 10 червня 2015 року № 59, від 16 червня 2015 року № 60, від 19 червня 2015 року № 61, від 01 липня 2015 року № 62, від 02 липня 2015 року № 63 (а.с.108-139).

Факт наявності дійсної економічної та законної мети укладення спірного договору та здійснення за ним господарських операцій підтверджується тим, що придбані у ТОВ Рейндей за вказаним договором товари ПП ВКПП Славутич в подальшому реалізувало Асоціації Укрліссервіс , ТОВ БФ МЖК БУД , ТОВ МОНОЛІТ ПЛЮС , ПАТ Домобудівний комбінат № 4 , ТОВ Профіт-2 , що підтверджується видатковими накладними від 19 березня 2015 року № РН-0000018, від 23 березня 2015 року № РН-0000019, від 23 березня 2015 року № РН-0000020, від 25 березня 2015 року № РН-0000021, від 25 березня 2015 року № РН-000002, від 27 березня 2015 року № РН-0000023, від 30 березня 2015 року № РН-0000024, від 03 квітня 2015 року № РН-0000025, від 10 квітня 2015 року № РН-0000026, від 09 квітня 2015 року № РН-0000027, від 07 квітня 2015 року № РН-0000028, від 20 квітня 2015 року № РН-0000029, від 21 квітня 2015 року № РН-0000030, від 23 квітня 2015 року № РН-0000031, від 23 квітня 2015 року № РН-0000032, від 23 квітня 2015 року № РН-0000033, від 06 травня 2015 року № РН-0000034, від 30 квітня 2015 року № РН-0000035, від 07 травня 2015 року № РН-0000036, від 08 травня 2015 року № РН-0000037, від 15 травня 2015 року № РН-0000038, від 15 травня 2015 року № РН-0000039, від 18 травня 2015 року № РН-0000040, від 22 травня 2015 року № РН-0000041, від 22 травня 2015 року № РН-0000042, від 22 травня 2015 року № РН-0000043, від 25 травня 2015 року № РН-0000044, від 02 червня 2015 року № РН-0000045, від 05 червня 2015 року № РН-0000046, від 08 червня 2015 року № РН-0000047, від 15 червня 2015 року № РН-0000048, від 16 червня 2015 року № РН-0000049, від 24 червня 2015 року № РН-0000050, від 19 червня 2015 року № РН-0000051, від 26 червня 2015 року № РН-0000052, від 30 червня 2015 року № РН-0000053, довіреностями від 20 березня 2015 року № 33, від 24 березня 2015 року серії 12 ААД № 051680, від 30 березня 2015 року № 35, від 24 березня 2015 року № 375/1, від 25 березня 2015 року № 34, від 07 квітня 2015 року № 473, від 17 квітня 2015 року № 519, від 23 квітня 2015 року № 557, від 06 травня 2015 року № 56, від 29 квітня 2015 року № 52, від 07 травня 2015 року № 619, від 15 травня 2015 року № 659, від 13 травня 2015 року № 354, від 20 травня 2015 року № 689, від 02 червня 2015 року серії 12 ААД № 051778, від 08 червня 2015 року № 781, від 15 червня 2015 року № 816, від 24 червня 2015 року серії 12 ААД № 051777, від 30 червня 2015 року № 67/1, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22 травня 2015 року № ОУ-0000003, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.141-193).

Наведене свідчить, що за результатами укладення та виконання умов спірного договору настали реальні правові наслідки, які будь-яким чином не суперечать вимогам чинного законодавства та в жодному разі не дає підстави для висновку, що метою та результатом договору було ухилення від сплати податків, зборів, обов`язкових платежів.

При цьому, укладення господарського договору, умови якого не суперечать законодавству, його виконання та фактичне настання передбачених договором наслідків і їх подальше використання у господарській діяльності сторін, не може свідчити про недійсність такого договору навіть за умови визнання засновника та директора однієї зі сторін винним у фіктивному підприємництві.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДФС у Київській області про визнання недійсним договору поставки від 18 березня 2015 року №РД03, оскільки позивачем не доведено, що під час вчинення вказаного правочину було недодержано вимоги ст.203 ЦК України, або що він порушує публічний порядок чи не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 15 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

Л.В.Бєлова