Постанова

від 20.03.2019 по справі 810/3522/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/3522/18 Суддя першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пухівський вентиляційний завод до Головного управління ДФС у Київській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Пухівський вентиляційний завод (далі - Позивач, ТОВ ПВЗ ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Київській області) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2018 року №0015181412.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані Позивачем у повному обсязі первинні документи відповідають вимогам законодавства, що свідчить про реальність господарських операцій, вчинених з метою досягнення економічної мети, а відтак висновки про їх безтоварність є безпідставними.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що контрагент Позивача - ТОВ Тотал Автомейшн має ознаки фіктивності, оскільки, по-перше, відсутній за податковою адресою, по-друге, аналізом АІС Податковий блок було встановлено, що постачальником товарів ТОВ Тотал Автомейшн було ТОВ Бест Прайд , яке не здійснювало господарських операцій. Викладене, на переконання контролюючого органу, свідчить про відсутність фактичного придбання товару ТОВ ПВЗ , а тому відсутні правові підстави для віднесення до податкового кредиту коштів, сплачених на виконання умов договорів з ТОВ Тотал Автомейшн .

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.03.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ПВЗ просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що наданими до матеріалів справи належним чином оформленими первинними документами підтверджується реальність господарських операцій, у той час як висновки контролюючого органу про їх безтоварність ґрунтуються на припущеннях без урахування принципу персональної відповідальності платника податків.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у березні-квітні 2018 року працівниками ГУ ДФС у Київській області на підставі п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 26.03.2018 року №646 (т. 1 а.с. 15) та направлень від 29.03.2018 року № № 850 і 851 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ПВЗ з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Тотал Автомейшн за лютий 2017 року.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ ПВЗ вимог п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2017 року на 111 553,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 12.04.2018 року №282/10-36-14-12/35124850 (т. 1 а.с. 16-25), висновки якого за наслідками розгляду заперечень від 04.05.2018 року №040518-1 (т. 1 а.с. 26-34) залишені без змін, про що Позивача повідомлено листом від 17.03.2018 року (т. 1 а.с. 33-36).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 21.05.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0015181412, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 167 330,00 грн., у тому числі за основним платежем - 111 553,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 55 777,00 грн. (т. 1 а.с. 37).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного індивідуального акту, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Тотал Автомейшн (Постачальник) і ТОВ ПВЗ (Покупець) укладені договори поставки від 06.12.2016 року №0612/439 (т. 1 а.с. 38-42), від 06.02.2017 року №0602/027 (т. 1 а.с. 77-81) та від 15.12.2017 року №1502/036 (т. 1 а.с. 160-164), за умовами якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених договорами, поставити Покупцю товар, що є предметом поставки, а Покупець зобов'язується на умовах і в порядку, визначених договорами, прийняти товар та оплатити його.

Факт виконання господарських зобов'язань за даними договорами, як встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: специфікацій (т. 1 а.с. 43, 82, 165) із зазначенням характеристик товару; рахунків на оплату (т. 1 а.с. 44, 83, 166); платіжних доручень (т. 1 а.с. 45-46, 84-86, 167); видаткових накладних (т. 1 а.с. 70, 159, 211).

Перевезення товару, як зазначено судом першої інстанції, здійснювалося на підставі укладеного з ТОВ Нова Пошта договору (т. 1 а.с. 71-75) згідно товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 68-69, 157-158, 209-210).

За твердженням суду першої інстанції, рух активів відображено на рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т. 2 а.с. 112-117), а формування податкового кредиту здійснювалося на підставі податкових накладних (т. 1 а.с. 47, 49, 87, 90, 93, 168).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських операцій ТОВ ПВЗ з ТОВ Тотал Автомейшн немає. При цьому, суд наголосив на тому, що контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку за наслідками відносин зі згаданим вище суб'єктом господарювання.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Твердження Апелянта про те, що ТОВ Тотал Автомейшн не має необхідних ресурсів для виконання зобов'язань перед ТОВ ПВЗ за вказаними договорами, судовою колегією оцінюється критично, оскільки кількість працюючих за даними контролюючого органу - 6 осіб не дає підстави вважати неможливим забезпечити відвантаження товару Позивачу.

Посилання Апелянта на те, що згідно даних АІС Податковий блок поставлені ТОВ ПВЗ товари були придбані ТОВ Тотал Автомейшн у ТОВ Бест Прайд , яке, на переконання ГУ ДФС у Київській області, не здійснює господарських операцій, є безпідставним, оскільки у межах даних правовідносин надається оцінка факту поставки товару від ТОВ Тотал Автомейшн до ТОВ ПВЗ , належних і допустимих доказів щодо відсутності якого Відповідачем не надано.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Київського окружного адміністративного суду на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Наведені висновки повністю узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року у справі Булвес проти Болгарії , яке наголошує на принципі персональної відповідальності платника та неможливості втручання у право власності особи, яка, попри можливе порушення своїм контрагентом податкового законодавства, є належним отримувачем поставлених товарів чи послуг.

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Відтак посилання Апелянта щодо відсутності ТОВ Тотал Автомейшн за податковою адресою не можуть мати своїм наслідком висновок про відсутність виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача зі згаданим контрагентом, у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Тотал Автомейшн було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 20 березня 2019 року.