Постанова

від 19.03.2019 по справі 809/1509/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №809/1509/16

адміністративне провадження №К/9901/41615/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у складі судді Григорука О.Б.,

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у складі суддів Яворського І.О., Онишкевича Т.В., Носа С.П.,

у справі №809/1509/16 (876/10288/16)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Буддан

до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В :

08 листопада 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Буддан (далі -Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 липня 2016 року, якими нарахована пеня за порушення розрахунків у сфері ЗЕД №0001421405 на суму 457676,83 грн, №0001431405 в сумі 1190,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

23 листопада 2016 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, задоволено позов Товариства, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2016 року №0001421405 та №0001431405, з мотивів відсутності валютних правопорушень, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

23 березня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства відмовити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач відтворює частину акта перевірки, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення, обґрунтування касаційної скарги, як того вимагали положення пункту 4 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час подання касаційної скарги (до 15 грудня 2017 року) відсутні. Не заперечуючи проти зарахування зустрічних однорідних вимог Товариства з нерезидентом у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідач вказує на неповне встановлення судами попередніх інстанцій всіх умов цього зарахування.

23 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №809/1509/16 (876/10288/16) з Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

11 квітня 2017 року справа №809/1509/16 (876/10288/16) надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 березня 2018 року справа №809/1509/16 (876/10288/16) разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/41615/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в червні 2016 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариством за період з 01 червня 2013 року по 31 травня 2016 року, результати якої викладено в акті від 30 червня 2016 року за №459/09-19-14-05/38472613 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки встановлені порушення позивачем вимог статті 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті при здійсненні експортних операцій Товариством з нерезидентом Poldanor S.A. (Польща) по контрактах №15/01/2013-1 від 15 січня 2013 року та №01/02/2014-1 від 01 лютого 2014 року та порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю № 15-93 від 19 лютого 1993 року, а саме не подано до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами і відповідно не задекларовано прострочену заборгованість по розрахунках з нерезидентом Poldanor S.A. (Польща) станом на 01 жовтня 2014 року, 01 січня 2015 року, 01 квітня 2015 року, 01 липня 2015 року, 01 жовтня 2015 року, 01 січня 2016 року, 01 квітня 2016 року по контрактах №15/01/2013-1 від 15 січня 2013 року та №01/02/2014-1 від 01 лютого 2014 року в сумі 15744,00 та 10655,00 євро.

19 липня 2016 року керівником податкового органу згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки, за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства, прийняті податкові повідомлення-рішення №0001421405 на суму 457 676,83 грн. про застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД а саме, положень статті 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті та №0001431405 в сумі 1190,00 грн за порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Poldanor S.A. та Товариством укладено та виконано договори надання консалтингових послуг №15/01/2013-1 від 15 січня 2013 року, №01/02/2014-1 від 01 лютого 2014 року та договір купівлі-продажу №01 від 06 лютого 2014 року, про придбання автомобіля, що був у використанні Land Rover, 2012 року випуску, номер кузова SALVA2ВG8СH647530.

У відповідності до акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 24 червня 2014 року №000001, згідно додаткових угод від цієї дати до вказаних договорів та актів №000018 від 28 серпня 2013 року, №000003 від 23 червня 2014 року заборгованості по вказаних договорах були закриті шляхом купівлі-продажу легкового автомобіля Land Rover, 2012 року випуску, номер кузова SALVA2ВG8СH647530 та врахування кредиторської заборгованості.

На виконання договору №15/01/2013-1 від 15 січня 2013 року Товариством згідно акта надання послуг №000018 від 28 серпня 2013 року надано консалтингових послуг на суму 189 700,00 євро, за які отримано оплату 30 серпня 2013 року в сумі 14675,00 євро та враховано кредиторську заборгованість в сумі 175 025,00 євро, згідно акта надання послуг №000003 від 23 червня 2014 року на суму 30300,00 євро, частково коштами в сумі 14556,00 євро, частково в сумі 15774,00 євро закрито на підставі додаткової угоди від 24 червня 2014 року та акта зарахування зустрічних однорідних вимог №000001 від 24 червня 2014 року.

На виконання договору №01/02/2014-1 від 01 лютого 2014 року на суму 10655,00 євро заборгованість закрита згідно додаткової угоди від 24 червня 2014 року шляхом купівлі-продажу легкового автомобіля марки Land Rover, 2012 року випуску, номер кузова SALVA2ВG8СH647530 та проведення взаєморозрахунку зобов'язань шляхом підписання акта зарахування зустрічних вимог.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди здійснили системний аналіз положень статті 1 Закону №185/94-ВР, з урахуванням положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок від 06 листопада 2012 року №5480-VI (далі - Закон №5480), який набрав чинності з 17 листопада 2012 року та приписів постанов Правління НБУ № 475 від 16.11.2012 (діяла протягом 6 місяців з моменту набрання чинності), №163 від 14.05.2013 (строком дії до 19.11.2013), №453 від 14.11.2013 (строк дії до 17.05.2014), № 270 від 12.05.2014 (строк дії до 20.08.2014), від 20.08.2014 №515 (строком дії до 21.11.2014), від 20.11.2015 №734 (строком дії до 02.12.2014), від 01.12.2014 №758 (строком дії до 03.03.2015 включно), від 03.03.2015 №160 (строком дії до 03.06.2015), якими установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені статтею 1 та статтею 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Статтею 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 13 розділу III Декрету Кабінету Міністрів № 15-93 від 19 лютого 1993 року Про систему валютного регулювання і валютного контролю Національний банк України, є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю, згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

За положеннями частини 4 статті 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року № 959-XII, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте, те не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб, зокрема, зарахуванням.

Пунктом 1.10 Розділу І Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Суди попередніх інстанцій встановили, що експортні операції підтверджуються даними про використання експортних контрактів Товариством за період з 01 червня 2013 року по 31 травня 2016 року та копією акта зарахування зустрічних однорідних вимог №000001 від 24 червня 2014 року. Застосовуючи положення норм чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме статей 1, 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті , Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, пунктів 1, 2 статті 601 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій не встановили наявності простроченої заборгованості по зазначених вище договорах.

Застосування відповідачем постанов Правління Національного банку України з 20 листопада 2014 року по 03 березня 2016 року, визнане судами неможливим, оскільки вони не регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, їх застосування до спірних правовідносин є недотриманням статті 58 Конституції України, згідно якої Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин були наявні підстави, що не заборонені законодавством України, зокрема залік однорідних вимог, виконання зобов'язань, а також виникнення таких обставин до закінчення визначеного в статті 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті терміну, резидент не може нести відповідальність, передбачену статтею 4 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 травня 2008 року №21-1518во07, відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року.

Згідно пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю № 15-93 від 19.02.1993 року, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Висновуючись на положеннях частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій, за положеннями якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відсутність доказів існування валютних цінностей та іншого майна Товариства, яке перебуває за межами України, недоведеність цих обставин податковим органом доводить відсутність валютного правопорушення і як наслідок цього протиправність застосування санкцій за порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю № 15-93 від 19 лютого 1993 року.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі №809/1509/16 (876/10288/16) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер