Постанова

від 19.03.2019 по справі 804/15542/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №804/15542/13-а

адміністративне провадження №К/9901/8085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Днепрострой

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 (головуючий суддя: Мельник В.В., судді: Юхименко О.В, Нагорна Л.М.)

у справі № 804/15542/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Днепрострой

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Днепрострой (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.10.2013 № 0002242201 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 394491,03 грн. за основним платежем та на 197245,52 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафами).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 25.10.2013 № 0002242201.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм пункту 77.4 ст. 77, пункту 78.4 ст.78, пункту 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залишити в силі рішення суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не повно встановлені обставини справи, а саме залишив поза увагою не своєчасне направлення позивачу наказу та повідомлення щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право надання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової невиїзної перевірки від 17.09.2013 № 372/221/30602474. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 394491,03 грн. за вересень, листопад 2012 року за наслідками господарських операцій з ТОВ Грант Тайм , які не мали реального характеру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана перевірка була проведена на підставі наказу керівника відповідача від 13.09.2013 № 237 та у якості правової підстави вказано підпункт 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78, пункту 79.2 ст. 79 ПК України.

За наслідками висновків акту перевірки ОДПІ відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.10.2013 № 0002242201 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 394491,03 грн. за основним платежем та на 197245,52 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафами).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем було сформовано показники податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди на підставі податкових накладних, виписаних: від імені ТОВ Грант Тайм з посиланням на поставку позивачу товару за договором купівлі-продажу від 17.09.2012 № 4/СТ.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність реального характеру поставки позивачу від ТОВ Грант Тайм товару, а отже і неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту з посиланням на господарські операції із цим постачальником. Цей висновок суду обґрунтовано тим, що позивачем як під час перевірки, так і у судовому процесі не було надано податкових накладних, які відповідно до пункту 198.6 ст. 198 ПК України, є обов'язковою підставою для формування податкового кредиту; а додані до матеріалів справи видаткові накладні, всупереч нормам ст.. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , не містять відомостей щодо посад та прізвищ осіб, яка отримала товар.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абзац перший пункту 44.3 цієї статті).

Відповідно до пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК прирівнюється до їх відсутності.

Разом із тим, вказані норми застосовуються у випадках дотримання контролюючим органом норм ПК щодо проведення перевірок платника податків.

Апеляційним судом при розгляді справи, однак не були встановлені обставини щодо дотримання відповідачем порядку призначення та проведення перевірки, правомірності підстав для її проведення. Тоді як позивач звертав увагу суду у судовому процесі на порушення відповідачем норм пункту 79.2 ст. 79 ПК України.

Відповідно до пункту 75.1 ст.75 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки..

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 цього Кодексу встановлено, що Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з пунктом 79.1 ст. 79 ПК документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 цієї статті документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Наведеними нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Їх дотримання є обов'язковою умовою призначення та проведення перевірки платника податків. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Не виконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої перевірки.

Такий висновок щодо застосування норм підпункту 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 та пункту 79.2 ст. 79 ПК Верховний Суд України зробив у постанові від 27.01.2015 у справі за позовом ТОВ Будгарантінвест-55 до ДПІ у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та визнання протиправними дій.

Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Вищенаведені порушення апеляційним судом норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Поряд із цим поза увагою суду також залишилися доводи відповідача щодо обставин, встановлених у вироці Ленінського районного суду м. Луганська від 15.02.2013, яким слід дати оцінку при новому розгляді справи.

Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити обставини щодо дотримання відповідачем порядку призначення та проведення перевірки, правомірності підстав для її проведення; у випадку встановлення обставин такої перевірки також перевірити доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів від ТОВ Грант Тайм . Для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Днепрострой задовольнити частково.

Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко