Рішення

від 05.03.2019 по справі 905/32/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.2019 Справа № 905/32/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,

секретар судового засідання Нарожна М.С.,

у справі за позовом: Приватного підприємства «Фірма «Карат» (87554, м.Маріуполь, вул.Пилипа Орлика, будинок 85/18, код ЄДРПОУ 13524288)

до відповідача: ОСОБА_1 міської ради Донецької області (87555, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448)

про: 1) визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради Донецької області №7/37-3318 від 21.11.2018р.; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки б/н від 19.06.2009р., вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Фірма «Карат» звернувся до господарського суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 міської ради Донецької області про 1) визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради Донецької області №7/37-3318 від 21.11.2018р.; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки б/н від 19.06.2009р., вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне підприємство «Фірма «Карат» користувався земельними ділянками по вул.Урицького, 85/18 за договором від 19.06.2009р., строк дії якого сплинув 04.11.2018р. Після звернення ПП «Фірма «Карат» до відповідача із заявою від 06.08.2018р. щодо поновлення строку оренди землі, ОСОБА_1 міська рада прийняла рішення №7/37-3318 від 21.11.2018 року, відповідно до якого строк оренди землі поновлено позивачу на 1 рік, а не на 10 років, як-то було передбачено договором оренди землі від 19.06.2009р. Поновлення дії договору оренди землі на 1 рік, на думку позивача, порушує його інтереси та суперечить приписам ст.33 Закону України Про оренду землі .

У відзиві на позовну заяву від 14.02.2019 року відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що посилання позивача на положення частин 1-5 ст.33 Закону України Про оренду землі в контексті підстав для звернення до суду з даним позовом є безпідставним, оскільки направлене позивачем звернення про продовження договору оренди землі було розглянуто відповідачем, та за результатами його розгляду було прийнято відповідне рішення ОСОБА_1 міської ради №7/37-3318 від 21.11.2018 року про поновлення строку дії договору на 1 рік. За поясненнями відповідача, враховуючи те, що передумовою поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором, є відсутність заперечень з боку орендодавця, то прийняте рішення ОСОБА_1 міської ради №7/37-3318 від 21.11.2018 року, слід кваліфікувати як заперечення щодо поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, що відповідає приписам ч.6 ст.33 вказаного Закону Про оренду землі .

Представники сторін в судове засідання 05.03.2019р. не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив.

На підставі рішення ОСОБА_1 міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4600 між Приватним підприємством «Фірма «Карат» та ОСОБА_1 міською радою Донецької області був укладений договір оренди земельної ділянки від 19.06.2009р. (далі - договір), згідно з пунктів 1.1, 2.1, 5.1 якого ОСОБА_1 міська рада надало, а Приватне підприємство «Фірма «Карат» прийняло в строкове платне користування земельні ділянки по вул.Урицького (вул. ОСОБА_2 - на теперішній час), 85/18 у Жовтневому районі міста Маріуполя, площею 0,2221га, та 0,0332га, для роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах (функціонування торгових контейнерів) для роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах (функціонування торгових павільйонів ІІ черги ринку Західний ).

Відповідно до п. 3.1.договору, його укладено терміном на 10 років (до 04.11.2018р.).

За змістом п.3.2. договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

За змістом п.11.1., 11.2. договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Договір зареєстрований в ОСОБА_1 міському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис №04.09.162.01277 від 26.06.2009р.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради №7/9-561 від 28.07.2016р. було, зокрема, вирішено припинити право оренди земельної ділянки площею 0,2221 га для роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах (функціонування торгових контейнерів) по вул. Пилипа Орлика, 85/18 в Центральному районі міста приватному підприємству Фірма Карат ; внести зміни до договору оренди земельних ділянок від 19.06.2009р.

06.08.2018р. у зв'язку із витіканням терміну оренди землі позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг із заявою про подовження оренди земельної ділянки площею 0,0332 га. Копія заяви долучена до матеріалів справи.

За результатами розгляду заяви позивача, ОСОБА_1 міською радою прийнято рішення №7/37-3318 від 21.11.2018р., яким строк оренди земельної ділянки, площею 0,0332 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, поновлено на 1 рік.

Судом встановлено, що на теперішній час позивач продовжує користуватися земельною ділянкою площею 0,0332 га, по вул. Пилипа Орлика, 85/18 в Центральному районі міста, сплачує орендні платежі, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка №28.2-38014-28.1 від 14.12.2018р. Департаменту фінансів ОСОБА_1 міської ради, про відсутність заборгованості з орендної плати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст.ст. 2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст.116 вказаного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.12 Земельного Кодексу України, до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України «Про оренду землі» ).

Як свідчать матеріали справи, 19.06.2009р. між сторонами був укладений договір оренди землі, розташованої за адресою: вул. Пилипа Орлика, б.85/18, м.Маріуполь, терміном на 10 років до 04.11.2018 року.

В п.3.2. укладеного між сторонами договору оренди були передбачені умови щодо переважного права орендаря на поновлення терміну дії договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, шляхом письмового повідомлення орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору.

Статтею 33 Закону України Про оренду землі регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України Про оренду землі визначено алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення (листа-повідомлення) орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у мовчазній згоді .

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України Про оренду землі , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1-5 і частині 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , не пов'язані одна з іншою.

Суд встановив, що Приватне підприємство «Фірма «Карат» звернувся до Центру надання адміністративних послуг із заявою про продовження права оренди землі 06.08.2018р., тобто більше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі (04.11.2008р.), з чого слідує, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди землі від 19.06.2009р., як це передбачено умовами цього договору, та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України Про оренду землі .

Одночасно, як було встановлено судом, позивач протягом строку дії договору оренди, а також, після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за неї. Відповідачем факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано.

Суд зауважує, що з огляду на факт відсутності заперечення ОСОБА_1 міської ради протягом одного місяця від дати звернення орендаря із заявою про поновлення договору оренди землі, слідує, що орендодавець не скористався, передбаченим в п.4-5 ст.33 Закону України Про оренду землі , правом на узгодження з орендарем умов договору, як-то строк оренди землі.

Також, відповідачем суду не надано доказів направлення заперечення у поновленні договору оренди землі протягом строку, встановленого ч.6 статті 33 Закону України Про оренду землі .

При цьому, викладене у відзиві твердження відповідача, що рішення ОСОБА_1 міської ради №7/37-3318 від 21.11.2018 року, слід кваліфікувати як заперечення щодо поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, судом відхиляються, оскільки ст.33 Закону України «Про оренду землі» встановлює певну форму заперечення орендодавця проти поновлення договору оренди землі, у вигляді листа-повідомлення.

Таким чином, суд встановив, що відповідач не скористався передбаченим п.6 ст.33 Закону України Про оренду землі правом на заперечення у поновленні договору оренди землі протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч.6 статті 33 Закону України Про оренду землі , на той самий строк і на тих самих умовах.

Отже, враховуючи наявність волевиявлення позивача щодо продовження строку дії договору оренди, яке було ним висловлено в зазначеному вище зверненні, продовження фактичного користування земельною ділянкою, сплачуючи за користування нею орендну плату, та відсутністю жодних обґрунтованих заперечень відповідача щодо поновлення договору оренди, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення строку дії договору оренди на той самий строк.

Суд враховує, що в рішенні ОСОБА_1 міської ради №7/37-3318 від 21.11.2018 року не наведено жодних підстав для встановлення іншого терміну оренди землі, ніж був встановлений договором від 19.06.2009р.

При розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (п.21 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Федоренко проти України", заява №25921/02 від 01.06.2006).

Таким чином, позбавлення позивача права оренди на очікуваний ним термін, шляхом прийняття немотивованого та незаконного рішення, розглядається судом як позбавлення позивача певного майна в розумінні ст.1 першого протоколу Конвенції.

Як зазначається в п.70 рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", заява №29979/04 від 20.10.2011 (остаточне 20.01.2012), суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі , добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із заявою про поновлення договору, орендодавець, не надавши своєчасної відповіді, порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже, і на укладення додаткової угоди до договору, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором від 19.06.2009 року.

Суд зауважує, що згідно зі ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України Про місцеве самоврядування в Україні (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За приписами ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» .

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, прийняте ОСОБА_1 міською радою рішення №7/37-3318 від 21.11.2018 року, в частині встановлення іншого терміну оренди землі, ніж був встановлений договором оренди від 19.06.2009р., порушує приписи ст.33 Закону України Про оренду землі , у зв'язку з чим воно підлягає визнанню незаконним в цій частині, та, як слід, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування цього рішення в цілому, підлягають частковому задоволенню.

Також, враховуючи всі обставини справи, та встановлений судом факт дотримання позивачем вимог ст.33 Закону України Про оренду землі для поновлення дії договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, друга вимога позивача є обґрунтованою в частині визнання поновленим договору оренди земельної ділянки б/н від 19.06.2009р.

Суд не задовольняє другу вимогу позивача в частині укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 19.06.2009 року в запропонованій позивачем редакції, оскільки в цій частині вимога є передчасною в розумінні ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі .

У відповідності до ч.9 ст.129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій з боку відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 42, 73, 86, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма «Карат» до відповідача ОСОБА_1 міської ради Донецької області про: 1) визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради Донецької області №7/37-3318 від 21.11.2018р. - задовольнити; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки б/н від 19.06.2009р., вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, задовольнити в повному обсязі - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати п.1 рішення ОСОБА_1 міської ради Донецької області №7/37-3318 від 21.11.2018р. Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Пилипа Орлика, 85/18 в Центральному районі міста приватному підприємству «Фірма «Карат» .

Визнати поновленим договір оренди земельної б/н від 19.06.2009 р., зареєстрований в ОСОБА_1 міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру за №04.09.162.01277 від 26.06.2009р., посвідчений приватним - нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 за №2139 від 19.06.2009 р., відповідно до якого ПП Фірма Карат було надано в оренду земельну ділянку площею 0,0332 га, кадастровий номер 1412300000:04:019:0213, що розташована за адресою: м.Маріуполь, вул. Урицького (ОСОБА_2), 85/18 у Жовтневому (Центральному) районі міста, на той самий строк та на тих самих умовах, які передбачені цим договором.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 міської ради Донецької області на користь Приватного підприємства «Фірма «Карат» витрати по сплаті судового збору - в сумі 3524,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 05.03.2019р. підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2019 року.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач (стягувач): Приватне підприємство «Фірма «Карат» (87554, м.Маріуполь, вул.Пилипа Орлика, будинок 85/18, код ЄДРПОУ 13524288).

Відповідач (боржник): ОСОБА_1 міська рада Донецької області (87555, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448).

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.

Суддя О.М. Сковородіна