Ухвала

від 18.02.2019 по справі 804/1320/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 804/1320/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,

перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року

по адміністративній справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ремто до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2018 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Ремто (далі по тексту - ТОВ Ремто ) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року адміністративний позов ТОВ Ремто до ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задоволений.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 06 грудня 2018 відповідач ГУ ДФС у Дніпропетровській області оскаржив її в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному.

Відповідно до матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог пункту 8 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області в апеляційній скарзі не зазначено дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, з порушенням вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовні вимоги майнового характеру, який подано юридичною особою, а також з порушенням вимог пункту 4 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, адже скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області до апеляційної скарги не додано докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року апеляційна скарга ГУ ДФС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року залишена без руху, у зв'язку з не відповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України та скаржнику ГУ ДФС у Дніпропетровській області надано строк на їх виправлення протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання суду апеляційної інстанції документ на підтвердження сплати судового збору, а також зазначити дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується та надати докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що копія ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху отримана уповноваженою особою скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області - 04 лютого 2019 року, про що свідчить поштове повідомлення в матеріалах адміністративної справи, однак ухвала судді Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року протягом десяти днів включно з моменту її отримання скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області виконана частково, зазначені недоліки протягом десяти днів включно з моменту її отримання усунені частково, з яких вбачається наступне.

13 лютого 2019 року від скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про усунення, на думку скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області, недоліків апеляційної скарги, відповідно до якої, на виконання вимог пункту 8 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначено дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, а саме: 18 грудня 2018 року, а також на виконання вимог пункту 4 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області надано докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, зокрема, копію супровідного листа та копію розписки.

Втім, в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області повторно не надано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовні вимоги майнового характеру, який подано юридичною особою.

Разом з тим, клопотання скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яке надійшло на адресу Третього апеляційного адміністративного суду 13 лютого 2019 року, містить вимогу, відповідно до змісту якої скаржник ГУ ДФС у Дніпропетровській області звертається до суду апеляційної інстанції з проханням про відстрочення скаржнику ГУ ДФС у Дніпропетровській області сплати судового збору, в порядку статті 8 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги.

В обґрунтування клопотання зазначається, що пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору , яким скасовано встановлені раніше для державних органів пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів. Проте, відповідне фінансування ДФС та її територіальних органів Кабінетом Міністрів України не здійснено. Станом на 03 січня 2019 року постійний кошторис на 2019 рік та фінансування ГУ ДФС у Дніпропетровській області відсутні.

Розглянувши клопотання скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору, а також вивчивши наведені у ньому підстави, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник ГУ ДФС у Дніпропетровській області не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави , які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору , яким скасовано встановлені раніше для державних органів пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів.

Тобто, відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником ГУ ДФС у Дніпропетровській області клопотання про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник ГУ ДФС у Дніпропетровській області виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов'язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2 Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору .

Таким чином, вносячи зміни до Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та виключаючи органи доходів і зборів, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень.

Також, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі , сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб'єктами владних повноважень. Неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України Про судовий збір , в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов'язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для відстрочення сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника ГУ ДФС у Дніпропетровській області не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суму судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб'єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України Про судовий збір , в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду , а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов'язком сторони , що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки скаржником не надано суду апеляційної інстанції належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

Станом на 18 лютого 2019 року включно недоліки апеляційної скарги не усунуто.

Враховуючи наявність вказаних недоліків, відсутність документа про сплату судового за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовні вимоги майнового характеру, який подано юридичною особою станом на 18 лютого 2019 року включно, дана адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин апеляційна скарга ГУ ДФС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у даній адміністративній справі підлягає поверненню скаржнику ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 169, 298, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року по адміністративній справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ремто до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - повернути Головному управлінню Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Роз'яснити скаржнику, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук

суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай