Постанова

від 21.03.2019 по справі 213/3397/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3823/19 Справа № 213/3397/18 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого - судді: Барильської А.П.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: Приватне акціонерне товариство Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат , Товариство з обмеженою відповідальністю Олір

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в м. Кривому Розі, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2019 року, яке ухвалене суддею Алексєєвим О.В. та повне судове рішення складено 22 січня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат (далі ПрАТ ІнГЗК ), Товариства з обмеженою відповідальністю Олір (далі ТзОВ Олір ) і просив стягнути з ПрАТ ІнГЗК 70 480 гривень та з ТзОВ Олір 39 980 гривень моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням його здоров'я.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідачів в шкідливих умовах праці, він отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 12 квітня 2016 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 60%. При повторному переогляді висновком МСЕК від 16 березня 2017 року позивачу повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, безстроково.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ ІнГЗК на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 40 000 грн.

Стягнуто з ТзОВ Олір на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 20 000 грн.

Стягнуто з ПрАТ ІнГЗК на користь держави судові витрати у розмірі 352,40 грн.

Стягнуто з ТзОВ Олір на користь держави судові витрати у розмірі 352,40 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ ІнГЗК на користь ОСОБА_1 у розмірі 40 000 грн., та стягнутої з ТзОВ Олір на користь ОСОБА_1 у розмірі 20 000 грн., є значно заниженим, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди . Суд першої інстанції не взяв до уваги, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів в поперековому і шийному відділах хребта з іррадіацією в кінцівки, порушена хода, оніміння в руках і ногах, періодичне підвищення артеріального тиску, запаморочення, зниження слуху, шум та свист у вухах. Позивач відчуває моральні страждання у зв'язку необхідністю проходити постійні курси лікування. У зв'язку з чим просить стягнути з ПрАТ ІнГЗК на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 70 480 грн., та з ТзОВ Олір на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 39 980 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В апеляційній скарзі відповідач з ПрАТ ІнГЗК ставить питання про скасування рішення суду в частині стягнення з ПрАТ ІнГЗК моральної шкоди, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов'язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров'я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці.

Крім того, матеріали справи не містять жодних медичних документів щодо підтвердження моральних страждань позивача, та судом першої інстанції не вірно застосовані принципи розумності, внаслідок чого сума відшкодування є завищеною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник ТзОВ Олір зазначає, що в апеляційній скарзі позивачем не зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінки. Також вважає, що зазначені вимоги в апеляційній скарзі щодо збільшення моральної шкоди є необґрунтованими, тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника позивача.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву представника відповідача ТзОВ Олір на апеляційну скаргу представника позивача, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача та відповідача ПрАТ ІнГЗК підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював машиністом трубоукладача енергетичного цеху Інгулецького ГЗК, правонаступником якого є ПрАТ ІнГЗК з 08 травня 1996 року по 22 травня 1996 року, з 01 березня 2003 року по 31 серпня 2010 року переведений на посаду слюсаря аварійно - відновлюючи робіт. 31 серпня 2010 року звільнений у зв'язку з переведення до ТзОВ Олір . ОСОБА_1 з 01 вересня 2010 року по теперішній час працює в ТзОВ Олір (а.с.33-36).

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 лютого 2016 року встановлено, що причиною професійного захворювання позивача ОСОБА_1 є робота в шкідливих умовах праці на підприємствах відповідача, а саме: машиністом трубоукладача енергетичного цеху Інгулецького ГЗК, правонаступником якого є ПрАТ ІнГЗК з 08 травня 1996 року по 22 травня 1996 року та слюсарем аварійно-відновлювальних робіт енергетичного цеху з 22 травня 1996 року по 31 серпня 2010 року, де позивач виконував важку фізичну роботу, з 01 вересня 2010 року по теперішній час, слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в ТзОВ Олір , де позивач виконував слюсарні роботи з ліквідації аварій та пошкоджень на водоводах; земляні роботи; роботи з закладання розтрубних з'єднань; встановлення хомутів; заміни пошкоджених ділянок трубопроводів; заміни засувок та фасонних частин; поточного ремонту та очищення колодязів від бруду; заміни люків та кришок колодязів; перенабивки засувок; заміни маховиків; усунення несправностей на пожежних гідрантах та виконання їх під час котрих підпадав під фактори важкості праці (нахили корпуса, робоча поза), показники котрих перевищували гігієнічні нормативи.

Відповідно до п. 14 Акту, позивач має хронічне професійне захворювання: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 і шийна С5, С6, з вираженими статико-динамічними порушеннями, порушенням біомеханіки хребта 3 ст., стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофічними проявами у вигляді двостороннього коксоартрозу (ПФС другого ступеню), з гіпотрофією м'язів стегон (більше справа), остеоартрозу в поєднанні з періартрозами колінних (ПФС другого ступеню) та ліктьових (ПФС першого-другого ступенів) суглобів, двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.) з реґіонарною гіпотрофією м'язів плечового поясу, зі стійким больовим синдромом. М54.1.(а.с. 15).

Відповідно до пункту 16 Акту, причиною професійного захворювання позивача є перебування в незручній позі - 36,2% робочої зміни при СН до 25%; перебування в вимушеній позі - 48,9% робочої зміни при СН до 10%, нахили корпуса 165 раз за зміну при СН 51-100 раз на підприємстві ТзОВ Олір . Крім того, перебування в незручній позі - 25,2-37,4% робочої зміни при СН до 25%; перебування у вимушеній позі - 7,6-10% робочої зміни при СН до 10%; нахили корпуса 194 раз за зміну при СН 51-100 раз на підприємстві ПрАТ ІнГЗК (а.с. 16).

Відповідно до п. 12 Акту, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 25 років 05 місяців (а.с. 17).

Висновком МСЕК від 12 квітня 2016 року позивачу первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 60% (а.с. 9).

При повторному переогляді висновком МСЕК від 16 березня 2017 року позивачу повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, безстроково (а.с. 10-13).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ ІнГЗК та ТзОВ Олір про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України та виходив з обов'язку відповідачів відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди та розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України в п. 13 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Доводи апеляційної скарги ПрАТ ІнГЗК про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов'язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров'я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи позивач пропрацював на підприємстві відповідача в період з 08.05.1996 року по 22.05.1996 рік, та з 01.03.2003 року по 31 серпня 2010 рік на підприємстві відповідача ПрАТ ІнГЗК та на підприємстві ТзОВ Олір з 01.09.2010 рік по теперішній час.

Відповідно до висновку МСЕК від 12.04.2016 року позивачу первинно було встановлено 60% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі ПрАТ ІнГЗК та ТзОВ Олір - повинні відшкодувати позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини випливають із властивої людській особі гідності .

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Доводи представника відповідача ПрАТ ІнГЗК про недоведеність факту моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутим з відповідача ПрАТ ІнГЗК на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Судом враховано характер отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 60%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, період роботи в шкідливих умовах праці на зазначеном підприємстві.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційних скарг представника позивача та представника ПрАТ ІнГЗК щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом, оскільки розмір моральної шкоди визначено з урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з отриманим хронічним професійним захворюванням заподіяно позивачу моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 60 %. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, проходить численні огляди МСЕК, та пов'язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров'я. Суд врахував період роботи позивача на підприємстві ПрАТ ІнГЗК .

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тривалість роботи позивача на підприємствах відповідачів, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ПрАТ ІнГЗК у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 40 000 гривень та з ТзОВ Олір у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 20 000 гривень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат - залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 березня 2019 року.

Головуючий:

Судді: