Рішення

від 11.03.2019 по справі 812/1749/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1749/18

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Шеховцової А.С.,

та

представників сторін:

від позивача - Коломієць О.Г.,

Кривошея О.А.,

від І-го відповідача - Ігнатьева Ю.П.

від ІІ-го відповідача - Бабічевої Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Сватівського районного суду Луганської області про поновлення на посаді, визнання наказу від 23.03.2018 № 11/к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області (далі І-ий Відповідач, ТУ ДСА в Луганській області), Сватівського районного суду Луганської області в особі голови суду Юрченка С.О. (далі ІІ-ий Відповідач), в якій вона просить:

- поновити позивача на посаді керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області 27 квітня 2018 року, визнавши наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 23.03.2018 № 11/к про звільнення незаконним;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2018 року по день розгляду справи;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн;

- стягнути зі Сватівського районного суду Луганської області в особі голови суду ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 2004 року працює у Сватівському районному суді Луганської області, а з 31 травня 2012 року обіймає посаду керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області. З грудня 2014 року перебувала у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а з червня 2015 року - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

07 лютого 2018 року після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вийшла на попереднє місце роботи, попередивши про це заздалегідь керівника суду, так і Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області. В перший робочий день голова Сватівського районного суду Луганської області фактично не допустив її до виконання обов`язків керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області, мотивуючи це тим, що при виконанні нею посадових обов`язків може виникнути конфлікт інтересів, оскільки її чоловік обіймає посаду заступника начальника управління поліції Сватівського району, і що він звернувся з запитом про це до Національного агентства з питань запобігання корупції. Також голова Сватівського районного суду Луганської області запропонував позивачу написати заяву про переведення її на посаду помічника судді, згоду на переведення остання не надала та продовжила щоденно виходити на роботу.

27 квітня 2018 року голова Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_3 оголосив наказ від 23.03.2018 № 11/к ТУ ДСА України в Луганській області про звільнення з посади керівника апарату Сватівського районного суду з 27.04.2018 у зв`язку з висловленням недовіри зборами суддів, після виходу з лікарняного. Того ж дня була видана трудова книжка із записом про звільнення з роботи.

Вважає, що наказ від 23.03.2018 № 11/к ТУ ДСА України про звільнення з посади керівника апарату Сватівського районного суду у зв`язку із висловленням недовіри зборами суддів та наказ голови Сватівського районного суду Луганської області від 27.04.2018 про виконання наказу від 23.03.2018 № 11/к не відповідають фактичним обставинам, а її звільнення з роботи є необґрунтованим та незаконним. Як на підставу протиправності наказів послалась на знаходження під час звільнення на лікарняному та прийнята на службу за контрактом до Сватівського РВК з 26.04.2018, у зв`язку з чим, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП мала право на увільнення з посади керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області у зв`язку із проходженням військової служби за контрактом на особливий період із збереженням посади та середньої заробітної плати, про що подала на ім`я начальника ТУ ДСА України в Луганській області письмову заяву.

З посиланням на норми статей 119, 235, 237-1 КЗпП України позивач просить поновити її на посаді керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області 27 квітня 2018 року, визнавши оскаржуваний наказ ТУ ДСА України від 23.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області незаконним та просить стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.04.2018 по день розгляду справи суду, а також стягнути моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою від 25 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Сватівського районного суду Луганської області в особі голови суду Юрченка С.О. про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди залишено без руху, з встановленням терміну позивачу для усунення недоліків позовної заяви (т.1 а.с. 1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Сватівського районного суду Луганської області в особі голови суду Юрченка С.В. про поновлення на посаді, визнання наказу від 23.03.2018 № 11/к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди повернуто позивачу у зв`язку з не визнанням судом поважними причин пропущення строку звернення з даним позовом до адміністративного суду (т.1 а.с. 47-49).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року, справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (т.1 а.с. 99-101).

Ухвалою суду від 31.08.2018 відкрито провадження в зазначеній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду із позовом; призначено підготовче засіданні на 25.09.2018 (т.1 а.с. 107-108).

Ухвалою суду від 25.08.2018 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Сватівського районного суду Луганської області документи та зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Сватівського районного суду Луганської області в особі голови суду Юрченка С.В. про поновлення на посаді, визнання наказу від 23.03.2018 № 11/к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, до 17 жовтня 2018 року. Підготовче судове засіданні призначено на 17.10.2018 (т.1 а.с. 248-249).

24.09.2018 І-ий Відповідач, подав відзив на позовні вимоги, у якому зазначив, що звільнення відбулось 23.03.2018 на підставі рішення зборів суддів від 19.03.2018 про висловлення недовіри керівнику апарату суду та погодження голови Сватівського районного суду Луганської області на звільнення позивача з посади керівника апарату суду, яке надійшло 22.03.2018, при цьому в наказі зазначено про фактичне звільнення у день виходу після лікарняного (т.1 а.с. 147-154).

Позивачем як другий відповідач визначений Сватівський районний суд Луганської області в особі голови суду Юрченка С.О., однак у розумінні положень Закону № 1402 та КАС України, належний відповідач, який має відповідати за даними позовними вимогами є визначений Сватівський районний суд Луганської області.

ІІ-ий Відповідач Сватівський районний суд Луганської області позовні вимоги не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 187-191).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 19 березня 2018 року на зборах суддів Сватівського районного суду Луганської області було прийнято рішення про висловлення недовіри керівнику апарату Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 , на підставі чого 23 березня 2018 року начальником ТУ ДСА України в Луганській області було видано наказ № 11/к про звільнення Позивача із займаної посади у зв`язку з висловленням їй недовіри зборами суддів Сватівського районного суду Луганської області.

Оскільки позивач у період з 22 березня 2018 року по 26 квітня 2018 року перебувала на лікуванні у Сватівській районній лікарні у наказі № 11/к вказано: «Враховуючи те, що ОСОБА_1 перебуває на лікуванні, вважати останнім робочим днем, день виходу її після лікування».

Тому, саме 27 квітня 2018 року (з дати, яка вказана у листку непрацездатні, як дата з якої Позивачу необхідно приступити до роботи) на виконання наказу начальника ТУ ДСА України в Луганській області від 23 березня 2018 року № 11/к, було видано наказ голови Сватівського районного суду Луганської області про оголошення вищевказаного Наказу № 11/к про звільнення ОСОБА_1 , та видано Позивачу трудову книжку.

Згідно із записом в трудовій книжці ОСОБА_1 звільнено 27.04.2018 із займаної посади керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч. 4 ст. 154, ч. 3 та ч. 4 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункту 7.4 п. 7 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на підставі наказу начальника ТУ ДСА України в Луганській області від 23.03.2018 № 11/к.

Тому вважав посилання Позивача на застереження, передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України, в якій зазначено, що не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, не обґрунтованими. Вказана норма закону забороняє саме звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а не видачу наказів про звільнення.

25.09.2018 Позивач надала відповідь на відзив І-го Відповідача (т.1 а.с. 231-235), в якому заперечила проти доводів Відповідача з підстав аналогічних, викладеним в позовній заяві.

В то же день Позивач надала відповідь на відзив ІІ-го Відповідача (т.1 а.с. 237 - 240), в якому заперечила проти доводів Відповідача з підстав аналогічних, викладеним в позовній заяві.

20.02.2019 було закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (т.2 а.с. 96).

В судовому засіданні, на вимогу суду Позивачем був наданий контракт про проходження військової служби (т.2 а.с. 116-117).

В судовому засіданні позивач пояснила, що після соціальної відпустки, у лютому 2018 році, повідомивши передчасно ІІ-го Відповідача, повернулась до виконання своїх обов`язків керівника апарату Сватівського районного суду. У період з 22.03.2018 до 10.04.2018 та з 11.04.2018 до 26.04.2018 знаходилась на лікуванні у хірургічному відділені Сватівської районної лікарні про що повідомляла І-го та Іго Відповідачів. 26.04.2018 «закритий» лікарняний та укладений контракт на проходження військової служби, про що також повідомила І-го Відповідача. З рішенням зборів була ознайомлена, оскільки була присутня на них, але не згодна у зв`язку із відсутністю підстав для його прийняття.

27.04.2018 під час проходження служби, у службовому кабінеті військового комісара, працівниками Сватівського суду, в присутності працівників військкомату їй був вручений наказ про звільнення. Вважає наказ про звільнення протиправним, оскільки знаходилась на лікарняному та у зв`язку із укладанням контракту на проходження військової служби на неї розповсюджуються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України. Стверджувала, що дії Відповідачів пов`язані з прийняттям протиправного наказу про звільнення, його оголошенням у військовому комісаріаті, направленням запиту до лікарні з приводу її лікування, принизили її авторитет, спричинили моральну шкоду, яку просила стягнути з Відповідачів.

І-ий Відповідач позов не визнав, суду пояснив, що звільнення відбулось на підставі рішення зборів суддів, яке він не уповноважений оцінювати, а лише зобов`язаний виконати. Під час звільнення Позивачка контракт не надавала, особливий період в країні завершено, у зв`язку із чим гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України на ОСОБА_1 не розповсюджуються. Стверджував, що звільнення відбулось із дотриманням трудового законодавства у перший день після виходу з лікарняного. Стверджував, що в наказі про звільнення правомірно зроблено посилання на статтю 155 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки в рішенні зборів суддів допущена технічна описка зазначена ст. 149, яка в попередній редакції регламентувала спірні правовідносини. Зазначив, що факт спричинення моральної шкоди не доведений, не надані відповідні докази його спричинення та протиправності дій Відповідача.

Представник ІІ-го Відповідача позов не визнала, суду пояснила, що звільнення відбулось з підстав передбачених Законом, у зв`язку із висловленням зборами суддів недовіри керівнику апарату суду, що в свою чергу є безумовною підставою для її звільнення. Також пояснила, що на даний час в країні особливий період не діє відповідно гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України на Позивача не розповсюджуються. Наказ голови суду від 27.04.2018 № 8, виданий лише з метою доведення наказу про звільнення та не тягне за собою правових наслідків. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402).

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 11 лютого 2004 року працює в Сватівському районному суді Луганської області на посадах державної служби, про що свідчить інформація, зазначена в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 11 лютого 2004 року (т.1 а.с. 28-29).

Згідно із інформацією, зазначеною в трудовій книжці, наказом територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 31 травня 2012 року № 56/к «Про призначення ОСОБА_1 » її призначено на посаду керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області з 31 травня 2012 року (т.1 а.с. 29).

23 березня 2018 року І-м Відповідачем було видано наказ № 11/к про звільнення ОСОБА_1 , у якому із посиланням на вимоги до п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч. 4 ст. 154, ч. 3 та ч. 4 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункту 7.4 п. 7 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України звільнено керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 із займаної посади, у зв`язку з висловленням їй недовіри зборами суддів Сватівського районного суду Луганської області.

Враховувати те, що ОСОБА_1 перебуває на лікуванні, вважати останнім робочим днем, день виходу її після лікування.

Копію даного наказу направити до Сватівського районного суду Луганської області, для оголошення (далі - наказ № 11/к, т.1 а.с. 39)

Як підстави звільнення у наказі зазначено посилання на протокол зборів суддів Сватівського районного суду Луганської області від 19.03.2018 № 2, рішення зборів суддів Сватівського районного суду від 19.03.2018 № 1, погодження голови Сватівського районного суду Луганської області від 22.03.2018 № 1/296/2018, довідка поліклінічного відділення установи «Сватівська центральна районна лікарня» від 23.03.208 № 93.

Наказ № 11/к є предметом спору у справі.

У рішенні зборів суддів від 19.03.2018 № 1 зазначено, що вирішили направити витяг з протоколу зборів суддів від 19.03.2018 № 2 до ТУ ДСА України в Луганській області для вирішення питання про звільнення керівника апарату Сватівського районного суду ОСОБА_1 (т.1 а.с. 131).

Відповідачами також наданий протокол зборів суддів Сватівського районного суду Луганської області від 19.03.2018 № 2 (т.1 а.с. 132-137).

Спірним у даній справі є рішення І-го Відповідача щодо звільнення позивача з займаної посади у зв`язку із висловленням їй недовіри зборами суддів

Згідно із пунктом 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є у тому числі підстави, передбачені іншими законами. Таким чином, в контексті предмету спору КЗпП України не визначає підстав та порядку звільнення керівника апарату місцевого суду, є лише відсилочною нормою до інших підстав передбачених законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 154 Закону № 1402 начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 150 Закону № 1402 керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.

Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України.

Згідно із пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону України «Про державну службу» посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. Встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема, категорія «Б» - посади: керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників.

Таким чином, керівник апарату суду є державним службовцем категорії «Б».

Статтею 87 Закону України «Про державну службу» не передбачено як підставу звільнення висловлення недовіри зборами суддів відповідного суду.

Згідно з вимогами пункту 4 статті 5 цього Закону, особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Системний аналіз зазначених норм свідчить, що статті 154, 155 Закону № 1402 є спеціальними нормами, які визначають підстави звільнення керівника апарату, та передбачають право І-го Відповідача звільнити Позивача у разі висловлення недовіри зборами відповідного суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 Закону № 1402, та з урахуванням предмету спору, організаційними формами суддівського самоврядування є у тому числі збори суддів, суддівське самоврядування в Україні здійснюється через збори суддів місцевого суду.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом (частина третя статті 127 Закону № 1402).

Статтею 128 Закону № 1402 серед іншого визначено, що збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Збори суддів є повноважними, якщо на них присутні не менше двох третин кількості суддів цього суду. У голосуванні беруть участь лише судді цього суду. Збори суддів приймають рішення більшістю голосів суддів, присутніх на зборах, відкритим голосуванням, якщо не буде прийнято рішення про проведення таємного голосування. Рішення про обрання делегатів на спільні збори суддів місцевих загальних судів приймаються таємним голосуванням.

Таким чином, підставою для звільнення в даному випадку має бути прийняте у встановленому порядку та належним чином оформлене рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату.

Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

21.06.2018 Луганським окружним адміністративним судом розглянуто справу № 812/715/18 за позовом ОСОБА_1 до Сватівського районного суду Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення зборів суддів від 19 березня 2018 року № 1 (далі - справа № 812/715/18, т.1 а.с. 194-205).

Рішенням у справі № 812/715/18, залишеним без змін судом апеляційної інстанції (т.2 а.с. 39-46), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення зборів суддів від 19 березня 2018 року № 1 (т.1 а.с. 194-205).

У рішенні по справі № 812/715/18 надана оцінка протоколу та рішенню зборів суддів № 1 та № 2.

Зокрема у рішенні по справі № 812/715/18 зазначено, що зборами суддів Сватівського районного суду Луганської області рішення про висловлення недовіри керівнику апарату суду ОСОБА_1 не було прийнято (т.1 а.с. 204).

Таким чином, у зв`язку із відсутністю рішення зборів суддів про висловлення недовіри у ІІ-го Відповідача не було підстав направляти протокол зборів суддів Сватівського районного суду Луганської області від 19 березня 2018 року № 2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області для вирішення питання щодо звільнення з посади керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 в порядку, встановленому частиною третьою статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу».

За таких обставин, технічна помилка у вигляді зазначення ст. 149 замість ст. 155 Закону 1402 не має значення для вирішення справи по суті.

В контексті вимог ст. 154 Закону № 1402 територіальне управління Державної судової адміністрації України не наділено повноваженнями оцінювати рішення зборів суддів.

Приймаючи до уваги обставини, встановлені у рішенні по справі № 812/715/18, за відсутності рішення зборів суддів Сватівського районного суду Луганської області у І-го Відповідача не було підстав видавати наказ № 11/к.

З приводу доводів про звільнення під час перебування на лікарняному суд зазначає.

У період з 22 березня 2018 року по 26 квітня 2018 року позивач перебувала на лікуванні у Сватівській районній лікарні, що підтверджується інформацією, яка зазначена в листках непрацездатності серія АГТ № 320450 та АГТ № 320598 (т.1 а.с. 37-38).

Лікарняний позивачу було закрито 26.04.2017 та стати до роботи ОСОБА_1 мала 27.04.2018, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Звільнення Позивача відбувалось на підставі статей 154, 155 Закону № 1402, які є спеціальними нормами та не містять застережень щодо звільнення під час знаходження на лікарняному.

З приводу посилань Позивача на наказ Сватівського районного суду Луганської області від 27.04.2018 № 08 «Про оголошення наказу територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 23.03.2018 № 11/к» (далі - наказ № 8, т.1 а.с. 40), суд зазначає, що в контексті вимог статей 24, 154, 155 Закону, та з урахуванням предмету спору, наказ від 27.04.2018 № 8 не тягне правових наслідків для Позивача.

Щодо тверджень про порушення порядку звільнення Позивача під час проходження військової служби за контрактом суд зазначає таке.

26.04.2018 ОСОБА_1 на підставі наказу військового комісара Сватівського РВК (по стройовій частині) від 26.04.2018 № 69 була прийнята на військову службу до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У наказі також зазначено, що ОСОБА_1 зарахована до списків особового складу на всі види забезпечення і слід вважати такою, що з 26.04.2018 справу і посаду прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою (т.1 а.с. 32).

Сватівський районний військовий комісаріат направив І-му Відповідачу повідомлення від 26.04.2018 № 1454 про те, що відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадянка ОСОБА_1 , 1979 року народження, 26.04.2018 прийнята на військову службу за контрактом до Сватівського РВК (т.1 а.с. 33).

26.04.2018 Позивач подала до ТУ ДСА України в Луганській області заяву, у якій просила увільнити її від виконання посадових обов`язків у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом на особливий період із збереженням посади та середньої заробітної плати, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (т.1 а.с. 34).

Листом від 02.05.208 № 775/18-13вих ТУ ДСА України в Луганській області повідомило позивача, що задовольнити заяву щодо увільнення від виконання посадових обов`язків не має можливості, оскільки відповідно до наказу голови Сватівського районного суду Луганської області від 27.04.2018 № 08 «Про оголошення наказу територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 23.03.2018 № 11/к» з 27.04.2018 її звільнено із займаної посади (т.1 а.с. 41).

Згідно із контрактом від 26.04.2018 ОСОБА_1 прийнята на військову службу у Збройних Силах України (т.2 а.с. 116-117).

Згідно із поясненнями сторін, контракт від 26.04.2018 та наказ від 26.04.2018 № 69, на момент прийняття рішення про звільнення, Відповідачам не надавався.

Згідно із частиною третьою статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тлумачення поняття «особливий період» сформовано в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), у якій зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» (далі - Указ № 303/2014). Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

За таких обставин в судовому засіданні встановлено, що на Позивача розповсюджуються гарантії передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. При цьому суд наголошує, що на момент прийняття І-м Відповідачем оскарженого рішення, контракт від 26.04.2018 та наказ від 26.04.2018 № 69 не існували, відповідно не могли бути прийняті до уваги останнім.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі по 5000,00 грн з кожного Відповідача, суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою, п`ятою статті 21 КАС України Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин покладається на особу, що звертається із таким позовом.

За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач у позовній заяві вказав, що дії відповідача щодо незаконного звільнення та оголошення наказу про звільнення негативно вплинули на її.

Разом з цим, Позивачем не надано жодного доказу відповідного негативного впливу на її авторитет, підтвердження погіршення самопочуття Позивача та на підтвердження причинного зв`язку між діями щодо невиплати пенсії та завданням позивачу від цього моральної шкоди (у вигляді душевних та фізичних страждань тощо). Сам лише факт порушення прав Позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин в цій частині позовних необхідно відмовити.

При вирішенні питання щодо оплати за час вимушеного прогулу суд виходить з такого.

Згідно із частинною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В контексті вимог частини третьої статті 119 КЗпП України за Позивачем зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.

Згідно із довідкою виданою І-м Відповідачем середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 765,83 грн (т.1 а.с. 44).

Таким чином, розрахунок середнього заробітку повинен бути наступним: 765,83 грн, х 217 (робочих днів за період з 26.04.2018 до 12.03.2019) = 166185,11 грн.

Питання про судові витрати не вирішується у зв`язку з їх відсутністю.

Керуючись статями 2, 3, 6-9, 72-78, 90-94, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (місце знаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Миру, буд. 34, код ЄДРПОУ 26297948), Сватівського районного суду Луганської області (місце знаходження: 92600, Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, пл. 50 років Перемоги буд. 34, код ЄДРПОУ 05381455) про поновлення на посаді, визнання наказу від 23.03.2018 № 11/к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 23.03.2018 № 11/к про звільнення ОСОБА_1

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Сватівського районного суду Луганської області з 27 квітня 2018 року.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2018 року по 12 березня 2019 року в сумі 166185 (сто шістдесят шість тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 11 копійок, з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 22 березня 2019 року.

Суддя С.М. Чиркін