Рішення

від 22.03.2019 по справі 440/462/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року м. Полтава Справа №440/462/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення від 14.08.2018 сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1"; зобов'язання повторно розглянути заяву від 13.08.2018 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,05 га, яка розміщена в межах населеного пункту с. Судівка, Новосанжарського району, Полтавської області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що відповідачем безпідставно не надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства на території сільської ради. Зауважувала, що рішенням сесії Судівської сільської ради дане питання визнано спірним, направлено постійну комісію сільської ради з питань агропромислового комплексу, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього та природного середовища для вивчення даного питання на місці, дане питання винесено на розгляд наступної сесії сільської ради. Однак, станом на дату подання позову позивачу та його представнику Судівська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області відмовляється надати висновки постійної комісії, рішення за результатами розгляду зазначених висновків, ОСОБА_1 невідомо про їх зміст.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що рішенням дев'ятнадцятої сесії сьомого скликання Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні згоди на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га під контуром №260 для ведення особистого селянського господарства. На даний час в Судівській сільській раді відсутній генеральний план населених пунктів Судівської сільської ради та містобудівна документація, а тому немає законних обґрунтувань та підстав. Також наполягав на відсутності належного підтвердження витрат на правничу допомогу /а.с. 26-28/.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, відповідно до якої також просив вимогу про стягнення понесених судових витрат на правову допомогу не розглядати /а.с. 34/.

Відповідач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав заяву про розгляд справи за його відсутності /а.с. 25/.

Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або повідомлення причин неявки.

Частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Також, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного, суд визнав за можливе розглядати справу без участі сторін в письмовому провадженні без здійснення фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Судівської сільської ради 13.08.2018 із заявою про надання згоди на проект відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га під контуром №260 для ведення особистого селянського господарства. При цьому, зазначила про знаходження на такій ділянці садку та сінника, перенесення яких не є можливим /а.с. 10/.

Рішенням від 14.08.2018 сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1" відповідачем вирішено: розгляд даного питання вважати спірним; направити постійну комісію сільської ради з питань агропромислового комплексу, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього та природного середовища для вивчення даного питання на місці; дане питання винести на розгляд наступної сесії сільської ради /а.с. 12/.

За зверненнями позивача стосовно надання їй висновків комісії та повідомлення причини відмови, відповідей надано не було /а.с. 16-17/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, а також вважаючи за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 13.08.2018 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,05 га, яка розміщена в межах населеного пункту с. Судівка, Новосанжарського району, Полтавської області, позивач звернулась до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Згідно частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У відповідності до частини першої статті 123 зазначеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення уповноваженого органу виконавчої влади приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) /частина перша статті 123 Земельного кодексу України/.

У випадку формування нової земельної ділянки надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблення якої здійснюється на підставі дозволу, зокрема, органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу /абзац 6 частини першої статті 123 Земельного кодексу України/.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118, статтею 122 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року прийнято рішення від 14.08.2018 сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1", згідно якого вирішено: розгляд даного питання вважати спірним; направити постійну комісію сільської ради з питань агропромислового комплексу, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього та природного середовища для вивчення даного питання на місці; дане питання винести на розгляд наступної сесії сільської ради /а.с. 12/.

При цьому, вказаними вище нормами відповідач позбавлений альтерниви у прийнятті іншого рішення аніж у місячний строк або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

Виходячи з викладеного, при прийнятті рішення від 14.08.2018 сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1", відповідачем порушено вищевикладені норми Земельного кодексу України стосовно розгляду клопотання у місячний строк і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

Відтак вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 14.08.2018 сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1" підлягають задоволенню.

У той же час, в ході судового розгляду на підставі наданих відповідачем матеріалів та пояснень, наведених у відзиві, судом з'ясовано, що за результатами повторного розгляду вказаної заяви позивача 14 грудня 2018 року прийнято рішення, яким відмовлено у наданні такої згоди /а.с. 32/.

При цьому доказів повідомлення ОСОБА_1 про існування цього рішення відповідачем не надано.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме, надати дозвіл, або надати мотивовану відмову в наданні дозволу у межах місячного строку.

Всупереч викладеному відповідачем хоч і прийнято рішення про відмову в наданні дозволу, однак поза межами встановленого строку та без зазначення мотивів такої відмови.

Відзив на позовну заяву містить посилання на той факт, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,05 га, як зазначає позивач розташована під контуром №260 на території Судівської сільської ради Новосанжарського району, а площа земельної ділянки контура №260 відповідно до карти перерозподілу складає 3070 га. На даний час в Судівській сільській раді відсутній генеральний план населених пунктів та містобудівна документація, а тому не має законних підстав та обґрунтувань надати відповідний дозвіл. Наголошено, що після виготовлення Генерального плану, буде прийнято рішення відповідно до заяви ОСОБА_1

Надаючи оцінку викладеному, суд виходив з наступного.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з частиною третьою статті 8 названого Закону, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

А відповідно до статті 16 згаданого Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Оновлення містобудівної документації передбачає: 1) актуалізацію картографо-геодезичної основи; 2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму; 3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Так, частиною першою статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

А частиною шостою згаданої статті встановлено, що рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Крім того, як визначено частиною восьмою статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Таким чином, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено підстави, умови та перелік заходів, які передують розробленню та затвердженню містобудівної документації, до якої відноситься генеральний план населеного пункту та план зонування території.

Суд зауважує, що у ході розгляду справи судом відповідачем не надано відомостей, що підтверджувалися б відповідними належними доказами, про проведення сільською радою робіт із затвердження містобудівної документації чи внесення до неї змін.

Крім того, відсутність генерального плану населеного пункту та містобудівної документації не позбавляє громадян права на отримання у власність земельних ділянок у розмірах та порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Варто наголосити, що в силу частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача у спірних відносинах, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення дев'ятнадцятої сесії сьомого скликання Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 14 грудня 2018 року "Про повторний розгляду заяви громадянки ОСОБА_1", а також зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року №21 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га під контуром № 260 для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн з відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 39302, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (вул. Степового, 1/12, с. Судівка, Новосанжарський район, Полтавська область, 39302, ідентифікаційний код 21043442) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 14.08.2018 Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області сімнадцятої сесії сьомого скликання "Про розгляд заяви жительки сели Судівка ОСОБА_1".

Визнати протиправним та скасувати рішення Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області дев'ятнадцятої сесії сьомого скликання від 14 грудня 2018 року "Про повторний розгляду заяви громадянки ОСОБА_1".

Зобов'язати Судівську сільську раду Новосанжарського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року №21 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га під контуром № 260 для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (вул. Степового, 1/12, с. Судівка, Новосанжарський район, Полтавська область, 39302, ідентифікаційний код 21043442) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 39302, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко