Постанова

від 21.03.2019 по справі 826/10109/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10109/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представників відповідачів Фесюк О. В., Рудченка М. С., Моткової О. Д., представника позивача Некрасова О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту не зазначена) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Леко Стайл до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування актів, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ Леко Стайл звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про визнання протиправною бездіяльності Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті щодо відмови від здійснення ветеринарного погодження для митного оформлення вантажу Ланолін USP 23 обезводнений вагою нетто 4050 кг , ввезеного за вантажною митною декларацією UA100020/2018/170199, що належить позивачу; зобов'язання Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті здійснити обов'язковий ветеринарний контроль з проведенням відбору зразків товару вантажу Ланолін USP 23 обезводнений вагою нетто 4050 кг , ввезеного за вантажною митною декларацією UA100020/2018/170199, який належить позивачу, з проведенням ветеринарно-санітарної експертизи; визнання протиправними та скасування актів № 1 від 04.01.2018 р. та № 1 від 25.05.2018 р.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального права у вигляді визнання протиправною бездіяльності щодо відмови, тобто, фактично, визнаючи протиправною пасивну поведінку відповідача, однак, у вигляді активної, що є поняттями протилежними за значеннями.

Апелянт наголошує, що судом першої інстрації не було перевірено строки звернення до суду з адміністративним позовом. Натомість, пропуск строку звернення з позовом у даній справі становить 03 місяці та 03 дні. Пропуск строку відповідач обґрунтовує ознайомленням позивача з листом, датованим 28.11.2017 р. Тому, на думку відповідача, строк звернення з адміністративним позовом сплинув 29.03.2018 р.

Також апелянт зазначає, що скасовані судом першої інстанції акти за своєю суттю не є рішеннями суб'єкта владних повноважень та не можуть порушувати права позивача, оскільки з їх змісту вбачається, що ними лише засвідчується факт доконаної дії у вигляді затримання продукції тваринного походження.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що в ході розгляду справи позивачем було змінено позовні вимоги шляхом пред'явлення їх виключно до апелянта, тому судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення протиправно досліджено листи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів.

Крім того, відповідач вважає безпідставною аргументацію суду першої інстанції щодо розмитнення першої частини партії № 4327 ланоліну безводного у кількості 3240 кг у лютому 2017 року та реалізації цього товару контрагентам протягом березня-вересня 2017 року, так як відповідач не був учасником цих правовідносин.

Здійснення обов'язкового ветеринарного контролю відповідач вважає дискреційними повноваженнями, з огляду на що, на думку апелянта, судом першої інстанції при зобов'язанні здійснити такий контроль допущено втручання у ці повноваження.

Апелянт зауважує, що зобов'язуючи вчинити три дії у вигляді здійснення обов'язкового ветеринарного контролю, відібрання зразків товарів, проведення ветеринарно-санітарної експертизи, суд першої інстанції не врахував, що вчиненню вказаних дій передувало затримання товару на кордоні. Оскільки вказана стадія передує зобов'язальним діям відповідача, виконання рішення суду першої інстанції в цій частині є неможливим.

Апелянт погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що визначальною ознакою кваліфікації операції з реекспорту є сплата податків у процесі розмитнення товару. Проте звертає увагу суду апеляційної інстанції на відсутність таких відомостей у відповідача станом на 28.09.2017 р.

Відповідач зауважує, що в силу вимог п. 8 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України 27.12.1999 № 49 (далі - Порядок № 49), має право припинити або тимчасово заборонити перевезення (переміщення) вантажів в разі небезпечної епізоотичної ситуації в країні-експортері. Крім того, рішенням Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632 заборонено ввезення з Китайської Народної Республіки в Україну сприйнятливих до ящуру тварин, продукції, сировини та генетичного матеріалу, отриманих від них. Оскільки виробником продукції є КНР, а Німеччина - лише відправником, апелянт вважає рішення про заборону ввезення такого вантажу правомірним.

Окремо апелянт просить звернути увагу суду апеляційної інстанції на пропорційності заборони ввезення на територію України небезпечного вантажу меті захисту життя та здоров'я людей.

Крім того, на думку апелянта, зобов'язуючи його здійснити відбір зразків, судом першої інстанції не було проаналізовано положення Порядку відбору зразків продукції тваринного, рослинного і біотехнологічного походження для проведення досліджень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 р. № 833 (далі - Порядок № 833), з якого, між тим, вбачається, що такі дії здійснюються не одноособово відповідачем, а спільно з представником митної служби та державної лабораторії ветеринарної медицини.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача, зареєстрований 15.03.2019 р. за вх. № 9807, в якому зазначено про необґрунтованість посилання відповідача на рішення Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632, оскільки, на думку позивача, вказана заборона поширюється тільки на ввезення вантажу з КНР, проте не містить прямої вказівки щодо країни-експортеру (Німеччини), з якої було отримано позивачем вантаж ланолін USP23.

Позивач вважає, що бездіяльністю є поведінка, яка виражається у відмові від вчинення певних дій. Це пов'язано з тим, що товар станом на дату розгляду справи знаходиться на складах у пункті пропуску у зв'язку з нездійсненням відповідачем обов'язкового ветеринарного контролю.

Також позивачем зазначено, що ввезений спірний товар не перебуває в режимі реекспорту через сплату контрагентом позивача усіх митних платежів у Німеччині.

В частині доводів апелянта про пропуск строку звернення з адміністративним позовом позивач зауважує, що спірні правовідносини не втратили своєї актуальності та є триваючими.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 11.11.2015 року між компанією Іmperial-Oel-Import Handelsgesellschaft GmbH (продавець) та ТОВ Леко Стайл (покупець) укладено контракт № 11112015, відповідно до предмету якого позивач придбав сировину для виробництва косметики (а. с. 44-48 Т. 1).

Відповідно до пункту 5.2 вказаного контракту, з відвантаженням продавець передає покупцю оригінали таких документів: інвойс, пакувальний лист, паспорт якості, лист безпеки, сертифікат походження товару, експортна декларація.

15.09.2017 року позивач звернувся з заявою до відділу митного оформлення № 2 митного посту Західний щодо надання дозволу на проведення відбору зразків товару з метою проведення ветеринарної експертизи по зовнішньоекономічній операції - імпорт Ланолін технічний безводний, та надав документи: CMR A № 289546 від 07.09.2017 року, інвойс INV170356 від 08.09.2017 року (а. с. 11 Т. 1).

Листами від 18.09.2017 року № 18/09-17 та від 21.09.2017 року № 21/09-17 позивач звертався до відповідачів з проханням провести ветеринарний контроль у вигляді ветеринарної експертизи товару та надати дозвіл на пропуск через державний кордон товару - ланоліну (а. с. 52-56 Т. 1).

Листами від 26.09.2017 року № 602-1122-13/4217 та від 28.09.2017 року № 299 відповідачі надали відповідь позивачу та повідомили, що даний вантаж підпадає під заборону, передбачену пунктом 4 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27.12.1999 року № 49, а саме: забороняється увезення всіх видів вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через треті країни у порядку реекспортування. Таким чином, Держпродспоживслужба не може погодити митне оформлення даного вантажу (а. с. 65, 73 Т. 1).

14.11.2017 року листом № 1703-5/566 Київська торгово-промислова палата повідомила, що відповідно до обсягу інформації, яка надана у листі позивача, операція щодо ввезення в Україну товару ланолін USP 23 обезводнений, в розумінні статті 85 Митного кодексу України, не є реекспортом (а. с. 49 Т. 1).

22.12.2017 року листом № 423 Південно-Західна регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті повідомила, що для здійснення ветеринарно-санітарного контролю вантажу товариству необхідно надати власне вантаж та оригінали супровідних документів інспектору ветеринарної медицини Київського прикордонного інспекційного посту на ВМО № 2 митного посту Західний .

Також у листі зазначено, що відповідь, надана у листі від 28.09.2017 року № 299, на лист позивача від 18.09.2017 року № 18/09-17 ґрунтувалась на аналізі історії вказаного вантажу та копій документів наданих до листа (а. с. 74 Т. 1).

04.01.2018 року позивач отримав акт № 1 Південно-західної регіональної служби Київський ПІПВМ про те, що при перевірці супровідних ветеринарних документів і підконтрольного вантажу ланолін гідрований 4050,00 кг китайського виробництва дійсно затримано, відповідно до пункту 4 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27.12.1999 року № 49, а саме: забороняється увезення всіх видів вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через треті країни у порядку реекспортування (а. с. 76 Т. 1).

Водночас, позивач звертався до Державної служби України з питань харчових продуктів та захисту споживачів щодо надання дозволу на ввезення вантажу позивача, яка неодноразово повідомляла, що Китайська Народна Республіка неблагополучна країна по ряду інфекційних хвороб, а тому ввезення на територію України вантажу ланолін USP 23 безводний - заборонено. Крім того, відповідач вказував на те, що для прийняття остаточного рішення щодо вказаного вантажу, Держпродспоживслужбі необхідно отримати письмові гарантії компетентного органу Китайської Народної Республіки, що забезпечує контроль за виробництвом (переробкою) ланоліну та здійснює оформлення ветеринарних документів на нього при експорті (а. с. 66, 68, 70-72 Т. 1).

25.05.2018 року позивачем повторно надано вантаж ланолін USP 23 безводний для проведення ветеринарно-санітарного контролю державному інспектору ветеринарної медицини Київського прикордонного інспекційного пункту ветеринарної медицини у відділі митного оформлення № 2 митного посту Західний , проте актом № 1 від 25.05.2018 року вказаний вантаж затримано, згідно з пунктом 8 наказу Головного державного інспектора ветеринарної медицини України Про затвердження Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27.12.1999 року № 49, а також у зв'язку з неблагополучною епізоотичною ситуацією щодо ящуру та віспи овець та кіз - заборонено до ввезення (а. с. 77 Т.1).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 319 МК України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному, радіологічному контролю, а також державному контролю за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України Про ветеринарну медицину від 25.06.1992 р. № 2498-XII (далі - Закон № 2498) державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами). Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті є обов'язковим у разі ввезення на митну територію України (у тому числі з метою транзиту), вивезення за межі митної території України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду всіма видами транспорту.

Положення про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 18 Закону № 2498).

Відповідно до пункту 4 Типового положення про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. № 801, до повноважень Регіональної ветслужби входить: перевірка достовірності ветеринарних документів; здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю, у разі потреби вибірковий і/або розширений контроль за об'єктами контролю та нагляду, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї; тимчасове зупинення транспортування (переміщення) об'єктів контролю та нагляду у разі порушення операторами потужностей (об'єктів) ветеринарно-санітарних вимог.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 49 увезення, вивезення чи транзит через територію України тварин, продуктів і сировини тваринного походження та інших вантажів, в'їзд транспортних засобів, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, дозволяються за наявності документів, передбачених міждержавними угодами (ветеринарних свідоцтв, сертифікатів), та в разі додержання ветеринарних вимог з урахуванням епізоотичного стану країн-експортерів.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 49, пропуск через митний кордон України вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, дозволяється тільки з країн, благополучних в епізоотичному відношенні, за наявності оригіналу ветеринарного сертифіката країни походження з обов'язковим зазначенням конкретного одержувача та при виконанні ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, після проходження обов'язкового ветеринарного контролю.

З вказаної норми вбачається, що товар може бути випущено у обіг на території України з благополучної в епізоотичному відношенні країни.

В той же час, як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, на території України діє рішення Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632, згідно якого забороняється ввезення з Китайської Народної Республіки в Україну сприйнятливих до ящуру тварин, продукції, сировини та генетичного матеріалу, отриманих від них.

Обґрунтовуючи неможливість проведення ветеринарно-санітарного контролю існуванням вказаної норми, представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 21.03.2019 р. наголосили на тому, що суд першої інстанції прийняв протиправне рішення про задоволення позовних вимог.

Представник позивача з даного приводу зауважив, що партія товару була виготовлена та поставлена ще у грудні 2016 року до Німеччини, а її частина була успішно реалізована позивачем у лютому 2017 року, що дає підстави стверджувати про непослідовність дій відповідача.

Дослідивши вказані доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Обставину обов'язковості виконання рішення від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632, його чинності та розповсюдження на спірні правовідносини жодна з сторін не заперечує, що в силу вимог ст. 78 КАС України не становить предмет доказування у даній справі.

Натомість, на думку позивача вказана заборона поширюється тільки на ввезення вантажу з КНР, проте не містить прямої вказівки щодо країни-експортеру (Німеччини), з якої було отримано позивачем вантаж ланолін USP23.

Суд першої інстанції, оцінивши докази в цій частині, прийшов до аналогічного висновку.

Дослідивши спірне рішення, колегія суддів встановила, що його зміст викладено наступним чином: Згідно з офіційною інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я тварин (МЕБ) зареєстровано захворювання тварин на ящур на території Китайської Народної Республіки.

Враховуючи вищезазначене, забороняється ввезення з Китайської Народної Республіки в Україну сприйнятливих до ящуру тварин, продукції, сировини та генетичного матеріалу, отриманих від них. .

З процитованого тексту жодним чином не вбачається, що така заборона стосується виключно країни - експортера, як помилково визначився суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин п. 8 Порядку № 49.

Однак, колегія суддів зауважує, що це рішення випливає з п. 2 Порядку № 49, яким визначено, що ввезення на територію України будь-яких товарів в принципі можливе тільки з країн, благополучних в епізоотичному відношенні.

В свою чергу, у відповідності до ч. 1 ст. 53 Закону України Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин від 18.05.2017 р. № 2042-VIII (що є чинним на момент вирішення питання про наявність/відсутність заборон для пропуску спірного товару, далі - Закон № 2042) у разі спалаху на території іншої країни хвороб, внесених до списку хвороб, затвердженого МЕБ, чи інших хвороб, які становлять загрозу для здоров'я людини та/або тварини, або у разі виявлення таких хвороб у вантажі з продуктами компетентний орган має право залежно від рівня загрози вжити один із таких заходів:

1) заборонити ввезення (пересилання) вантажів із продуктами з усієї території зазначеної країни або її окремої частини (зони або компартмента) та, за необхідності, з країни транзиту;

2) встановити спеціальні умови щодо вантажів з продуктами, які надходять з цієї країни або її окремої території (зони або компартмента).

При цьому, частина друга ст. 54 Закону № 2042 визначає, що якщо інше не передбачено цим Законом, державний інспектор (державний ветеринарний інспектор) проводить затримання вантажів, які не відповідають законодавству, та після консультацій з оператором ринку або особою, відповідальною за вантаж, вживає таких заходів:

1) перевіряє, чи вантаж не становить загрози для здоров'я людини та/або тварини;

2) приймає рішення про знищення чи зміну призначеного використання відповідних продуктів, харчових продуктів нетваринного походження або кормів нетваринного походження, застосування у разі необхідності особливого поводження відповідно до частини сьомої цієї статті або повернення (вивезення) вантажу до країни-експортера (іншої країни).

Зазначена норма регулює правовідносини не тільки щодо країни-експортера, а і щодо інших країн, що спростовує доводи суду першої інстанції про неможливість застосування вищезазначених норм до країни походження товару.

Крім того, колегія суддів зауважує, що суттю заборонних заходів по відношенню до товару є убезпечення зараження небезпечними хворобами людей та тварин на території України, попередження розповсюдження епізоотії.

На думку колегії суддів, в даному випадку не має значення, через яку кількість країн прямував товар, вироблений із тварин, що мають високу ймовірність зараження ящуром.

Для правильного вирішення спору у цій справі важливо встановити благополучність в епізоотичному відношенні країни, що була середовищем для проживання таких тварин.

Натомість, як свідчать матеріали справи та було підтверджено представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 21.03.2019 р., продукція виготовлена на території КНР, що унеможливлює здійснення ветеринарного контролю в період дії рішення Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632.

Вказана обставина є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та інші доводи апеляційної скарги оцінки судом апеляційної інстанції не потребують.

Проте колегія суддів вважає за необхідне наголосити також на наступному.

У розумінні п. 8 Порядку № 49 тимчасова заборона перевезення (переміщення) вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, оформлюється відповідним актом у трьох примірниках.

Згідно п. 6 Порядку № 49 у митниці призначення оформлення вантажів проводиться лише при наявності свідоцтва за формою Ф-2, яке видається спеціалістами структурних підрозділів регіональних служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті після проведення ветеринарно-санітарної експертизи у державній лабораторії ветеринарної медицини за місцем одержання вантажу.

З вказаних положень вбачається, що за умови відсутності свідоцтва за вказаною формою, видачі якого передує проведення ветеринарно-санітарної експертизи, скасування актів № 1 від 04.01.2018 р. та № 1 від 25.05.2018 р. до відновлення порушених прав позивача не призведе.

Натомість, як справедливо зазначено відповідачем в апеляційній скарзі, вказані акти лише констатують факт дійсного затримання вантажу.

Колегія суддів вважає, що відповідачем фактично була реалізована його компетенція щодо затримання продукції тваринного походження, у зв'язку з чим оспорювані акти не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у їх реалізації чи безпідставно покладають на нього необґрунтовані обов'язки, а відтак задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування актів суперечить завданню адміністративного судочинства.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ситуація з ящуром на території КНР була зафіксована у рішенні Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, оформленого листом від 21.06.2012 р. № 15-2-23/5632, на яку здійснював посилання відповідач у акті, датованому 25.05.2018 р., що додатково свідчить про обґрунтованість посиленого контролю з боку суб'єкта владних повноважень до тваринної продукції вказаної країни.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про визнання ним помилковості власних висновків щодо прямування товару в режимі реекспорту.

З огляду на те, що товар було розмитнено на території Німеччини, висновок суду першої інстанції про відсутність такого режиму відносно поставленого товару є правильним.

Також суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про виконання обов'язку позивачем щодо надання вантажу для здійснення ветеринарно-санітарного контролю саме з 04.01.2018 р., а не раніше, як зазначає позивач.

З огляду на це, колегія суддів відхиляє також доводи апелянта щодо пропуску строку звернення позивача з адміністративним позовом, позаяк до моменту надання позивачем товару для здійснення контролю між сторонами по справі існували інші правовідносини, що були спричинені, в тому числі, певними перешкодами з боку самого позивача для здійснення цього контролю.

Натомість, встановлена судом апеляційної інстанції пряма, імперативна заборона Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2017 р. № 602-113-18/2632 станом на момент розгляду даної справи не дозволяє ввезення товару позивача на територію України та здійснення відповідного контролю.

Зважаючи на те, що така заборона діє з 03.07.2017 р., колегія суддів не знаходить можливим задоволення позову відносно товару, що заявлений позивачем до ввезення після цієї дати.

Відтак доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом приймаються в якості належних.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 139 КАС України питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Леко Стайл до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування актів задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Леко Стайл відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 21.03.2019 р.)