Постанова

від 18.03.2019 по справі 905/799/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р. Справа № 905/799/18

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від прокуратури: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - за посвідченням; Не з'явився; ОСОБА_6 - за довіреністю (адвокат); розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рогожин» , м. Маріуполь Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2018р. (повний текст підписано 27.08.2018р.) у справі № 905/799/18(суддя Матюхін В.І.) за позовом: до відповідача:Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області Приватного підприємства «Рогожин» , м. Маріуполь Донецької області про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки В С Т А Н ОВ И В:

У квітні 2018 року до господарського суду звернувся Заступник прокурора Донецької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради (далі -Позивач) з позовом до Приватного підприємства «Рогожин» (далі - Відповідач) про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 24.02.2011, зареєстрованого в управлінні Держкомзему у м. Маріуполі Донецької області за №141233724000012 від 14.03.2011 та про зобов'язання Відповідача повернути на користь територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,5000га (кадастровий №1412337200:01:009:0584), яка знаходиться по пр. Нахімова в Приморському районі м. Маріуполя.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.08.2018р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Відповідач, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині розірвання Договору оренди. В обґрунтування своїх вимог заявник скарги зазначив, що судом першої інстанції не встановлено об'єктивно всі обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Скаржник стверджував, що Прокурором не обґрунтовано та не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокуратурою, не обґрунтовано підстави звернення до суду в розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не надано жодного доказу на підтвердження своєї позиції. Заявник наполягав на встановленні заборони на проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, а тому вважав наданий акт перевірки неналежним доказом використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

На адресу суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зокрема, зазначав, що у відповідності до ст.12 Земельного кодексу України, ст. 33 ЗУ Про місцеве самоврядування , міська рада має всі повноваження на здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, а факт відсутності забудов на спірній ділянці підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи.

Прокурор також надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого вважав рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначав, що пред'явлення зазначеного позову прокурором в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради викликано саме необхідністю захисту інтересів держави у суді, зокрема, шляхом вжиття заходів, спрямованих на розірвання Договору оренди та повернення земельної ділянки. Також зазначав, що Позивач має всі повноваження на здійснення самоврядного контролю за використанням земель комунальної форми власності.

Прокурор у судовому засіданні 18.03.2019р. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення суду законним та обґрунтованим.

Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з'явився, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

-укладення 24.02.2011р. між Позивачем та Відповідачем на підставі рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009р. № 5/38-6221 Договору оренди земельної ділянки, за умовами якого Позивач надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,5000га, яка знаходиться по пр. Нахімова в Приморському районі м. Маріуполя, строком на 10 років - до 15.12.2019р., яка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, діяльності у галузі культури та спорту, відпочинку та розваг (будівництво торгово-розважального центру). (п.п.1.1, 2.1, 3.1., 5.1. Договору);

- передання Позивачем та прийняття Відповідачем у користування земельної ділянки загальною площею 0,5000га, кадастровий №1412337200:01:009:0584, що знаходиться за адресою: пр. Нахімова в Приморському районі м. Маріуполя, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.02.2011р.;

- проведення перевірки та складення акту Управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради дотримання вимог земельного законодавства від 05.02.2018, за результатами якої встановлено, що спірна земельна ділянка вільна від забудови.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Прокурор та Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилались на істотне порушення умов Договору оренди через використання Відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, відсутність початку будівництва торгівельно-розважального центру. Зазначене порушення Прокурор вважав істотним та таким, що спричиняє шкоду інтересам держави.

Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зокрема, зазначаючи про відсутність предмету спору, оскільки Прокурором та Позивачем не дотримано визначеної законодавчо процедури розірвання господарських договорів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності факту істотного порушення Відповідачем умов Договору, оскільки Відповідач не приступив до використання спірної земельної ділянки та не розпочав будівництво в строки, встановлені Договором оренди землі.

Оскаржуючи зазначене рішення в частині розірвання Договору, Відповідач посилався на порушення вимог чинного законодавства вважаючи, що істотного порушення умов Договору оренди у даному випадку не відбулось, оскільки земельна ділянка використовувалась в межах визначеної умовами Договору оренди мети.

Колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За договором найму (оренди) земельної ділянки згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтями 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, які встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що за змістом рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009р. № 5/38-6221 «Про надання земельної ділянки по пр. Нахімова в Приморському районі міста ПП «Рогожин» , земельна ділянка надавалася в оренду Відповідачу з метою саме будівництва торгівельно-розважального центру, а п.4.6. цього рішення прямо передбачений обов'язок Відповідача розпочати будівництво об'єкта не пізніше 2-х років з дня прийняття міськрадою рішення і закінчити будівництво у термін, який не перевищує одного календарного року після закінчення нормативного строку будівництва.

В пункті 9.2.7 Договору сторони закріпили зазначений обов'язок Відповідача почати будівництво об'єкта не пізніше 2-х років з дня прийняття рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009р №5/38-6221 та закінчити будівництво у термін, який не перевищує одного календарного року після закінчення нормативного строку будівництва, зазначеного у проектній документації.

Разом з тим, відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.02.2018, складеним Управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради, встановлено, що спірна земельна ділянка вільна від забудови.

Отже, вищенаведений обов'язок Відповідачем порушено.

Укладаючи Договір оренди, Позивач розраховував на те, що Відповідач буде використовувати земельну ділянку для будівництва торгівельно - розважального центру, однак підприємство не приступило до використання даної земельної ділянки (не розпочало будівництво) в строки, встановлені договором оренди землі, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушення з боку Відповідача істотних умов Договору та використання земельної ділянки у межах передбаченої Договором мети, спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, встановивши, факт порушення Відповідачем істотної умови Договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору оренди землі.

Відповідно до вимог статті 34 Закону України Про оренду землі вбачається, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, орендар не має права утримувати земельну ділянку після припинення дії Договору.

Оскільки, як зазначено вище, спірний Договір підлягає розірванню, господарський суд першої інстанції, посилаючись на наведені норми, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язати Відповідача повернути на користь територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,5000га (кадастровий №1412337200:01:009:0584), яка знаходиться по пр. Нахімова в Приморському районі м. Маріуполя.

Проте, в зазначеній частині рішення суду не оскаржується, будь-яких порушень матеріалами справи з боку суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Доводи Відповідача щодо відсутності у Прокурора повноважень на представлення інтересів Позивачів у даній справі спростовуються наступним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Аналізуючи зазначені вище положення, слід дійти висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пред'явлення позову у цій справі Прокурором в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки Позивачем як уповноваженим органом з регулювання земельних відносин не вжито заходів, спрямованих на розірвання Договору оренди та повернення земельної ділянки.

При цьому, інтереси держави полягають у захисті комунальних майнових прав, а Маріупольська міська рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження, зокрема, щодо вирішення питання регулювання земельних відносин, визначені у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції також вважає, що наведене Прокурором у позовній заяві обґрунтування наявності правових підстав для звернення ним до суду з позовом у цій справі є сумісним з розумінням "інтереси держави", а доводи Відповідача спростовуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог спростовуються змістом позовної заяви, де Прокурором докладно викладені обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги та які суд першої інстанції визнав доведеними.

Виходячи з норм ст.ст. 236,238 Господарського процесуального кодексу України, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносин сторін, виходячи із обставин, встановленими під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Щодо доводів про недотримання Прокурором вимог ст. 188 Господарського процесуального кодексу України в частині неповідомлення про намір звернутися із позовом до суду, то оскільки підстави до розірвання визначені порушенням Відповідачем умов Договору - досудовий порядок врегулювання спору не є обов'язком для управненої сторони, оскільки її право вже є порушеним на момент звернення до суду.

Щодо доводів про відсутність належних доказів порушення Відповідачем умов п. 9.2.7. Договору, то і доказів виконання такого обов'язку останнім не надано.

Крім того, саме зміст листа Позивача від 16.02.2018р. за №23.4-2031-07 (а.с. 33), підтверджує факт порушення Відповідачем зазначеної умови Договору та обґрунтованість звернення Прокурором до суду з даною позовною заявою.

Твердження апелянта про встановлену у ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» заборону на проведення перевірки не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки аналіз правомірності її проведення не може бути предметом дослідження в даній господарській справі. Зазначене Відповідачем не спростовано.

Також, протягом розгляду справи в суді першої інстанції, Відповідач посилався лише на порушення з боку Прокурора та Позивача порядку розірвання спірного Договору, про наявність обставин неможливості зі свого боку виконати відповідні умови Договору з причин, що не залежали від Відповідача - останнім не заявлялося.

Частиною 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (ч. 4 ст. 165 ГПК України).

Таким чином, відповідач позбавляється права заперечувати проти зазначених обставин під час розгляду справи по суті, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються колегією суддів до уваги.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2018 у справі № 905/799/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рогожин» , м. Маріуполь Донецької області -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 23.08.2018 у справі № 905/799/18 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Приватне підприємство «Рогожин» , м. Маріуполь Донецької області.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 21.03.2019

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя В.І. Пушай