Постанова

від 21.03.2019 по справі 908/2077/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2019 м.Дніпро Справа № 908/2077/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 у справі №908/2077/18

(суддя Носівець В.В., повний текст рішення складений 17.12.2018)

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м.Дніпро

до відповідача: Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, м. Мелітополь

про стягнення 25 157 грн. 40 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - ПАТ «Українська залізниця» ) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на свою користь 25 157 грн. 40 коп. заборгованості за надані послуги зв'язку пільговій категорії населення. Позовні вимоги позивачем уточнювались, внаслідок чого пред'явлено до стягнення 24 766 грн. 53 коп. заборгованості за період: з 01.01.2016 по 31.12.2017.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 у справі №908/2077/18 позов задоволено; з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» стягнуто 24 766 грн. 53 коп. вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговій категорії населення та 1 762 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить Центральний апеляційний господарський його скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що:

- суд першої інстанції при прийнятті рішення не прийняв до уваги те, що у 2016 році, відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2016 рік , субвенція з державного бюджету України не була виділена, що тягне за собою скасування державної програми соціального захисту населення в частині компенсаційних виплат за надані послуги зв'язку пільговій категорії громадян за рахунок субвенції з державного бюджету;

- посилання місцевого господарського суду на Постанову Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 та на ті обставини, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення, є безпідставним та неправомірним;

- в матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач є органом, який повинен приймати рішення про здійснення виплат для компенсації відповідних пільг та відповідач має повноваження і компетенцію приймати таке рішення або приймати рішення щодо встановлення видатків з відповідного бюджету;

- у 2018 році між Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області та позивачем щомісячно укладалися договори на відшкодування витрат за надані пільги з послуг зв'язку та здійснювалося відшкодування витрат за надані пільги зв'язку, тобто, при правомірному визначені головним розпорядником коштів з відшкодування витрат за надані пільги зв'язку сумлінно, своєчасно та в повному обсязі виконувало покладені на нього завдання; отже Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області не вважає себе боржником та пов'язаним з позивачем жодним зобов'язанням.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. З ст. 63 Закону України Про телекомунікації телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Структурний підрозділ Мелітопольська дистанція сигналізації та зв'язку Регіональної філії Придніпровська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця є оператором телекомунікацій на підставі Ліцензії №000871 від 04.10.2017 та надає загальнодоступні телекомунікаційні послуги фіксованого місцевого телефонного зв'язку фізичним особам (абонентам), які мають права на користування телекомунікаційними послугами на пільгових умовах згідно Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист , Закону України Про охорону дитинства .

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295 (надалі - Правила), визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

На виконання Правил позивачем було укладено договори з пільговими категоріями населення, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Позивач зазначає, що надання послуг зв'язку на пільгових умовах AT "Українська залізниця" в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця здійснено на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, та як наслідок, уповноважений на те державою орган (відповідач у справі) в силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Апелянт вказує, що відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача.

Зі свого боку позивач наголошує, що виконав свої зобов'язання в повному обсязі, тоді як відповідач зі своєї сторони неухильно утримується від взятих на себе зобов'язань, які виникли безпосередньо із законів України, та своїми діями порушує права позивача на отримання відшкодування грошових коштів.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Відповідно до п. З вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно Розділу 3 Положення Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, затвердженого Рішенням 38 сесії Мелітопольської міської ради VІІ скликання №11/2 від 30.03.2018, Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує функції головного розпорядника коштів відповідно до бюджетного законодавства; отримує від підприємств та організацій-постачальників комунальних послуг з розрахунків витрат на відшкодування збитків, пов 'язаних з наданням пільг; складає акти звірки розрахунків за надані послуги з підприємствами- постачальниками.

Таким чином, головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області. Отже, саме на відповідача згідно положень законодавства покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги.

За приписами ч.3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Норми вищезазначеного закону закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондується з обов'язком держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Зі змісту п.п. б п. 4 ч.1 ст. 86 та ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі, видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Аналогічні положення закріпленні в абз. 3 п. 2.10 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної Казначейської служби України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Окрім того, п. 12 даного Порядку передбачає, що фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, погашення кредиторської заборгованості за державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово.

Отже, передбачена законодавством норма щодо необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, є гарантією додержання прав підприємств, які надають послуги пільговим категоріям громадян, а тому відсутність положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема, відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, не скасовує пільги встановлені законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст.96 Цивильного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ОСОБА_1 Фінансів України від 16.06.2017 №09010-20- 10/16034 Щодо реалізації деяких положень Бюджетного кодексу України з питань нарахування та виплати пільг вказано, що такі програми відносяться до державних програм соціального захисту населення і є державною гарантією, отже, одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) у межах установлених норм (розмірів).

У зв'язку з цим фінансування витрат на надання пільг окремим категоріям громадян здійснюється у межах встановлених соціальних норм (нормативів) незалежно від обсягів коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на відповідний рік, а тому посилання апелянта на те, що відшкодування здійснюється виключно у разі фактичного надходження грошових бюджетних коштів є безпідставним.

За змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Поданими доказами доведено, що позивачем в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 понесені витрати на надання послуг зв'язку означеним категоріям пільговиків на загальну суму 24 766 грн. 53 коп.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем, відповідачем не відшкодовані (відповідних доказів суду не подано).

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо відшкодування понесених витрат (№175 від 29.01.2016, №658 від 21.04.2016, №958 від 16.06.2016, №1360 від 15.09.2016, №1657 від 23.11.2016, №1702 від 06.12.2016). На адресу відповідача 13.03.2017 направлено претензію (лист-звернення) №115 із зазначенням суми заборгованості та проханням її сплатити та укласти договір на відшкодування наданих пільг населенню.

Відповідач у своїх відповідях від сплати відмовлявся, посилаючись на відсутність субвенцій на відшкодування видатків.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст.617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від виділених на цю мету бюджетних призначень.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Відсутність у Законах України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та «Про Державний бюджет України на 2017 рік» положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема, відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, не відмінює пільги встановлені законодавчими актами.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і це не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Наведене спростовує доводи апелянта щодо відсутності у нього компетенції на відшкодування відповідних витрат з надання пільг за послуги зв'язку та не визначення його головним розпорядником бюджетних коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 24 766 грн. 53 коп. вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговій категорії населення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, які є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на ті обставини, що у 2018 році між Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області та позивачем щомісячно укладалися договори на відшкодування витрат за надані пільги з послуг зв'язку та здійснювалося відшкодування витрат за надані пільги зв'язку, тобто, при правомірному визначені головним розпорядником коштів з відшкодування витрат за надані пільги зв'язку сумлінно, своєчасно та в повному обсязі виконувало покладені на нього завдання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на суть спору зазначені обставини не впливають, оскільки спірним періодом є: 01.01.2016 - 31.12.2017.

Отже, Господарським судом Запорізької області обставини справи з'ясовані повно та всебічно; рішення у даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального права; підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов'язані з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, покладаються на Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області.

З огляду на викладене та керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 у справі №908/2077/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Подобєд