Рішення

від 18.03.2019 по справі 922/266/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/266/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Стимул", м.Богодухів Харківської області, до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м.Харків, про визнання права користування за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (ордер серія ДН № 050603 від 27.02.2019);

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 32-20-0.14.2-1/62-19 від 03.01.2019);

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Стимул", м.Богодухів Харківської області, 29.01.2019 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м.Харків, про визнання за позивачем права на постійне користування земельними ділянками площею 27,19 га та 22,8 га в натурі, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР № 003255 від 08.11.2001 та ІІІ-ХР № 003349 від 03.09.2001. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було безпідставно відмовлено СФГ "Стимул" у праві користування земельними вищевказаними ділянками, оскільки право користування ними перейшло від громадянина України ОСОБА_3 до створеного ним С(Ф)Г "Стимул".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.02.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/266/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 21.02.2019, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що у позивача відсутнє порушене, невизнане, оспорюване право і охоронюваний законом інтерес, який підлягає захисту в межах цього судового спору. Відповідно до державних актів на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР № 000255 від 08.11.2001 та серії ІІІ-ХР № 003349 від 03.09.2001, право постійного користування спірними земельними ділянками належить фізичній особі - громадянину ОСОБА_3 При цьому, згідно рішення Богодухівської міської ради № 366 від 30.08.2001 "Про зміни в селянському фермерському господарстві "Стимул", розташованому на території Богодухівської міської ради, було вирішено надати та рішення виконавчого комітету Івано-Шийчинської сільської ради від 15.08.2001 за № 22 "Про зміни в селянському (фермерському) господарстві "Стимул", вказані земельні ділянки було надано гр. ОСОБА_3 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства "Стимул". Відповідач вважає, що ОСОБА_3 земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства отримані з порушенням встановленої на той час процедури, визначеної Законом України "Про селянське (фермерське) господарство". Чинне на момент вирішення спору законодавство виключає можливість перебування, а відповідно, і набуття фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою. В даному випадку позивач, у розумінні ст. 92 Земельного кодексу України, є суб'єктом права постійного користування земельною ділянкою. Встановлення права постійного користування на земельні ділянки в судовому порядку, на думку відповідача, є порушенням вимог ст. 19 Конституції України, ст. 92 Земельного кодексу України, оскільки судове рішення не може підміняти встановлений законом і державною порядок і спосіб набуття прав на земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922//266/19 було закрито; справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні, яке відбулося 18.03.2019, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд встановив наступне.

Рішенням Івано-Шиичинської сільської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 15.08.2001 № 22 та рішенням Богодухівської міської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 30.08.2001 № 366 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_3 були надані згідно державних актів на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР № 003255 від 08.11.2001 та серії ІІІ-ХР № 003349 від 03.09.2001 земельні ділянки площею 27,19 га та 22,8 га відповідно.

Громадянином ОСОБА_3 було створено селянське (фермерське) господарство "Стимул", яке було зареєстровано Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області 15.07.2001.

З метою використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, а саме, для ведення селянського (фермерського) господарства, земельні ділянки були передані ОСОБА_3 до створеного ним СФГ "Стимул".

Отже, з 15.11.2001 саме Селянське (фермерське) господарство "Стимул" виконує обов'язки землекористувача вищезазначених земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області.

04.05.2018 голова селянського (фермерського) господарства "Стимул" ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою, за змістом якої просив надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчених державними актами на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР № 003255 від 08.11.2001 та серії ІІІ-ХР № 003349 від 03.09.2001 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

Згідно відповіді про розгляд заяви від 31.05.2018 за № Юр-5916/0-4611/0/95-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено фермерському господарству у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки на сьогоднішній день існують невідповідності щодо користувача земельної ділянки, а саме, громадянином ОСОБА_3, зазначеним у державних актах на право користування землею та фактичним користувачем земельної ділянки - юридичною особою С(Ф)Г "Стимул".

Громадянин ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від липня 2018 року, за змістом якої просив останнього надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчених державними актами на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР № 003255 від 08.11.2001 та серії ІІІ-ХР № 003349 від 0З.09.2001 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

Згідно відповіді про розгляд заяви від 02.08.2018 за № Г-8642/0-6376/0/95-18 Головним управлінням було відмовлено фермерському господарству у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки зазначена земельна ділянка фактично використовується юридичною особою - СФГ "Стимул", а отже, існують невідповідності щодо користувача земельної ділянки, а саме, громадянином ОСОБА_3, зазначеним у державних актах на право користування землею та фактичним користувачем земельної ділянки - юридичною особою С(Ф)Г "Стимул".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції на момент створення С(Ф)Г "Стимул"), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно ч. 1 ст. 23, ст. 47 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів; землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Отже, виникнення в особи права постійного користування на земельну ділянку пов'язується з відповідним юридичним фактом, а саме встановленням землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а саме державного акта.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VІ, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Згідно ч. 1, ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцеположенням земельної ділянки заяву, яку підписує голова селянського (фермерського) господарства, що створюється. Рішення про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства або про відмову у наданні землі районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії ( п. 3. ч. 5 ст. 5).

З аналізу зазначеної правової норми, яка була чинна на момент виникнення права користування, вбачається, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства виділялись громадянам із земель запасу, а також земель, вилучених у сільськогосподарських товариств і наданих фермерським господарствам у постійне користування чи оренду або переданих у приватну власність.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення С(Ф)Г "Стимул"), у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення С(Ф)Г "Стимул"), володіння, користування і розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Як було вже зазначено вище, з метою використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_3 до створеного ним СФГ "Стимул", що підтверджується відповідними рішенням, розпорядженням, статутними документами СФГ "Стимул".

При цьому, слід зауважити, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення С(Ф)Г "Стимул", необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки. Голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, факт, що з 15.11.2001 саме створене громадянином України ОСОБА_3 селянське (фермерське) господарство "Стимул" виконувало обов'язки землекористувача земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області, є доведеним.

Таку правову позицію щодо можливості переходу обов'язків землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у Постановах у справах №№ 6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07, 6-14879св07 та 6-20275св07.

За таких обставин, суд вважає безпідставною відмову Головного управління Держгеокадастру України у Харківській області позивачу у праві користування земельними ділянками загальною площею 49,99 га, розташованими за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області, оскільки право користування зазначеними земельними ділянками перейшло від громадянина України ОСОБА_3 до створеного ним С(Ф)Г "Стимул".

З моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач. При цьому, засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між його правосуб'єктністю, як фізичної особи та як засновника юридичної особи (рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 05.04.2007, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "theformer Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, n. 41, від 14.06.2007, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 03.12.2009.

Суд також враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001 р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001 р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001 р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 р.), одержані ними до 01.01.2002 у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

СФГ "Стимул" не зверталось із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки та державний акт на право постійного користування землею не повертало. Також, земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні.

При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.03.2010).

За приписами статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, слід зауважити, що з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VІ від 06.09.2012, яким, зокрема, було викладено статтю 122 ЗК України у іншій редакції.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого указом Президента України від 08.04.2011 № 445/2011, Державне агентство земельних ресурсів України - є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).

Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 294-р від 31.03.2015, у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів, покладено його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Водночас, слід зазначити, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (Закон України від 07.02.1991 № 697-ХІІ "Про власність", який втратив чинність 20.06.2007 та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки).

Відповідно до положень ст.ст. 48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatismutandis, рішення від 24.06.2003 у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. thellnitedKingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

При цьому слід зазначити, що СФГ "Стимул" не було позбавлено належних йому Державних актів на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому земельних ділянок є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch V. thellnitedKingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст. 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, можна прийти до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний іпtегаlіа, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Проте, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області жодним чином не навело жодних обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Стимул" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Таким чином, твердження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що СФГ "Стимул" не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом, на яке претендує, є необґрунтованим, а отже, свідчить про порушення прав фермерського (селянського) господарства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Стимул" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати право Селянського (фермерського) господарства "Стимул" (62103, Харківська обьласть, м. Богодухів, вул. Покровська, 110/2; код ЄДРПОУ: 21227587) на постійне користування земельними ділянками площею 27,19 га та 22,8 га в натурі, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею серій ІІІ-ХР № 003255 від 08.11.2001 та ІІІ-ХР № 003349 від 03.09.2001.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2-й під'їзд, 8, 9 поверх; код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарство "Стимул" (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Покровська, 110/2; код ЄДРПОУ: 21227587) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.03.2019 р.

Суддя ОСОБА_4