Постанова

від 24.09.2019 по справі 922/266/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/266/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Стимул

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 (головуючий суддя Шутенко І. А., судді Бородіна Л. І., Геза Т. Д.)

у справі № 922/266/19

за позовом Селянського (фермерського) господарства Стимул

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання права користування,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Селянське (фермерське) господарство Стимул (далі - позивач, СФГ Стимул ) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Харківській області) про визнання за позивачем права на постійне користування земельними ділянками площею 27,19 га та 22,8 га в натурі, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001 серії ІІІ-ХР № 003349.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно відмовив СФГ Стимул у праві користування вищевказаними земельними ділянками, оскільки право користування ними перейшло від громадянина України ОСОБА_1 до створеного ним СФГ Стимул .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2019 у справі № 922/266/19 позов задоволено, визнано право СФГ Стимул на постійне користування земельними ділянками площею 27,19 га та 22,8 га в натурі, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчені державними актами на право постійного користування землею від 08.11.2001 серія ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001 серія ІІІ-ХР № 003349. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Харківській області на користь СФГ Стимул витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

4. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд зазначив, що вважає безпідставною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області позивачу у праві користування земельними ділянками загальною площею 49,99 га, розташованими за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області, оскільки право користування зазначеними земельними ділянками перейшло від громадянина України ОСОБА_1 до створеного ним СФГ Стимул .

5. Судове рішення аргументовано тим, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. СФГ Стимул не зверталось із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки та державний акт на право постійного користування землею не повертало. Земельна ділянка у позивача не вилучалася.

6. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування, в силу наведених вище вимог Закону України Про селянське (фермерське) господарство , зайняло створене фермером фермерське господарство як землекористувач.

7. Суд першої інстанції відхилив твердження ГУ Держгеокадастру у Харківській області про те, що право СФГ Стимул не є порушеним, оскільки останнє не є суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 у справі № 922/266/19 рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2019 скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не довів наявності порушеного права, про захист якого заявлено позов.

10. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що за СФГ Стимул права власності чи користування спірними земельними ділянками зареєстровано не було. Посилання позивача на те, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_1 по акту приймання-передачі до статутного капіталу СФГ Стимул не свідчать та не доводять наявності державної реєстрації права такого постійного користування за СФГ Стимул після підписання акта приймання-передачі.

11. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду у даній справі, прийшов до висновку, що у справах № 6-20100св09; № 6-20859св07, № 6-14879св07, № 6-20275св07, на які посилався суд першої інстанції, Верховний Суд України постановив ухвали від 30.10.2009; 24.10.2007; 10.10.2007; 30.01.2008, відповідно до яких закрито провадження у справах та зазначено про те, що дані справи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. СФГ Стимул , не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019, звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2019 у справі № 922/266/19 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції відійшов від правових висновків, викладених у рішеннях Верховного Суду України по справах № 6-20100св09, № 6-20859св07, № 6-13576ск07, № 6-14879св07, № 6-20275св07, що привело до порушення вимог статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , статті 2, частини першої статті 232, підпункту 7 пункту 1 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц.

14. Заявник вважає, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах щодо яких виник спір, а саме: фізична особа (фермер) вибула зі спірних правовідносин землекористування, натомість її місце в силу вимог Закону України Про фермерське господарство зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач. На думку скаржника, вищенаведені висновки не враховані судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови.

15. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що право користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

16. Заявник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що достовірним доказом реєстрації СФГ Стимул є його Статут з відміткою реєстраційного органу про те, що підприємство зареєстровано саме 15.11.2001.

17. Скаржник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не є суб`єктом права постійного користування спірними земельними ділянками та про відсутність порушеного права СФГ Стимул є помилковим та необґрунтованим.

18. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин у даній справі висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.

19. Заявник касаційної скарги зазначає, що невизнання факту належності позивачу спірної земельної ділянки є фактично позбавленням його власності, у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

20. ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами викладеними у касаційній скарзі, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного господарського суду - без змін.

Розгляд клопотань

21. 24.09.2019 СФГ Стимул подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване тим, що чинне на час створення позивача земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення селянських фермерських господарств, а також чинне на час виникнення спору законодавство не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку надану її засновнику для ведення фермерського господарства, а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію права на цю земельну ділянку за селянським фермерським господарством. Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц і зазначає, що перехід права постійного користування земельною ділянкою від фізичної особи (засновника господарства) до селянського фермерського господарства відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи. У зв`язку із вищенаведеним заявник вважає за необхідне передати справу № 922/266/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

22. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

23. Проте наведені СФГ Стимул у клопотанні доводи не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 677/1865/16-ц, на яку посилається заявник ухвалена за інших фактичних обставин, ніж ті, що наявні у даній справі, зокрема щодо правовідносин, які стосуються права оренди земельної ділянки, а у даній справі № 922/266/19 правовідносини, які стосуються права постійного користування земельною ділянкою. Тому відсутні підстави вважати, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Рішенням Івано-Шийчинської сільської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 15.08.2001 № 22 та рішенням Богодухівської міської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 30.08.2001 № 366 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_1 надані згідно державних актів на право постійного користування землею від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001 серії ІІІ-ХР № 003349 земельні ділянки площею 27,19 га та 22,8 га відповідно.

25. 04.05.2018 голова СФГ Стимул ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою, за змістом якої просив надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчених державними актами на право постійного користування землею від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001 серії ІІІ-ХР № 003349 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

26. Відповідно до відповіді про розгляд заяви від 31.05.2018 за № Юр-5916/0-4611/0/95-18 ГУ Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено фермерському господарству у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки на сьогоднішній день існують невідповідності щодо користувача земельної ділянки, а саме: громадянином ОСОБА_1 (зазначеним у державних актах на право користування землею) та фактичним користувачем земельної ділянки (юридичною особою - СФГ Стимул ).

27. Громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою від липня 2018, за змістом якої просив останнього надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та посвідчених державними актами на право постійного користування землею від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 0З.09.2001 серії ІІІ- ХР в„– 003349 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

28. Відповідно до відповіді про розгляд заяви від 02.08.2018 за № Г-8642/0-6376/0/95-18 Головним управлінням було відмовлено фермерському господарству у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки зазначена земельна ділянка фактично використовується юридичною особою - СФГ Стимул , а отже, існують невідповідності щодо користувача земельної ділянки, а саме: громадянином ОСОБА_1 (зазначеним у державних актах на право користування землею) та фактичним користувачем земельної ділянки (юридичною особою - СФГ Стимул ).

29. В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі земельних ділянок від 14.11.2001, відповідно до якого ОСОБА_1 передав до статутного капіталу СФГ Стимул земельні ділянки по Державним актам на право постійного користування землею від 03.09.2001 та від 08.11.2001.

30. Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що громадянин ОСОБА_1 створив селянське (фермерське) господарство Стимул , яке було зареєстровано Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області 15.11.2001.

31. СФГ Стимул виконує обов`язки землекористувача вищезазначених земельних ділянок загальною площею 49,99 га, розташованих за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області.

32. Апеляційним господарським судом встановлено, що як вбачається з наданої позивачем редакції статуту від 2001 року, господарство зареєстровано Богодухівською районною державною адміністрацією 15.11.2001. Тоді як в Державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань міститься дата реєстрації 05.03.2002. Тобто відомості щодо дати реєстрації є суперечливими. Однак, незважаючи на суперечливість щодо дати державної реєстрації, СФГ Стимул є створеним та зареєстрованим після отримання ОСОБА_1 (засновником господарства) земельних ділянок для постійного користування.

33. Також апеляційний господарський суд зазначив, що ОСОБА_1 , на момент ухвалення рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2019 у даній справі, є засновником, учасником та головою СФГ Стимул . Державні акти на право постійного користування від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та 03.09.2001 серії ІІІ - ХР № 003349 не визнавались не дійсними, право постійного користування земельними ділянками не скасовано в установленому Законом порядку.

34. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів чинення відповідачем перешкод у веденні ОСОБА_1 у складі СФГ Стимул фермерського господарства. Отже, земельні ділянки, які наявні у ОСОБА_1 у постійному користуванні, використовуються останнім, про що подається відповідна звітність.

35. Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що СФГ Стимул не надано доказів наявності реєстрації права постійного користування саме за СФГ Стимул .

36. Однак, відповідач не заперечує чинність та дійсність державних актів на право постійного користування від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001серії ІІІ-ХР № 003349, про що буквально зазначено в листах відповідача від лютого 2018 та від травня 2018, що повністю узгоджується та відповідає змісту рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

37. Відповідно до висновку апеляційного господарського суду, позивач не довів та не навів обставин того, що ГУ Держгеокадастру У Харківській області чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою щодо її здобрення, орання, посіву, збирання врожаю, виробленні сільськогосподарської продукції тобто дій, які пов`язанні саме з веденням фермерського господарства.

38. З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності порушеного права, про захист якого заявлено позов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

39. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. У відповідності до статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання громадянину ОСОБА_1 державних актів на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

42. За змістом статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельних ділянок у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

43. Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

44. За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції від 12.07.2000, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

45. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 Земельного кодексу України у редакції від 12.07.2000).

46. У відповідності до частин першої, третьої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції 02.12.2000) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

47. СФГ Стимул є створеним та зареєстрованим після отримання ОСОБА_1 (засновником господарства) земельних ділянок для постійного користування. Посилання скаржника, які викладені у пункті 16 цієї постанови зводяться до переоцінки доказів по справі.

48. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV Про фермерське господарство , за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

49. Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

50. Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 29.01.2019) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

51. У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

52. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

53. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

54. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 цього Кодексу).

55 . У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

56. Відтак колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа передбаченого Законом.

57. Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005, є безпідставним, оскільки в зазначеному рішенні Конституційного Суду зазначено, що раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 р.), одержані ними до 01.01.2002 у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

58. Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

59. Суд апеляційної інстанції зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа передбаченого Законом.

60. Як встановив суд апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів, право постійного користування оформлено відповідно до вимог Закону за ОСОБА_1 , який є засновником, учасником та членом створеного ним селянського фермерського господарства. Позивачем не надано належних та допустимих доказів оформлення, у встановленому Законом порядку, права постійного користування за фермерським господарством земельних ділянок та не наведено жодної діючої норми чинного законодавства, яка б передбачала таку можливість станом на момент звернення до суду першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення.

61. Ураховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про виключення можливості приналежності СФГ Стимул на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 2001 році на підставі відповідного рішення згідно з державними актами на землю.

62. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.

63. Крім того, за змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України Про фермерське господарство .

Проте за СФГ Стимул права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

При цьому згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування ; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ Стимул до суду з вимогою про визнання за СФГ Стимул права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49,99 га, розташованою за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

64. Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність наявності порушеного права СФГ Стимул , про захист якого заявлено позов.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ Стимул не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати право постійного користування земельними ділянками площею 27,19 га та 22,8 га в натурі, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області та надавались в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_1 , що підтверджується державними актами на право постійного користування землею від 08.11.2001 серії ІІІ-ХР № 003255 та від 03.09.2001 серії ІІІ-ХР № 003349.

65. Щодо посилань скаржника на ухвали Верховного Суду України у справах № 6-20100св09, № 6-20859св07, № 6-13576ск07, № 6-14879св07, № 6-20275св07, касаційний суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції в цій частині, також посилається на позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц (що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування) і постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 (викладені вище у цій постанові).

66. Водночас колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, з підстав викладених у пункті 23 цієї постанови. При цьому, необхідно зазначити, що правовідносини і предмет позову у даних справах не є подібними.

67. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права користування, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав та законного інтересу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Звертаючись із касаційною скаргою, СФГ Стимул не спростувало наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довело неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування ухваленого зі справи судового рішення.

69. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу СФГ Стимул залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

70. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 316, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Стимул залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 у справі № 922/266/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил