Постанова

від 22.03.2019 по справі 918/502/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/502/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 (судді: Павлюк І. Ю., Демидюк О. О., Савченко Г. І.) та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018 (суддя Бережнюк В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф"

про стягнення 697 817,83 грн,

В С Т А Н О В И В :

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" (далі - ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" (далі - ТОВ "Сарниторф") про стягнення попередньо перерахованих коштів за непоставлений товар у сумі 566 599,50 грн, компенсації транспортних послуг у сумі 42 510,00 грн і пені у сумі 88 708,33 грн (з урахуванням заяви позивача від 25.09.2018, прийнятої судом).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 193, 202, 216, 218 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 549, 550 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що згідно з укладеним між сторонами договором поставки від 28.08.2017 № 17-01 ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" замовило у ТОВ "Сарниторф" партію товару, за який на підставі виставленого відповідачем рахунка від 20.11.2017 № 39 сплатило 728 160,00 грн, і згідно з рахунком від 24.11.2017 № 40 сплатило 42 510,00 грн як компенсацію транспортних витрат.

Проте як зазначив позивач, ТОВ "Сарниторф" поставило товар лише частково, вартість недопоставленого товару становить 566 599,50 грн, при цьому, на думку позивача, відповідач повинен повернути кошти, сплачені позивачем як компенсація транспортних послуг. Крім того, позивач вважає, що оскільки кінцевий термін поставки - 31.12.2017, за прострочення поставки товару на 51 день відповідач має сплатити пеню у сумі 88 708,33 грн згідно з пунктом 5.2 договору.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Сарниторф" просило відмовити у її задоволенні наголошуючи, зокрема, що умовами договору, на який як на підставу своїх вимог посилається позивач, не визначено строк виконання зобов'язань постачальником (відповідачем).

Крім того, відповідач послався на те, що його представник договору поставки, на який посилається позивач, не підписував, і просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Сарниторф" на користь ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк 531 599,50 грн попередньо перерахованих коштів за непоставлений товар, 42 510,00 грн як компенсацію транспортних послуг. Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 35 000,00 грн попередньо перерахованих коштів. Відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 88 708,33 грн пені.

Суд першої інстанції в частині стягнення 35 000,00 грн попередньо перерахованих коштів закрив провадження у справі, зважаючи на сплату відповідачем зазначеної суми під час розгляду справи, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення перерахованих коштів у сумі 531 599,50 грн і компенсації транспортних послуг у заявленій позивачем сумі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині пені суд першої інстанції зазначив про неможливість прийняття наданого позивачем розрахунку пені як правильного та обґрунтованого, оскільки суду не надано відомостей на підтвердження строків поставки товару, обумовлених сторонами у кожному конкретному випадку, тому суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість нарахування позивачем пені.

Клопотання відповідача про призначення у справі почеркозавчої експертизи відхилено судом першої інстанції з підстав необґрунтованості, а також оскільки відповідач сам повідомив про ведення перемовин із позивачем щодо мирного врегулювання спору та про сплату ним частини попередньої перерахованих коштів.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені, прийнято у цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Сарниторф" на користь ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" пеню у сумі 55 324,95 грн. У решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що хоча у матеріалах справи немає відомостей про дату отримання відповідачем претензії позивача чи відомостей про дату оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, суд дійшов висновку, що із дня надходження до поштового відділення рекомендованого листа з претензією позивача - 16.02.2018 у відповідача виникло зобов'язання його отримати, а отже і виконати претензію ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та повернути кошти, сплачені як попередня оплата за торф, у сумі 531 599,50 грн. Отже, за змістом частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України 27.02.2018 у позивача виникло право згідно з пунктом 5.2 договору поставки від 28.08.2017 № 17-01 нарахувати відповідачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Сарниторф" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначаючи про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Так, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та залишив поза увагою, що за змістом пункту 2.1 договору поставки, укладеного між сторонами, поставка товару здійснюється на підставі окремих замовлень покупця. Покупець передає постачальнику замовлення факсом або електронною поштою, на підставі яких сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, дату оплати і термін поставки кожної партії товару та постачальник оформлює специфікацію на кожну партію товару з конкретно зазначеними термінами поставки.

Строк поставки товару умовами договору не визначено.

Суд апеляційної інстанції установив, що строки поставки встановлюються в окремих замовленнях та узгоджуються сторонами, а також установив відсутність відповідних документів, проте дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому заявник касаційної скарги зауважив, що надсилання позивачем вимоги (претензії) щодо повернення попередньої оплати у цій справі не може породжувати обов'язку відповідача повернути кошти, чого суди не взяли до уваги.

ТОВ "Сарниторф" також зазначає, що за умовами договору передбачено сплату пені за прострочення поставки товару, а не за прострочення повернення коштів. При цьому позивач у позовній заяві просив стягнути пеню на підставі пункту 5.2 договору і нарахував пеню за невчасно поставлений (недопоставлений) товар, водночас суд апеляційної інстанції здійснив нарахування пені за прострочення повернення попередньої оплати і вийшов при цьому за межі заявлених підстав для стягнення пені, а також залишив поза увагою, що стягнення пені саме за прострочення повернення попередньої оплати не передбачено договором.

Щодо застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 Цивільного кодексу України до позовних вимог про стягнення компенсації транспортних послуг скаржник наголошує, що наявність укладеного між сторонами договору виключає можливість застосування цієї норми до спірних правовідносин, про що також зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 3-189гс17.

Застосування судами положень статті 530 Цивільного кодексу України, на думку скаржника, також є помилковими.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, зазначаючи, зокрема, про встановлення судами факту перерахування позивачем попередньої оплати, неотримання товару на заявлену до стягнення суму, а сплата відповідачем грошових коштів на загальну суму 35 000,00 грн (призначення платежу - "повернення передоплати за торф") підтверджує правомірність вимог позивача.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 28.08.2017 між ТОВ "Сарниторф" (постачальник) і ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" (покупець) укладено договір поставки № 17-01 (далі - договір поставки), згідно з пунктом 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити торф верховий білоруський загальним об'ємом 2 200,00 м 3 (далі - товар). Загальна партія товару буде постачатися та оплачуватися згідно з конкретними замовленнями покупця на кожну партію товару.

4.3. Зазначеним договором також передбачено такі умови:

- загальна кількість конкретної партії товару, його асортимент, одиниці вимірювання та ціна одиниці вимірювання товару визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками до цього договору (надалі специфікації) (пункт 1.2);

- поставки товару здійснюються на підставі окремих замовлень покупця. Покупець передає постачальнику замовлення факсом або електронною поштою, на підставі цих замовлень сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, вартість, дату оплати, термін поставки кожної партії товару; постачальник оформляє специфікацію на кожну партію товару з конкретно указаними термінами доставки товару (пункт 2.1);

- поставка узгодженої партії товару покупцю здійснюється після подачі покупцем транспортного засобу для завантаження товару, на підтвердження повноважень перевізника покупець до здійснення поставки зобов'язаний направити факсом або електронною поштою лист постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номера транспортного засобу, який буде подано під завантаження , та прізвища, ім'я, по-батькові його водія (пункти 2.2);

- поставка здійснюється на умовах "FCA с. Чемерне Сарненського району Рівненської області", згідно з правилами Інкотермс у редакції 2010 року (пункт 2.3);

- датою поставки вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника згідно зі специфікацією. Право власності на товар і всі ризики переходять до покупця на момент поставки (пункт 2.4);

- оплата товару покупцем здійснюється грошовими коштами на поточний банківський рахунок постачальника у розмірі 100 % вартості товару згідно з виставленим постачальником рахунком протягом одного календарного дня з дати поставки відповідно до пункту 2.4 цього договору (пункт 4.1).

Суди попередніх інстанцій установили, що 20.11.2017 ТОВ "Сарниторф" виставило ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" рахунок на оплату № 39 на суму 728 160,00 грн за торф верховий білоруський, а також рахунок від 24.11.2017 № 40 від 24.11.2017 на суму 42 510,00 грн (компенсація транспортних витрат) (а. с. 31-32).

ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" згідно з платіжними дорученнями від 20.11.2017 № 282 на суму 728 160,00 грн і від 24.11.2017 № 285 на суму 42 510,00 грн перерахувало на рахунок ТОВ "Сарниторф" кошти згідно з виставленими рахунками (а. с. 33-34).

4.4. Предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" про стягнення попередньо перерахованих коштів за непоставлений товар у сумі 566 599,50 грн і компенсації транспортних послуг у сумі 42 510,00 грн (з урахуванням заяви позивача від 25.09.2018, прийнятої судом), із посиланням на положення статей 193, 202, 216, 218 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 549, 550 Цивільного кодексу України у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що ТОВ "Сарниторф" узяті на себе зобов'язання виконало не у повному обсязі, частково поставило товар, вартість недопоставленого товару становить 566 599,50 грн.

Проте у зв'язку зі сплатою ТОВ "Сарниторф" 35 000,00 грн попередньої оплати під час розгляду справи, провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а сума попередньої оплати становить 531 599,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати,суди дійшли висновку, що ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" скористалося своїм правом і на підставі статті 693 Цивільного кодексу України звернулося до ТОВ "Сарниторф" з претензією, в якій просило повернути попередньо сплачені кошти за торф у зв'язку із його недопоставкою в обсягах, які були попередньо оплачені.

Отже, суди дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ТОВ "Сарниторф" попередньої оплати.

4.5. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

4.6. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк із дня пред'явлення вимоги.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що за змістом пункту 4.1 укладеного між сторонами договору поставки від 28.08.2017 № 17/01 передбачено здійснення попередньої оплати покупцем товару.

Суд апеляційної інстанції установив, що строки поставки (момент виникнення обов'язку поставки товару) встановлюються в окремих замовленнях та узгоджуються сторонами у кожному конкретному випадку, що передбачено пунктом 2.1 договору, згідно з яким поставки товару здійснюються на підставі окремих замовлень покупця, який передає постачальнику замовлення факсом або електронною поштою; на підставі саме таких замовлень сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, вартість, дату оплати, термін поставки кожної партії товару; постачальник оформляє специфікацію на кожну партію товару з конкретно указаними термінами доставки товару.

Проте, як установив суд апеляційної інстанції, таких замовлень чи інших документів, які містять відомості щодо конкретних дат і термінів поставки торфу, сторони не надали.

4.8. За змістом частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.9. Проте суди попередніх інстанцій установивши ненадання сторонами замовлень чи інших документів, які містять відомості щодо конкретних дат і термінів поставки товару, дійшли висновку, що із дня надходження до поштового відділення рекомендованого листа з претензією позивача - 16.02.2018 у відповідача виникло зобов'язання його отримати, а отже і виконати претензію ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та повернути кошти, сплачені як попередня оплата за торф, у сумі 531 599,50 грн, не взяли до уваги положення статей 662, 663 та 693 Цивільного кодексу України та умови, погоджені сторонами щодо поставки товару, викладені у пункті 2.1 договору, зокрема щодо поставок товару на підставі окремих замовлень покупця, відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару, суди попередніх інстанцій не встановлювали.

Посилання судів на направлення позивачем претензії як на підставу виникнення у відповідача обов'язку повернути грошові кошти (попередню оплату) є передчасними і такими, що зроблені без урахування положень чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки, на який в обґрунтування своїх вимог посилається позивач.

4.10. Щодо позовних вимог ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" про стягнення з ТОВ "Сарниторф" компенсації транспортних послуг у сумі 42 510,00 грн колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з пунктом 2.2 договору поставка узгодженої партії товару покупцю здійснюється після подачі покупцем транспортного засобу для завантаження товару, на підтвердження повноважень перевізника покупець до здійснення поставки зобов'язаний направити факсом або електронною поштою лист постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номера транспортного засобу, який буде подано під завантаження, та прізвища, ім'я, по батькові його водія.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій не встановлювали, чи передбачено умовами укладеного між сторонами договору поставки надання саме відповідачем транспортних послуг, а також обставин сплати позивачем цих коштів саме на виконання цього договору поставки.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно було набуто, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до вимог позивача про стягнення компенсації транспортних послуг із посиланням на договір поставки, укладений між сторонами, без встановлення обставин щодо збереження чужого майна за відсутності правової підстави, є передчасним. Крім того, позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна позивач не заявляв.

4.11. Щодо позовних вимог ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" про стягнення з ТОВ "Сарниторф" пені суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені суд не може прийняти як правильний та обґрунтований, оскільки позивач не надав відомостей на підтвердження строків поставки товару, обумовлених сторонами в кожному конкретному випадку.

Натомість суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, зазначив, що з 27.02.2018 (семиденний строк згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України із дати надходження до поштового відділення рекомендованого листа з претензією - 16.02.2018) у позивача виникло право згідно з пунктом 5.2 договору поставки від 28.08.2017 № 17-01 нарахувати відповідачеві пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення.

4.12. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 цього Кодексу).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

4.13. За змістом пункту 5.2 договору поставки у разі простроченні поставки товару (за умови здійснення покупцем попередньої оплати та за умов, що покупець не має заборгованості по оплаті за попередні поставки), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого/недопоставленого товару, за кожен день прострочення.

Разом із цим за змістом частини 4 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати (про стягнення якої позивачем заявлено вимогу) нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проте суд апеляційної інстанції, зазначивши, що позивачем не обґрунтовано строку виникнення зобов'язання відповідача щодо поставки товару, який мало бути визначено в окремих замовленнях та узгоджено сторонами у кожному конкретному випадку окремо (пункт 2.1 договору), яких сторонами не надано, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені на підставі пункту 5.2 договору, без урахування положень частини 4 статті 693 Цивільного кодексу України та не досліджуючи умови договору щодо визначення сторонами обов'язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. При цьому суд першої інстанції вимог позивача про стягнення пені не розглянув, а лише зазначив про необґрунтованість розрахунку позивача.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому рішення і постанову необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 і рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018 у справі № 918/502/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак