Постанова

від 19.03.2019 по справі 13/156-10

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 13/156-10

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець Колосовський Анатолій Іванович,

представник позивача - Зязюн Ю.А. (в режимі відеоконференції),

відповідач - Державне підприємство "Новосуханівський спиртовий завод",

представник відповідача - не з'явився,

за участю - Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області,

представник ДВС - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича

на ухвалу Господарського суду Сумської області

від 17.10.2018

у складі судді Спиридонова Н.О.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

від 20.12.2018

у складі колегії суддів: Дикунської С.Я. (головуючий), Жук Г.А., Мальченко А.О.,

за скаргою

Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

у справі за позовом

Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича,

до Державного підприємства "Новосуханівський спиртовий завод",

про стягнення 472 635, 20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги на дії державного виконавця

1. Фізична особа-підприємець Колосовський Анатолій Іванович звернувся до Господарського суду Сумської області зі скаргою про визнання бездіяльності неправомірною і зобов'язання вчинити дії у справі № 13/156-10, в якій заявник просив: суд:

- визнати бездіяльність державного виконавця Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Бистрової Наталії Борисівни та начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області в частині незастосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" неправомірною, в частині неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування фізичній особі-підприємцю Колосовському Анатолію Івановичу коштів;

- зобов'язати начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області вжити заходів для виконання рішення господарського суду Сумської області від 02.12.2010 у справі № 13/156-10 з урахуванням Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме: подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування Фізичній особі-підприємцю Колосовському Анатолію Івановичу коштів.

2. Скарга обґрунтована неправомірною бездіяльністю державного виконавця Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Бистрової Наталії Борисівни та начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо незастосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", в частині неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування Фізичній особі-підприємцю Колосовському Анатолію Івановичу коштів.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.10.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 13/156-10, відмовлено у задоволенні скарги про визнання бездіяльності неправомірною і зобов'язання вчинити дії.

4. Приймаючи таке рішення, господарські суди попередніх інстанції вказали на безпідставність та необґрунтованість скарги позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає обов'язок керівника відповідного органу державної виконавчої служби вчинити дії згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

5. Суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновками місцевого господарського суду зауважив на тому, що строк пред'явлення наказу до виконання не закінчився, і на сьогодні позивач має право відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" подати письмову заяву до Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області про повернення виконавчого документа і в подальшому звернутися самостійно до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів щодо виконання наказу від 17.12.2010.

6. Під час розгляду справи, судами встановлено:

6.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.12.2010 у справі № 13/156-10 стягнуто з Державного підприємства "Новосуханівський спиртовий завод" на користь Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича 374 726, 80 грн. боргу, 77 118, 77 грн. інфляційних збитків, 20 789, 63 грн. - 3 % річних, 4 726, 35 грн. витрат по держмиту, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.2. На виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ від 17.12.2010.

6.3. Ухвалою господарського суду Сумської області від 03.10.2017 поновлено строк пред'явлення до виконання вищезазначеного наказу.

6.4. 15.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55163011 та відповідно до ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

6.5. Зведене виконавче провадження ВП 42136421 досі перебуває на виконанні і питання щодо його закінчення на даний час не актуальне.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду від 17.10.2018 та постановою апеляційного суду від 20.12.2018, Фізична особа-підприємець Колосовський Анатолій Іванович звернувся з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги у повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

8. Ухвалою від 04.02.2019 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 25.01.2019) прийняв справу 13/156-10 Господарського суду Сумської області до провадження; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича; призначив розгляд справи на 19.03.2019.

9. Ухвалою від 14.03.2019 Верховний Суд задовольнив клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручив Ленінському районному суду м. Полтави забезпечити її проведення.

10. В судовому засіданні касаційної інстанції 19.03.2019 уповноважений представник позивача в режимі відеоконференції надав пояснення у справі

11. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи заявника касаційної скарги

(Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича)

12. На переконання скаржника, оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, як то розгляд справи за відсутності позивача, який належним чином не повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги.

13. Скаржник доводить, що за наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.п. 2-4, 9 Закону України "Про виконавче провадження" до закінчення шестимісячного строку, але не пізніше, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

15. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті визначено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим, ч. 3 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч. 2 цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Сукупний аналіз ч. ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" в контексті визначеної в преамбулі мети його прийняття дає підстави для висновку про те, що не виконання в межах процедури примусового виконання згідно Закону України "Про виконавче провадження" рішення суду зумовлює його виконанню за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою у випадках:

- встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", про що в частині випадків, передбачених п.п. 2-4 згідно ч. 2 ст. 37 цього Закону повинен бути складений відповідний акт протягом десяти днів з моменту встановлення таких, але не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження;

- незалежно від наявності/відсутності підстав для повернення виконавчого документа процедура повинна бути ініційована державним виконавцем не пізніше шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.

Запропоноване господарськими судами попередніх інстанцій трактування покладання можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов'язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами ч. 3 ст. 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства..

Таке "узалежнення" суперечило би положенню ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо к боржнику - Державному підприємству "Новосуханівський спиртовий завод".

Крім того, застосування норм ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у спосіб, який визначений судами попередніх інстанцій, створює ситуацію правової невизначеності, що суперечить принципу верховенства права, а також призводить до порушення однієї з основних засад судочинства (обов'язковість судового рішення) та міжнародних зобов'язань України.

Враховуючи дату відкриття виконавчого провадження (15.11.2017), судова колегія касаційної інстанції доходить висновку, що 15.05.2018 закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення по даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 16.05.2018 примусове виконання цього рішення повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

16. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційної скарги (в т.ч. про несвоєчасне повідомлення місцевим господарським судом про дату, час і місце розгляду його скарги) знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

17. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно ч. 1 ст. 311 ГПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність та необґрунтованість скарги Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича про визнання бездіяльності неправомірною і зобов'язання вчинити певні дії, як такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права, та дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Сумської області від 17.10.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 13/156-10 підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст. 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника)

Беручи до уваги те, що ситуація, яка склалася у цій справі вимагає забезпечення невідкладного належного правового захисту стягувача, і обставини справи не потребують додаткового дослідження, а наявні у матеріалах справи докази підтверджують бездіяльність начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо виконання вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Верховний Суд вважає за доцільне не передавати справу на новий судовий розгляд та прийняти нове рішення про задоволення вимог скарги Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича про визнання бездіяльності неправомірною і зобов'язання вчинити дії.

18. Судові витрати

Відповідно до ст.ст. 129, 344 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (1 762, 00 грн.) та касаційної скарги (1 921, 00 грн.) покладаються на Сумський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315, 317, 339-345 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 17.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 13/156-10 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким скаргу Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича на бездіяльність Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області задовольнити.

4. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Фізичній особі-підприємцю Колосовському Анатолію Івановичу коштів стягнутих рішенням Господарського суду Сумської області від 02.12.2010 у справі № 13/156-10.

5. Зобов'язати начальника Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Фізичній особі-підприємцю Колосовському Анатолію Івановичу коштів стягнутих рішенням Господарського суду Сумської області від 02.12.2010 у справі № 13/156-10, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

6. Стягнути з Сумського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (вул. Г. Кондратьєва, 146/1, м. Суми, код ЄДРПОУ 34932948) на користь Фізичної особи-підприємця Колосовського Анатолія Івановича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 762, 00 грн. витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 1 921, 00 грн. витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков