Постанова

від 06.03.2019 по справі 367/1927/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

місто Київ

справа № 367/1927/15-ц

провадження № 61-28910св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. ,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи ,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2017 року у складі судді Пархоменко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мельника Я. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи (далі - ТОВ Кредитні ініціативи , Кредитні ініціативи) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування Бучанської міської ради Київської області (далі - Орган опіки та піклування), про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України Про виконавче провадження .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 18 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Сведбанк (далі - ВАТ Сведбанк ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Сведбанк

(далі - ПАТ Сведбанк , банк), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2614/0808/88-008, відповідно до умов якого позичальник отримав на споживчі цілі кредит у розмірі 80 000, 00 дол. США зі сплатою 12, 50 % річних за користування коштами та строком повернення до 17 серпня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором цього ж дня між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 2614/0708/88-006-Z-1, згідно з умовами якого іпотекодержателі передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2

28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15, укладеного між ПАТ Сведбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю

ФК Вектор Плюс (далі - ТОВ ФК Вектор Плюс ), та договору факторингу, укладеного між ТОВ ФК Вектор Плюс та ТОВ Кредитні ініціативи , до позивача перейшло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 2614/0808/88-008. Відповідно до договорів про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року позивач також набув усі права кредитора за іпотечним договором № 2614/0708/88-006-Z-1, укладеним між банком та відповідачами.

Оскільки позичальником порушено умови зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та процентів за користування ним в порядку і на умовах, зазначених в кредитному договорі, станом на 25 лютого 2015 року у нього існує прострочена заборгованість: за сумою кредиту у розмірі 77 057, 00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складало 2 161 143, 09 грн; за відсотками - 58 254, 11 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складало 1 633 796, 63 грн, та пеня за останні дванадцять місяців до звернення до суду - 30 868, 97 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складало 865 752, 12 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2017 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ Кредитні ініціативи за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотекиАДРЕСА_1, загальною площею 81, 40 кв. м, житловою площею - 50, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України Про виконавче провадження за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. На час дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті заборонено виконання цього рішення суду.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позичальник умови кредитного договору щодо повернення боргу належним чином не виконував, внаслідок чого у нього наявна заборгованість. ТОВ Кредитні ініціативи направляло іпотекодавцям ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 письмове повідомлення про усунення порушень, вимогу про добровільне виселення, в якому зазначало, що станом на 25 лютого 2015 року загальна сума заборгованості становила 215 600, 94 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 6 046 750, 86 грн, та вимагало від позичальника у строк до 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше тридцяти семи днів з моменту її відправлення достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції. У разі невиконання цієї вимоги ТОВ Кредитні ініціативи розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на заставне майно чи вчинення виконавчого напису нотаріуса. Наведена вимога позивача у встановлений строк не виконана.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 589-591 ЦК України та у статтях 12, 33 Закону України Про іпотеку , відповідно до яких такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання. Суд першої інстанції на підставі статей 526, 527, 530, 590, 1050, 1054 ЦК України дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, оскільки позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, забезпеченого іпотекою, у зв'язку з чим утворилась заборгованість. Доводи заявника є власними тлумаченнями представником відповідача спірних правовідносин, докази та обставини, на які він посилається, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки під час їх дослідження та встановлення судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позовну заяву від імені позивача та інші процесуальні документи подано особою, яка не мала повноважень на це, оскільки єдиною особою, яка мала право підписувати позов, був керівник

ТОВ Кредитні ініціативи - ОСОБА_9. Отже ОСОБА_10 надав ОСОБА_11 довіреність на право представництва інтересів позивача із перевищенням службових повноважень. Договори факторингу, укладені між ПАТ Сведбанк та ТОВ ФК Вектор плюс , а також між ТОВ ФК Вектор плюс та ТОВ Кредитні ініціативи , є нікчемними та мають бути визнані судом недійсними, оскільки укладені із порушенням вимог закону. Заявник стверджує, що згідно із листом НБУ від 09 березня 2016 року ані

ТОВ ФК Вектор плюс , ані ТОВ Кредитні ініціативи не отримували генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Крім того, залишається чинним виконавчий напис, вчинений 22 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають сім осіб, із них дві особи - неповнолітні діти ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до частини першої статті 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На переконання заявника, позивач втратив право на стягнення суми заборгованості зі сплати кредиту, оскільки така заборгованість вже стягнута судом у іншій справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 серпня 2008 року між ВАТ Сведбанк , правонаступником якого є ПАТ Сведбанк , та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2614/0808/88-008, відповідно до умов якого позичальник отримав на споживчі цілі кредит у розмірі 80 000, 00 дол. США зі сплатою 12, 5 % річних за користування коштами та строком повернення до 17 серпня 2018 року.

Згідно із пунктом 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку згідно з Графіком погашення заборгованості (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з 01 до 10 числа включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків через касу банку (пункт 3.3).

Відповідно до пункту 8.1 за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 18 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 2614/0708/88-006-Z-1, згідно з умовами якого іпотекодержателі передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_4 За згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 667 195, 00 грн (пункт 5).

Відповідно до пункту 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником чи іпотекодавцями основного зобов'язання повністю чи частково, у тому числі якщо боржник чи іпотекодавці не повернуть іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15, укладеного між ПАТ Сведбанк та ТОВ ФК Вектор Плюс , та договору факторингу, укладеного між ТОВ ФК Вектор Плюс та ТОВ Кредитні ініціативи , до позивача перейшло право вимоги, зокрема за кредитним договором № 2614/0808/88-008. Згідно з договорами про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року позивач також набув усі права кредитора за іпотечним договором № 2614/0708/88-006-Z-1, укладеним між банком та відповідачами.

Зазначені обставини, окрім наданих позивачем доказів, також підтверджуються судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому доказуванню не підлягають відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте позичальник не забезпечив своєчасне погашення кредиту та процентів, а тому станом на 25 лютого 2015 року у нього існує прострочена заборгованість: за кредитом у розмірі 77 057, 00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2 161 143, 09 грн; за відсотками - 58 254, 11 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 633 796, 63 грн, та пеня за дванадцять місяців до звернення до суду - 30 868 , 97 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 865 752, 12 грн.

25 лютого 2015 року ТОВ Кредитні ініціативи надіслало позичальнику та іпотекодавцям вимогу про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі непогашення заборгованості за кредитним договором.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України Про іпотеку , згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 38 Закону України Про іпотеку якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що внаслідок невиконання боржником основного зобов'язання та порушення іпотекодавцями умов іпотечного договору у позивача виникло право на задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Оцінка чинності договорів факторингу

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що договори факторингу, укладені між ПАТ Сведбанк і ТОВ ФК Вектор Плюс , а також між

ТОВ ФК Вектор Плюс і ТОВ Кредитні ініціативи без відповідного дозволу (ліцензії), є безпідставними з огляду на таке.

ТОВ Кредитні ініціативи зареєстроване як фінансова установа на підставі розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 вересня 2008 року № 1121, за реєстраційним № 13102248, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 15 вересня 2011 року.

Згідно з додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, серії ФК № 214, ТОВ Кредитні ініціативи надано право здійснювати фінансові послуги без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства, зокрема таких, як факторинг.

ТОВ ФК Вектор Плюс також є фінансовою установою відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 16 листопада 2012 року серії НОМЕР_1

Отже, ТОВ ФК Вектор Плюс і ТОВ Кредитні ініціативи є фінансовими установами, мають право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, зокрема факторинг, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Таким чином ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору, а у цьому випадку між ПАТ Сведбанк і ТОВ ФК Вектор Плюс та в подальшому між ТОВ ФК Вектор Плюс і ТОВ Кредитні ініціативи були укладені договори факторингу, що не передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Оцінка доводів про порушення прав малолітніх

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що іпотечний договір від 18 серпня 2008 року № 2614/0708/88-006-Z-1 в силу приписів частини першої статті 224 ЦК України є нікчемним, оскільки вчинений без дозволу органу опіки та піклування в той час, коли у квартирі зареєстровані та проживають сім осіб, із них дві особи - неповнолітні діти - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що нікчемним є правочин у разі його вчинення без дозволу органу опіки та піклування у визначених законом випадках, зокрема за статтею 71 ЦК України, відповідно до якої опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до статей 58, 59 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Згідно з частиною першою статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Отже, зі змісту частини першої статті 71 ЦК України, частини першої статті 224 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його вчинено опікуном всупереч інтересам дитини без дозволу органу опіки та піклування, згода цього органу необхідна лише у випадку, коли дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є батьками малолітніх дітей та відповідно до наведених норм законодавства їх законними представниками. Іпотекодавці ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не є опікунами неповнолітніх, їх законними представниками є батьки, а тому на них не поширюються обмеження, передбачені статтею 71 ЦК України. За таких обставин помилковим є посилання на нікчемність договору іпотеки за правилом частини першої статті 224 ЦК України.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-232цс16, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Щодо обсягу відповідальності

В оцінці доводів касаційної скарги щодо подвійної відповідальності відповідачів у зв'язку із наявністю рішення суду про стягнення кредитної заборгованості Верховний Суд врахував таке.

В оцінці дій сторін та відповідних їм правових наслідків Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором зазначена у такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду щодо нарахування пені, необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Таким чином, закінчення строку кредитування припиняє право нараховувати штрафні санкції за договором за невиконання основного зобов'язання.

Судами встановлено, що ПАТ Сведбанк зверталось до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_17 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 серпня 2008 року № 2614/0808/88-008 і повернення суми кредиту у повному обсязі станом на 27 січня 2012 року, тобто, пред'явивши цей позов, банк змінив строк виконання основного зобов'язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, після чого у кредитора припинилось право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанції, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в межах суми заборгованості, розрахованої станом на 25 лютого 2015 року, не перевірили тривалість періоду, за який вона нарахована, та не встановили, чи не було включено до цієї суми проценти та пеню за кредитом, нараховані після настання зміненого строку виконання основного зобов'язання.

Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки суд не виконав свої обов'язки, що стало причиною передчасного та необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позову у повному обсязі.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, а також доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити її частково, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак