Постанова

від 20.03.2019 по справі 916/1718/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1718/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників:

від Державної екологічної інспекції в Одеській області - ОСОБА_1,

від Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС"- ОСОБА_2,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2018, прийняте суддею Невінгловською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 06.12.2018,

у справі №916/1718/18

за позовом: Державної екологічної інспекції в Одеській області

до відповідача: Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС"

про стягнення 500 321,55 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулась з позовною заявою до Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" про стягнення з останнього суми збитків, заподіяних державі України, у розмірі 500321,55 грн до Державного бюджету України на розрахунковий рахунок №33111331015251 фонду охорони навколишнього природного середовища Кодимської міської ради Кодимського району Одеської області, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37343459, банк - ГУДКСУ в Одеській області, одержувач - УК у Кодимському районі, код бюджетної класифікації 24062100, балансовий рахунок 3311, символ звітності банку 331.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Комунальне підприємство "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" в період з 31.03.2014 по 07.06.2018 в порушення приписів природоохоронного законодавства України здійснювало водокористування без дозволу на спеціальне водокористування, чим завдало державі збитки в розмірі 500321,55 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 у справі №916/1718/18 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов Державної екологічної інспекції в Одеській області задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" суму збитків, заподіяних державі Україна, у розмірі 497 847,81 грн на р/р №33111331015251 фонду охорони навколишнього природного середовища Кодимської міської ради Кодимського району Одеської області, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37343459, банк ГУ ДКСУ в Одеській області, УК у Кодимському районі, код бюджетної класифікації 24062100, балансовий рахунок 3311, символ звітності банку 331; стягнуто з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" на користь Державної екологічної інспекції в Одеській області 7467,30 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Одеській області є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, в зв'язку з чим підлягають задоволенню, проте здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення збитків, з урахуванням строку позовної давності, дійшов висновку про правомірність стягнення збитків тільки за період з 07.06.2015 по 01.06.2018.

Не погодившись прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 у справі №916/1718/18 скасувати та прийняте нове, яким позов задовольнити частково та стягнути з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" суму збитків, заподіяних державі Україна, у розмірі 64072,92 грн.

Апеляційна скарга мотивована частковим порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, скаржник зазначає, що погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відповідальності відповідача, проте не погоджується із періодом часу за який було здійснено розрахунок збитків, що підлягають стягненню. Скаржник зазначає, що позиція суду першої інстанції, в тому числі, ґрунтується на редакції статті 23 Кодексу про надра, яка втратила чинність 01.01.2016, тому застосування старої редакції зазначеної статті можливе тільки до 01.01.2016. 01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 №867-УІІІ, яким скасовано низку дозвільних процедур, введена нова редакція статті 23 цього Кодексу, яка дозволила без спеціальних дозволів видобувати підземні води для всіх потреб, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Також, скаржник зазначає, що з урахуванням приписів частини другої статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання строку позовної давності та того, що Господарським судом Одеської області по справі відкрито провадження тільки 20.08.2018, збитки за водокористування без спеціального дозволу необхідно стягувати лише за період з 20.08.2015 по 01.01.2016, що за розрахунком скаржника складає 64 072,92 грн.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та 02.02.2019 у справі №916/1718/18 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.

05.02.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державної екологічної інспекції в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС", в якому позивач просив суд залишити рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 у справі №916/1718/18 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що відповідач у період з 31.03.2014 по 07.06.2018 здійснював водокористування за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у визначеній ним сумі.

У судовому засіданні 27.02.2019 оголошувалась перерва до 20.03.2019. У засіданні суду 20.03.2019 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача висловив заперечення щодо її задоволення.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, Комунальне підприємство "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" здійснює централізоване водопостачання, водовідведення та надання послуг по вивезенню побутових відходів населенню м. Кодима Кодимського району Одеської області. На балансі Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" знаходиться 12 артезіанських свердловин. Забір води з зазначених свердловин здійснювався відповідачем на підставі дозволу на спеціальне водокористування №УКР23671-А/Оде, який був виданий 13.04.2011 терміном дії до 30.03.2014.

На підставі наказу Державної екологічної інспекції в Одеській області №280 від 25.04.2018, направлення №208пр від 25.04.2018 останньою було проведено в період з 24 травня по 07 червня 2018 планову перевірку дотримання Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища за адресою: 66000, Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул. Садова, буд. 1.

За результатами проведення такої перевірки позивачем складено акт перевірки дотримання Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 48/10, проведеної з 29.05.2018 по 07.06.2018 (далі - акт перевірки №48/10), в якому зафіксовано, що Комунальне підприємство "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" у період з 31.03.2014 по 07.06.2018 здійснювало забір води з артезіанських свердловин за відсутності спеціального дозволу.

Зазначений акт підписано керівником Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС ОСОБА_3 із зазначенням того, що дозвіл на спеціальне водокористування за попередні роки не отримувався у зв'язку з тим, що на посаді керівника перебувала інша особа.

06.06.2018 Державною екологічною інспекцією в Одеській області було складено протокол про адміністративне правопорушення №000594, яким зафіксовано порушення посадовою особою відповідача ОСОБА_3 вимог пункту 9 статті 44 Водного кодексу України. Згідно з наданими керівником відповідача поясненнями щодо суті виявленого порушення: своєчасно виготовити дозвіл не було можливості в зв'язку з тим, що зазначена посадова особа працює на відповідній посаді з квітня 2017 року. В цей же день Державною екологічною інспекцією в Одеській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №000594 від 06.06.2018 на начальника Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" ОСОБА_3 у вигляді штрафу в сумі 136 грн, який був оплачений останнім, про що свідчить платіжне доручення №2545 від 12.06.2018.

Довідкою Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" від 08.06.2018 відповідач повідомив позивача, що об'єм використаної води для забезпечення господарсько-побутових потреб населення та організацій м. Кодима з 01.06.2015 по 31.12.2015 склав 57,76 куб.м, за 2016 - 89,89 куб.м, за 2017 - 106,0 куб.м, з 01.01.2018 по 01.06.2018 - 74,0 куб.м. Зазначені об'єми також підтверджуються наявними в матеріалах справи звітами про використання води за формою 2ТП-водгосп за 2015, 2016, 2017 роки.

За результатами перевірки, на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009, позивачем здійснено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), розмір яких становить 500321,55 грн.

13.06.2018 Державна екологічна інспекція в Одеській області направила на адресу відповідача претензію №62 про відшкодування збитків завданих державі внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища в розмірі 500321,55 грн, яка останнім була залишена без задоволення.

В подальшому 21.08.2018 Комунальне підприємство "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" звернулось до Державного агентства водних ресурсів України в Одеській області із заявою про видачу дозволу на спеціальне водокористування з метою використання води на власні (виробничі) потреби, передачі води населенню та вторинним водокористувачам м. Кодима Кодимського району Одеської області, за результатами розгляду якої Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" було отримано дозвіл на спеціальне водокористування №641/ОД/49д-18 від 08.10.2018 строком дії з 08.10.2018 до 08.10.2023.

Предметом спору у даній справі є вимога Державної екологічної інспекції в Одеській області про стягнення з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" заподіяних державі України у розмірі 500321,55 грн в зв'язку з водокористуванням без спеціального дозволу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Одеської області виходив з того, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Одеській області є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, в зв'язку з чим підлягають задоволенню, проте розрахунок позивача заявлених до стягнення збитків не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Положеннями частин першої, другої статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Виходячи з положень статей глави 82 Цивільного кодексу України чинним законодавством України під майновою шкодою розуміється в тому числі будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, що, в свою чергу, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника. Зобов'язання, що регулюються нормами даної глави відносяться до числа позадоговірних, тобто суб'єкти даних правовідносин не перебувають у будь-яких договірних відношеннях. Отже, зобов'язанням із заподіяння шкоди (деліктне зобов'язання) є зобов'язання в силу якого особа, яка заподіяла майнову або немайнову шкоду іншій особі (громадянину, організації), зобов'язано дану шкоду відшкодувати.

За змістом статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, у тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків/шкоди є причиною, а збитки/шкода, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною першою статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 2 Водного кодексу України передбачено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд (стаття 3 Водного кодексу України).

В силу положень пункту «г» частини першої статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підземні води є природними ресурсами загальнодержавного значення.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (статті 46, 48 Водного кодексу України).

Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, частина перша статті 49 Водного кодексу України).

Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно (частини друга, четверта статті 49 Водного кодексу України).

За приписами статті 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Як вбачається з матеріалів справи, спеціальне водокористування Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" з 13.04.2011 по 30.03.2014 здійснювалось на підстави дозволу №УКР23671-А/Оде, а починаючи з 31.03.2014 по 07.10.2018 відповідач здійснював спеціальне водокористування за відсутності відповідного дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням пункту 9 частини першої статті 44, частини першої статті 49 Водного кодексу України.

Відповідно до статей 110, 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Аналогічні приписи містять вимоги статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі, зокрема, самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 (далі - Методика).

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: З сам = 5 х W х Тар (грн.),(23), де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води); Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 куб.м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб.м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб.м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення. Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Як свідчать матеріали справи, а саме: звіти про використання води форми 2ТП-водгосп за 2015, 2016, 2017 роки, що були складені Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС", довідки про фактичний водозабір з артезіанських свердловин б/н від 05.06.2018, №65 від 12.10.2018, останнім було забрано води у 2015 році у кількості 96,76 тис. куб.м, у 2016 році - 89,89 тис. куб.м, у 2017 році - 106 тис. куб.м, у період з 01.01.2018 по 01.10.2018 - 96,4 тис. куб.м.

За результатами здійсненого позивачем розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що вказаний розрахунок було зроблено за формулою №23, яка передбачена пунктом 9.1 Методики із застосуванням правильних вихідних даних. У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість та правомірність визначення Державною екологічною інспекцією в Одеській області суми збитків, що завдані навколишньому середовищу у спірних правовідносинах, в розмірі 500321,55 грн.

Разом з цим, колегією суддів враховується, що 18.10.2018 до винесення місцевим господарським судом рішення Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" було подано заяву про застосування строку позовної давності б/н від 12.10.2018.

Судом першої інстанції, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, було здійснено самостійний розрахунок суми збитків, виходячи з того, що трирічний строк позовної давності для звернення з позовними вимогами щодо стягнення збитків на обсяг спожитої води у період з 01.06.2015 по 06.06.2015 сплив 07.06.2018 року (дати виявлення порушення, згідно з актом №48/10), тоді як з позовом позивач звернувся 14.08.2018 року, за результатами якого суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення збитків за водокористування без спеціального дозволу лише за період з 07.06.2016 по 01.06.2018 на загальну суму 497847,81 грн, тобто було відмовлено у стягненні збитків на обсяг води, забраної протягом перших шести днів червня місяця 2015 року- 1,62 тис.куб.м, вирахуваного виходячи із загальної кількості днів за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 та загального обсягу води, забраної за вказаний період без дозволу (57,76 тис.куб.м).

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012).

При визначенні початку перебігу позовної давності колегією суддів враховується правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.11.2015 у справі №917/2579/14, відповідно до якої момент виявлення порушення є початком перебігу строку позовної давності.

Державна екологічна інспекція в Одеській області виявила порушення 07.06.2018 (кінцева дата складення акту), відтак саме із зазначеної дати розпочався перебіг строку позовної давності.

Колегія суддів враховує, що водокористування без спеціального дозволу є триваючим порушенням, а право на позов про стягнення шкоди, завданої таким правопорушенням, виникає кожен день з моменту виявлення до моменту його усунення.

Порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища зафіксовані в акті перевірки, складеному за результатами перевірки проведеної з 29.05.2018 по 07.06.2018. Вказане порушення було остаточно усунено 08.10.2018 (отримання дозволу на спеціальне водокористування №641/ОД/48д-18). Позовні вимоги про стягнення збитків заявлені за період з 01.06.2015 по 01.06.2018. До суду позивач звернувся 14.08.2018 .

Отже, оскільки позовну заяву подано Державною екологічної інспекції в Одеській області 14.08.2018, то з урахуванням трирічного строку позовної давності, підлягають стягненню збитки нараховані у межах цього строку, з урахуванням кінцевої дати строку, заявленого позивачем, а саме: з 15.08.2015 по 01.06.2018 .

З урахуванням зазначеного, судовою колегією відповідно до Методики розрахунку розміру відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, здійснено перерахунок суми збитків, яка підлягає стягненню, з урахуванням вищезазначеного періоду.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок відповідача та звітів про використання води за формою 2ТП-водгосп за 2015, 2016, 2017 роки, Комунальним підприємством "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" в період з 15.08.2015 по 01.06.2018 було спожито наступні об'єми води: з 15.08.2015 по 21.12.2015 - 38230 тис. куб.м (обсяг води, забраної за період з 15.08.2015 по 31.08.2015 вираховано виходячи із загальної кількості води, забраної за цей місяць та відповідної кількості днів у зазначеному місяці); за 2016 - 89890 тис. куб.м; за 2017 - 106000 тис. куб.м; з 01.01.2018 по 01.06.2018 - 74000 тис. куб.м; всього - 308120 тис. куб.м води, тому З сам= 5х 308120 тис. куб.м х 1.018 грн/куб.м х 0,3 = 470499,24 грн.

Таким чином, обґрунтованою сумою збитків, заподіяних відповідачем державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, що підлягає до стягнення за період з 15.08.2015 по 01.06.2018 є 470499,24 грн, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню на означену суму.

Посилання скаржника на нову редакцію статті 23 Кодексу України про надра, відповідно до якої землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати, зокрема, підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та яка набрала законної сили з 01.01.2016, до уваги колегією суддів не приймаються з огляду на таке.

В силу положень пункту "г" частини першої статті 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підземні води є природними ресурсами загальнодержавного значення.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування (пункт 9 частини першої статті 44, частина перша статті 49 Водного кодексу України), так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції, що діяла до 01.01.2016) було передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Відповідно до нової редакції статті 23 Кодексу України про надра, яка почала діяти з 01.01.2016, встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Отже, нова редакція статті дозволила без спеціальних дозволів видобувати підземні води для всіх потреб, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

З довідок відповідача та звітів про використання води за формою 2ТП-водгосп за 2015, 2016, 2017 роки вбачається, що водозабір води Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" не перевищує 300 кубічних метрів на добу, що є підставою для звільнення відповідача від обов'язку з 01.01.2016 оформлювати відповідний дозвіл на користування надрами та відповідно і від відповідальності за такий водозабір без нього.

Однак скаржником помилково ототожнюється дозвіл на користування надрами та дозвіл на спеціальне водокористування. Судова колегія зазначає, що позивачем заявлено позов про стягнення збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільного документу - дозволу на спеціальне водокористування, а не дозволу на користування надрами, що дає право на видобування підземних вод. Відтак посилання скаржника на звільнення його від відповідальності починаючи з 01.01.2016 є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

Матеріалами справи підтверджено, що Комунальне підприємство"КОДИМАКОМУНСЕРВІС" в 2011 році отримало дозвіл на спеціальне водокористування №УКР23671-А/Оде від 13.04.2011 терміном дії до 30.03.2014 та починаючи з 31.03.2014 здійснювало спеціальне водокористування без такого дозволу. При цьому, як було зазначено вище, вина правопорушника при притягненні особи до деліктної відповідальності презумується та може бути спростована самим порушником. Проте всупереч приписам статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу відповідачем не було доведено суду факту відсутності його вини у вчиненні спірного екологічного правопорушення.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 у справі №916/1718/18 не в повному обсязі відповідає цим вимогам з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягає зміні в частині суми задоволених позовних вимог та, як наслідок, в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги задоволено на 94%).

Керуючись статтями 129, 233, 236, 238, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 у справі №916/1718/18 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" (66000, Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул. Садова, буд. 1; код ЄДРПОУ 32429562) суму збитків, заподіяних державі Україна, у розмірі 470 499,24 грн на р/р №33111331015251 фонду охорони навколишнього природного середовища Кодимської міської ради Кодимського району Одеської області, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37343459, банк ГУ ДКСУ в Одеській області, УК у Кодимському районі, код бюджетної класифікації 24062100, балансовий рахунок 3311, символ звітності банку 331.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" (66000, Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул. Садова, буд. 1; код ЄДРПОУ 32429562) на користь Державної екологічної інспекції в Одеській області (65107, м. Одеса, пр-т Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 38017120) 7057,49 грн витрат по спраті судового збору за подання позовної заяви".

Стягнути з Державної екологічної інспекції в Одеській області (65107, м. Одеса, пр-т Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 38017120) на користь Комунального підприємства "КОДИМАКОМУНСЕРВІС" (66000, Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул. Садова, буд. 1; код ЄДРПОУ 32429562) 671,01 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.03.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна