Постанова

від 25.03.2019 по справі 922/3400/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. Справа № 922/3400/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1, витяг з договору №6/1-лг від 22.03.2019 року, ордер №053468 від 22.03.2019 року, свідоцтво ПТ №1571 від 04.10.2016 року;

відповідача - адвокат ОСОБА_2, посвідчення №627 від 22.12.2005 року, довіреність №0801/19Д від 08.01.2019 року, свідоцтво №627 від 18.09.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна", м. Харків (вх. №650 Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року у справі №922/3400/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.), повний текст якого складено 08.02.2019 року

за позовом Фермерського господарства "Верхньоланнівське Плесо", Полтавська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" м. Харків

про стягнення 172662,22 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року у справі №922/3400/18 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" на користь Фермерського господарства "Верхньоланнівське Плесо" - 136800,00 грн. авансового платежу; 35862,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2589,93 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Господарським судом першої інстанції рішення прийняте при неповному дослідженні обставин справи; висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи; порушені норми матеріального та процесуального права.

Оскільки предметом спору є стягнення саме збитків, то необхідно встановити правомірність відмови відповідача від виконання зобов'язання за договором поставки, тобто, існування такої обставини як зниження обсягів виробництва або реалізації продукції заводом-виробником, повне припинення її виробництва , як до настання строку поставки по договору 15.03.2017 року так і в подальшому.

Належними та допустимими доказами у справі доведено існування по двом із трьох заводів-виробників такої обставини як зниження обсягів виробництва або реалізації продукції заводом-виробником, повне припинення її виробництва , яка надає відповідачу право в односторонньому порядку призупинити поставки, що в якості правомірної відмови від виконання зобов'язання звільняє його від відшкодування збитків.

Укладеним між сторонами договором не передбачено розмір процентів, які відповідач має сплатити позивачу, отримавши суму попередньої оплати товару, у випадку прострочення виконання своїх зобов'язань з поставки товару. Такий розмір процентів також не встановлено законом чи іншим актом цивільного законодавства.

В даному випадку відсутні підстави для стягнення процентів, оскільки факту користування відповідачем грошовими коштами позивача в дійсності не було та ним зроблено все від нього залежне для забезпечення своєчасної поставки товару позивачу.

Є неправомірним посилання господарського суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.07.2018 року у справі №914/120/17; просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року у справі; позивачу встановлено строк до 18.03.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України; призначено справу до розгляду на 25.03.2019 року.

26.02.2019 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.2172), в якому останній просить зобов'язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України надати Східному апеляційному господарському суду інформацію із даними Звітів про фінансові результати код рядку 2000 Чистий дохід від реалізації продукції за 2016 та 2017 роки, 9 місяців 2017 року та 9 місяців 2018 року , яке долучено до матеріалів справи.

15.03.2019 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.2702), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін, також заперечує проти задоволення клопотання про витребування доказів, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів вх.№2172 колегія суддів зазначає наступне.

За матеріалами справи, аналогічне клопотання 18.01.2019 року заявлялось відповідачем до господарського суду першої інстанції та ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року у даній справі в його задоволенні було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотання господарський суд першої інстанції виходив, зокрема, з предмету спору, яким є вимога про повернення суми авансового платежу за договором поставки №22/12/16-ХИМ-АЗ від 22.12.2016 року та, що відповідачем належним чином не доведено обставини, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати при розгляді даної справи.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що, докази, які він просить витребувати є належними та допустимими доказами існування по двом із трьох заводів - виробників такої обставини як зниження обсягів виробництва та реалізації продукції заводами-виробниками, що надає йому право в односторонньому порядку призупинити поставки та в якості правомірної відмови від виконання зобов'язання взагалі звільняє його від відшкодування збитків позивачу.

Разом з тим, зазначаючи обставини, які на думку відповідача можуть бути підтверджені доказами, які він просить витребувати, останній не доводить яким чином вказані докази можуть підтвердити правомірність його дій щодо ухилення від повернення суми авансового платежу, що є предметом спору, або ж спростувати його аргументи стосовно неможливості при таких обставинах не виконувати зобов'язання взагалі, що протирічить змісту ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні клопотання.

Також, за таких обставин не приймаються аргументи апелянта щодо необхідності встановлення у даній справі правомірності його відмови від виконання зобов'язання за договором поставки, призупинення поставки в односторонньому порядку та звільнення від відповідальності.

У судовому засіданні 25.03.2019 року представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

22.12.2016 року між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) було укладено договір поставки № 22/12/2016-ХИМ-A3 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався поставити відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити мінеральні добрива - рідкі азотні (КАС) ТУ У 24.1-00203826.024-2002 марки КАС-32, на суму 136800,00 грн.

Згідно з умовами п. 2.1. договору, продукція поставляється в кількості 24,000 тон.

Поставка продукції здійснюється згідно транспортної інструкції покупця, в якій зазначається кількість продукції, станція призначення, одержувач продукції, його код ЄДРПОУ, залізничний код, під'їзний шлях або гілка та поштова адреса. Транспортна інструкція може бути включена до заявки покупця (п. 5.1. договору).

Згідно з п. 3.4. договору покупець здійснює оплату в формі банківського переводу безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника платіжним дорученням в строк до 22.12.2016 року (включно).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі.

На виконання умов договору, позивачем було подано заявку на поставку продукції та здійснено 100% попередню оплату за продукцію згідно виставленого рахунку на оплату №22-1216-7 від 22.12.2016 року на суму 136800,00 грн.

Позивачем (як покупцем) здійснено попередню оплату продукції у розмірі 136800,00 грн. за договором поставки № 22/12/16- ХИМ-АЗ від 22.12.2016 року.

Згідно п. 5.4. договору, постачальник зобов'язаний поставити продукцію в строк до 15.03.2017 року, за умови своєчасного та повного надходження від покупця 100%-го авансового платежу за продукцію у відповідності до виставленого рахунку-фактури Постачальника.

Таким чином, строк поставки продукції згідно договору поставки № 22/12/2016- ХИМ-АЗ минув 15.03.2017 року.

Однак, відповідач продукцію у встановлений договором строк не поставив.

У зв'язку із порушенням термінів поставки продукції, 04.09.2017 року відповідачу була надіслана претензія (вих. № 5) від 04.09.2017 року з вимогою повернути суму попередньої оплати за продукцію, яку не було поставлено.

У відповідь на претензію позивача (вих. №1909/17-2пр) від 19.09.2017 року, відповідач визнав вимоги з повернення авансового платежу необґрунтованими, а повернення сплачених коштів до закінчення строку дії договору - 30.12.2017 року - передчасними.

Відповідач у подальшому продукцію позивачу не поставив та сплачений позивачем авансовий платіж останньому не повернув.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

04.02.2019 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до приписів статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.4. договору покупець здійснює оплату в формі банківського переводу безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника платіжним дорученням в строк до 22.12.2016 року (включно).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем свої зобов'язання за договором виконані в повному обсязі та перераховано на банківський рахунок відповідача передоплату в розмірі 136800,00 грн.

У відповідності до частини першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, згідно п. 5.4. договору, постачальник зобов'язаний поставити продукцію в строк до 15.03.2017 року, за умови своєчасного та повного надходження від покупця 100%-го авансового платежу за продукцію у відповідності до виставленого рахунку-фактури Постачальника.

Строк поставки продукції згідно договору поставки № 22/12/2016- ХИМ-АЗ минув 15.03.2017 року.

Однак, відповідач продукцію у встановлений договором строк не поставив.

Отже, свій обов'язок з оплати товару позивач виконав повністю, а відповідач порушуючи умови договору, не здійснив передачі товару.

Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про повернення суми попередньої оплати у розмірі 136800,00 грн. є обґрунтованою, задовольнивши її та правомірно відхилив доводи відповідача, оскільки предметом спору у даній справі є вимога про повернення суми авансового платежу, а не стягнення з відповідача збитків.

Щодо посилань відповідача на пункт 1.1. договору (стосовно продукції українського походження, виробниками якої можуть бути виключно три заводи, які з 06.03.2017 року зупинились), місцевий господарський суд вірно зазначив на те, що таке не впливає на правильність правової оцінки, оскільки не припиняє зобов'язань за договором які з нього випливають.

Також, господарським судом першої інстанції надана вірна правова оцінка обгрунтованості позовної вимоги про стягнення 35826,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до частини першої та другої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до положень статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За загальними правилами, розмір і порядок одержання, процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним.

А отже, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає грошова сума 35862,22 грн., що становить розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, відхиливши доводи відповідача щодо періоду, наведеного у розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що укладеним між сторонами договором не передбачено розмір процентів, які відповідач має сплатити отримавши суму попередньої оплати товару.

Так, за змістом статті 536 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати;

Розмір і порядок одержання, процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні решти позовних вимог у зв'язку із безпідставністю відповідних нарахувань.

Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом вірно врахована правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 року у справі № 914/120/17 з аналогічного спору, предметом позову якого є повернення коштів з передоплати (попередньої оплати) та стягнення процентів за користування чужими коштами.

Разом з тим, правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року, на яку посилається апелянт, стосується спору про повернення коштів з переплати (оплати в більшому розмірі) та стягнення процентів за користування чужими коштами, який не є аналогічним спору у даній справі, а тому посилання на неї є недоречним.

А за таких обставин аргументи апелянта щодо того, що оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено розмір процентів, що підлягає сплаті у випадку прострочення виконання зобов'язання, а такий розмір процентів не встановлено законом чи іншим актом цивільного законодавства, то відсутні підстави для їх нарахування та стягнення, не приймаються.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову частково відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна", залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року у справі №922/3400/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.03.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін