Постанова

від 26.03.2019 по справі 804/13206/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №804/13206/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3245/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 (головуючий суддя Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Олефіренко Н.А.) у справі №804/13206/13-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.09.2013 №0000281701 та №0000291701.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем не підтверджено належними первинними документами фактичне виконня договорів поставки товарно-матеріальних цінностей укладених з Приватним підприємством Модем холдінг та Товариством з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. .

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу щодо неправомірності формування позивачем даних податкового обліку за результатом договірних відносин з контрагентами, оскільки належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності. Також суд зауважив, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути беззаперечним свідченням безтоварності проведених операцій, оскільки у розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 та зали лишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пунктів 198.3 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та зареєстрованих в міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Доводи Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставного задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає про неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за результатом договірних відносин з Приватним підприємством Модем холдінг та Товариством з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. огляду на безтоварність проведених операцій. Обґрунтовуючи свій висновок відповідач посилається на ненадання позивачем до перевірки первинних документів на підтвердження фактичного виконання договірних відносин, зокрема, товарно-транспортних накладних, та документів на підтвердження присутності посадових осіб в місцях прийому-передачі товару від постачальників. Також відповідач посилається на неможливість встановлення факту поставок товарів по ланцюгу постачання, а саме контрагенти-постачальники - позивач. Таким чином, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників. На думку податкового органу, операції з поставки товарів між постачальниками та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не містять економічних причин, ділової мети та не спричиняють настання реальних правових наслідків, а тому, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не надав заперечення на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у справі №804/13206/13-а.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №804/13206/13-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 22.03.2019 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №804/13206/13-а, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд даної справи на 26.03.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 188014,83грн.; пункту 7.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 280701,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 02.09.2013 №717/1701/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0000281701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 235018,54грн., у тому числі: 188014,83грн. за основним платежем та 47003,71грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000291701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 340157,00грн., у тому числі: 280701,00грн. за основним платежем та 59456,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за результатом взаємовідносин з Приватним підприємством Модем холдінг , Товариством з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. з огляду на відсутність реальності проведених операцій. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилається на акти перевірок контрагентів позивача, яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у Приватного підприємства Модем холдінг , Товариства з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. та подальшого перепродажу цього товару споживачам (неможливість встановлення факту поставок товарів по ланцюгу постачання). Також відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано первинних документів на підтвердження фактичної передачі та транспортування товарно-матеріальних цінностей від його постачальників, зокрема, товарно-транспортних накладних, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій судами встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством Модем Холдінг , Товариством з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. було укладено договори купівлі-продажу товару (залізничні матеріали та верхньої будівлі шляху та шляховий інструмент) від 10.01.2011 №01/10 та від 01.03.2012 №0103121 відповідно. Реальність спірних господарських операцій позивача з вказаними контрагентами підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками, рахунками-фактури, довіреностями. Розрахунки за отриманий товар було проведено між сторонами у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками па рахунку позивача.

Первинні і розрахункові документи, які було досліджено в процесі розгляду справи, за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Товар придбаний у Приватного підприємства Модем Холдінг та Товариства з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. було використано позивачем в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, а саме реалізовано кінцевим споживачам.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що на момент вчинення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Судом апеляційної інстанцій також обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на наявну в нього податкову інформацію щодо постачальників позивача, зокрема, акти перевірок, яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у Приватного підприємства Модем холдінг , Товариства з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. та подальшого перепродажу цього товару споживачам (неможливість встановлення факту поставок товарів по ланцюгу постачання), оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання ним передбаченої законом податкової вигоди.

За умови підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення допущені його постачальниками, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку.

Натомість, податковою інспекцією не наведено доводів щодо наявності в діях фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ознак неправомірних дій.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості посилань податкового органу, як на підставу неправомірності формування даних податкової звітності, на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем показників податкової звітності за господарськими операціями з Приватним підприємством Модем Холдінг та Товариством з обмеженою відповідальністю С.Т.Б. .

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 18.09.2013 №0000281701 та №0000291701.

Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 у справі №804/13206/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер

Судді Верховного Суду