Ухвала

від 25.03.2019 по справі 511/457/19

РОЗДІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Роздільнянський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/457/19

Номер провадження: 1-кс/511/203/19

25.03.2019 року слідчий суддя Роздільнянського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , особи ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні взалі судум.Роздільна клопотанняслідчого СВ Роздільнянського ВПГУНП вОдеській області ОСОБА_3 погодженого прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_5 по кримінальномупровадженню №12019160390000175 від 05.03.2019 року за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 272, ст. 227 КК України про арешт тимчасово вилученого майна,-

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2019 року слідчий СВ Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області з вищевказаним клопотанням, погодженим прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_5 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно по кримінальному провадженню № 12019160390000175 від 05.03.2019 року, за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.272, ст.227 КК України.

Клопотання мотивоване тим, що 04.03.2019 року до Роздільнянського ВП надійшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що 04.03.2019 року близько 16.14 години на АЗС, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Роздільна, вул. Кишинівська, 28, йому заправили недоброякісне пальне А-92 на суму 200 гривень, в наслідок чого його транспортний засіб ВАЗ 2107 ДНЗ НОМЕР_1 почав глухнути.

Відомості за вказаним фактом слідчим відділом Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області 05.03.2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 12019160390000175 за ознаками злочину, передбаченогост. 227 КК України.

В ході досудового розслідування, установлено, що вищевказана АЗС перебуває у користування ПП «БІОТУРБО» (код ЄДРПОУ 42292809, місце реєстрації пров. Героїв Бреста, 86А, офіс 201, Автозаводський район, м. Кременчук, Полтавської області) відповідно до договору оренди нерухомого майна №180831/3 від 31.08.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_7 та ПП «БІОТУРБО».

Крім того, установлено, що у АЗС ПП «БІОТУРБО» відсутній дозвіл на проведення робіт з підвищеною небезпекою.

05.03.2019 року відомості за вказаним фактом на підставі рапорту слідчого внесені до ЄРДР за №12019160390000176 та розпочато кримінальне провадження за ч. 1ст. 272 КК України.

05.03.2019 року матеріали кримінального провадження за № 12019160390000175 та №12019160390000176 було об`єднано в одне провадження під № 12019160390000175, про що було внесені відомості до ЄРДР.

В ході проведення подальшого досудового розслідування, 06.03.2019 року в період часу з 17:10 годин по 17:41 годин було проведено огляд території АЗС ПП АЗС «БІОТУРБО», яка розташована за адресою: м. Роздільна, вул. Кишинівська, 28.

В ході огляду було виявлено та в подальшому вилучено: пляшку з бензином «А-92» - ємкістю 1 л., наповнену через авто паливно-роздавальну колонку, яка розташована на території АЗС ПП «БІОТУРБО»; бензин «А-92» - 2300 л., бензин «А-95» - 1504 л., дизельне паливо - 2724 л., які зберігалися в паливних резервуарах на території АЗС ПП «БІОТУРБО».

Слідчий в судовому засіданні клопотання підтримав, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.

Представник Приватного підприємства «Біотурбо» - ОСОБА_4 в судовому засідання заперечувала проти накладення арешту на майно, зазначила, що підприємство має усі сертифікати на альтернативне паливо, яке реалізується на АЗС, вказувала, що причина поломки автомобілю не встановлена, накладення арешту з метою заборони реалізації пального приведе до фактичного блокування господарської діяльності та підтвердила те, що підприємство не має дозволу на проведення робіт з підвищеною небезпекою, але на сьогоднішній день проводиться робота для отримання вказаних дозволів .

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні такого клопотання.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно дост. 171 КПК Україниу клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положеньст. 170 цього кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік вилученого майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним таким майном. До клопотання мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, передбачено ч.1ст.167 КПК України.

Відповідно до ч.5ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Частина 1ст.170 КПК Українивказує на те, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Так, відповідно до ч.2ст.171 КПК України- у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону. По даному кримінальному провадженню підозра нікому не пред`явлена.

Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Натомість, клопотання слідчого не відповідає вказаним вимогам Закону.

Так, слідчий в клопотанні про накладення арешту не обґрунтував необхідності накладення арешту на майно у виді заборони його відчуження, при цьому будь-які експертизи по вказаному кримінальному провадженню не призначалися, починаючи з 06.03.2019 року (день вилучення майна) по 20.03.2019 року (день звернення з клопотанням до суду). Крім того, за твердженням слідчого ОСОБА_6 відмовився надавати свій автомобіль або зразки бензину з свого паливного баку для дослідження, що виключає можливість проведення подальшого порівняльного дослідження та встановлення всіх обставин справи.

Окрім того, слідчий, звертаючись до суду з цим клопотанням, лише процитував зміст законів, які на його думку підлягають застосуванню і обмежився висновком щодо необхідності накладання арешту на певне майно. При цьому, клопотання не містить будь-якого аналізу доводів, в ньому не наведені відповідні мотиви, підстави та мета арешту, а також клопотання не містить наявності ризиків (яких саме), передбачених абзацом другим частини 1ст. 170 цього кодексу.

Відповідно до матеріалів клопотання встановлено, що до ЄРДР внесено відомості за ч. ст.272та ст.227 КК України.

При цьому, однією з ознак об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1ст. 272 КК України- є створення загрози загибелі людей або загибель людей, однак жодних доказів на підтвердження вищевказаних ознак суду не надано.

Також слід зазначити, що кримінальне провадження ведеться за ч.1 ст.272, ст.227 КК України, однак в клопотанні слідчим не вказано та матеріалами справи не доведено предметом якого саме злочину є тимчасово вилучене майно - пальне, на яке маються сертифікати.

Натомість, з досліджених судом матеріалів кримінального провадження вбачається, що порушуючи кримінальне провадження 05.03.2019 року за ст.ст. 272 ч. 1 та 272 КПК України за фактом створення загрози загибелі людей та порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов`язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров`ю потерпілого, провівши огляд ( а не огляд місця події) без-будь якого дозволу (в тому числі і власника майна) та наклавши арешт на вказане майно, при наявності дійсної загрози, органом досудового розслідування більше жодної процесуальної дії або прийнятого рішення до 25.03.2019 року зроблено не було; при цьому підозра нікому не оголошувалася, інші слідчі дії не проводилися; а натомість наявність всіх необхідних дозволів та сертифікатів відповідності (без наявності тільки дозволу Держпраці на виконання робіт підвищеної небезпеки) та проведення процедури огляду з порушеннями, ставить під сумнів взагалі наявність будь-якої підозри по вказаному провадженню.

Також слідчий суддя зазначає, що за вказаним клопотанням слідчий просить накласти арешт тільки на майно, у вигляді бензину та дизпаливо, однак щодо підземних резервуарів, в яких знаходиться вказаний бензин, та які в ході огляду вилучені не були слідчий не зазначає; при цьому яке відношення дизпаливо відноситься до створення загрози (при заправці автомобіля ОСОБА_6 тільки бензином) є не зрозумілим.

Також, відповідно до гарантійної розписки від 06.03.2019 року встановлено, що слідчий СВ Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 передав на зберігання завідуючій АЗС ПП «БІОТУРБО» контрольну пляшку - 1 літр з бензином «А-92», бензин «А-92» - 2300 літрів, бензин «А-95» - 1504 літра та дизельне паливо - 2724 літра. При цьому дизельне паливо, яке було передано по гарантійні розписці перебуває на зберіганні в ПП «БІОТУРБО», однак підземні резервуари, в яких зберігається вказане пальне є власністю ФОП ОСОБА_7 та передані в оренду ПП «БІОТУРБО», що підтверджується договором оренди нерухомого майна №180831/3 від 31.08.2018 року.

Також із матеріалів клопотання вбачається, що було вилучено майно в АЗС - ПП «БІОТУРБО», хоча відповідно до прохальної частини клопотання слідчий просить накласти арешт на майно ПП «БІОТРУБО», та не зрозуміло яке відношення ПП «БІОТРУБО» має до вказаного кримінального провадження та на майно якої особи необхідно накласти арешт.

Окрім того, з пояснень ОСОБА_4 під час судового розгляду, було встановлено, що на вказане пальне, на яке було накладено арешт, маються всі відповідні сертифікати відповідності та необхідні свідоцтва, які нею були надані слідчому для приєднання до матеріалів справи; при цьому дослідивши саме матеріали кримінального провадження вбачається, що вказані документи дійсно є в наявності, але вони до клопотання слідчому судді надані не були.

У відповідності до вимог законодавства арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Проте, жодних доказів щодо вчинення кримінального правопорушення яким було завдано шкоду, чи необхідності накладення арешту задля збереження речових доказів або запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вказаних в клопотанні об`єктів клопотання не містить, а слідчим в судовому засіданні не представлено.

Аналіз змісту клопотання слідчого та матеріалів, долучених до нього показав, що слідчим не були дотримані вимоги вищевказаних норм кримінального процесуального закону, з яких випливає, що вилучені під час огляду речі, на які необхідно накласти арешт, можуть містити на собі сліди кримінального правопорушення, тобто підпадають під поняття речових доказів, визначених приписами ст. 98 КПК України.

Крім того, слідчий не надав доказів обґрунтування підстав поновлення строків звернення до суду з вказаним клопотанням, тому слідчий суддя вважає, що доводи слідчого щодо неможливості подати клопотання у передбачені терміни у зв`язку із зайнятістю в інших слідчих діях, є непідтвердженими та необгрунтованими.

При цьому слід враховувати положення, закріплені у ст. 117 КПК України, де визначено, що пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Отже, якщо разом із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна стороною кримінального провадження подається клопотання про поновлення процесуального строку, слідчий суддя, оцінивши причини пропуску строку як поважні, поновлює їх своєю ухвалою та розглядає клопотання про арешт майна по суті.

При цьому, в клопотанні питання про поновлення процесуального строку для звернення до слідчого судді з вказаними матеріалами, не ставиться, а зазначено про поновлення строків на накладення арешту майна, що не узгоджується зх. Вимогами закону.

Також, як вбачається з пояснень слідчого та матеріалів кримінального провадження, з вказаним клопотанням слідчий вже звертався до слідчого судді, але ухвалою слідчого судді від 13.03.2019 року клопотання було повернуто прокурору для усунення недоліків, при цьому вказана ухвала суду надана не була та недоліки не усунуті.

Натомість, нехтуючи вказаним вимогам закону та не виконавши вказану ухвалу слідчого судді від 13.03.2019 року, повторно з вказаним клопотанням до слідчого судді звернувся не прокурор, а слідчий з погодженням з прокурором, що також не узгоджується з вимогами закону.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

У відповідності до ч.ч. 3, 5 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Таким чином, на думку слідчого судді, надані слідчим матеріали, не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, адже вони не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, тому, слідчий суддя вважає, що накладення арешту на вилучене майно на даній стадії досудового розслідування є безпідставним, що є підставою для відмови з задоволенні вказаного клопотання.

При цьому суд вважає, що оскільки орагну досудового розслідування та прокурору була надана можливість виправити недоліки клопотання у відповідності до ухвали слідчого судді, що стороною обвинувачення було знехтувано, тому підстав для повернення клопотання слідчий суддя не знаходить та вважає за необхідність в задоволенні клопотання відмовити в повному обсязі.

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна (ч. 3 ст. 173 КПК України).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.131,132,167,170,171,309КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого СВ Роздільнянського ВПГУНП вОдеській області ОСОБА_3 погодженого прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_5 по кримінальномупровадженню №12019160390000175 від 05.03.2019 року за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 272, ст. 227 КК України про арешт тимчасово вилученого майна відмовити в повному обсязі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Повний текст ухвали виготовлений 26.03.2019 року

Слідчий суддя: ОСОБА_1