Постанова

від 26.03.2019 по справі 912/2509/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2019 року м. Дніпро Справа № 912/2509/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Долинської міської ради

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.12.2018 р.

( суддя Кобакової В.Г., м. Кропивницький, повний текст рішення складено 04.01.2019 р.)

у справі

за позовом Долинської міської ради,

м. Долинська, Кіровоградська область

до відповідачів - 1. Редакції газети "Народне слово",

м. Кропивницький

- 2. Долинської районної ради,

м. Долинська, Кіровоградська область

- 3. Товариства з обмеженою відповідальністю

"Центральноукраїнське бюро новин",

м. Кропивницький

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - ОСОБА_1 ( представник інформаційної агенції "СВN" )

про визнання недостовірною інформації та зобов'язання спростувати таку інформацію

ВСТАНОВИВ:

Долинська міська рада звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Редакції газети "Народне слово" ( далі - Газета, Відповідач - 1), Долинської районної ради ( далі - Райрада, Відповідач - 2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральноукраїнське бюро новин" ( далі - Товариство, Відповідач - 3 ) про:

- визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про діяльність Долинської міської ради, поширену в газеті "Народне слово" від ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" ( далі - спірна стаття ), а саме про: "… У багатьох містах, зокрема у Кропивницькому, існує проблема лікування родин учасників бойових дій. Адже закон захищає суто АТОвців, а про їхні родини піклується місцева влада. Як у вас з цим?" "…Та взагалі-то ми не бачимо в цьому проблеми, рада прийняла таке рішення: якщо учаснику бойових дій чи його родині потрібна допомога на лікування, то ми надаємо матеріальну допомогу. Ще жодного разу депутати не проголосували проти. І не проголосують. У районній лікарні теж намагаємося лікувати безкоштовно. Дуже допомагають у цьому селищні голови, ми запропонували їм виділяти з власних бюджетів кошти на вирішення питань АТОвців, відповідно до кількості тих, що мешкають на їх територіях. Всі погодилися і допомогли. Окрім міста. Але то вже окрема розмова, бо проблеми АТОвців міста доводиться більше вирішувати нам, а не міській владі". "…Ви згадали про проблеми міської влади, яка не може чи не хоче брати на себе допомогу у вирішенні питань АТОвців. І в чому саме це проявляється?", "…Наприклад, міський бюджет не хотів вводити безоплатне харчування дітей АТОвців. Переконували, доводили, нарешті домоглися. Тепер вони скоротили видатки на непільгові категорії дітей, виходить соціальна нерівність - пільговики їдять краще, ніж всі інші. Довелося районному бюджету брати на себе додаткове фінансування, адже наша позиція така: діти 1-4 класів повинні харчуватись безкоштовно. Також питання з лікуванням - у райцентрі проживає більшість учасників бойових дій району, але місто відмовляється допомагати у вирішенні їхніх питань. В найменших селах знаходять гроші на це, а в місті чомусь ні. Ми тільки й чуємо про відсутність коштів. Прикро…".

- зобов'язання відповідачів спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення спростування у друкованому виданні газети "Народне слово" набраного тим же шрифтом і поміщеним під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилась інформація, яка спростовується у запланованому найближчому випуску після набрання рішенням законної сили у такій редакції: "У випуску газети "Народне слово" від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 на четвертій сторінці у статті під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_2" була розміщена недостовірна інформація про діяльність Долинської міської ради.

Повідомляємо, що інформація під вказаним заголовком в частині якій стосується діяльності Долинської міської ради не відповідає дійсності та визнана недостовірною відповідно до рішення суду."

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.12.2018 р. в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Долинська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи; допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; допущено порушення норм матеріального та процесуального права; висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не в повній мірі відповідають обставинам справи.

Також, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що поширена інформація не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями.

При цьому Скаржник зазначає, що відповідачами не доведено жодним чином що оприлюднена інформація є правдивою.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що загальноосвітні школи міста Долинська підпорядковані Долинській районній раді і обов'язок фінансування, в тому числі і пільгове харчування покладено на районний бюджет. Міська рада не зобов'язана виділяти кошти на пільгове харчування дітей в школах. Це лише її право а не обов'язок.

Скаржник наголошує на тому, що Долинською міською радою на виконання ухвали Господарського суду Кіровоградської області було надано фінансові документи як доказ надання субвенцій на пільгове харчування дітей в школах міста в тому числі і дітей учасників АТО. Однак, судом не надано належної оцінки вищевказаному факту та документам, з яких прямо вбачається здійснення фінансування з міського бюджету.

Відтак, на думку Скаржника, судом не взято до уваги те, що редакція газети Народне слово не перевірила надану інформацію перед її поширенням в неї відсутні докази правдивості поширеної інформації а отже повинна бути спростована в розумінні ч. 2 ст. 37 Закону України Про друковані засоби масової інформації . Долинською районною радою в особі голови ОСОБА_2 повідомлено, що Вона не являється автором статті і що це було не інтерв'ю як відобразив автор.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду. Розгляд скарги призначено в судове засідання на 28.02.2019 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2019 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26.03.2019 р. у зв'язку з неявкою представників відповідачів та Третьої особи.

Відповідачі та Третя особа не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів та Третьої особи.

У судовому засіданні 26.03.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Скаржника , дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, та визнається сторонами у газеті "Народне слово" за ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 на сторінці 4 надруковано статтю з назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", яка підписана ОСОБА_1, СВN, спеціально для "НС".

Позивач стверджує, що зі змісту опублікованої статті вбачається, що Долинська міськрада не приймає участі у вирішенні проблем учасників АТО міста.

Разом з тим, Позивач зазначає, що така інформація є недостовірною та такою, що підриває авторитет та ділову репутацію міськради як органу місцевого самоврядування в очах територіальної громади міста. Так, рішенням сесії міськради від 03.10.2014 р. № 1138 затверджено Комплексну програму підтримки учасників антитерористичної операції в східних областях України та членів їх сімей - мешканців м. Долинська та громадян, які переїхали з місць проведення антитерористичної операції в м. Долинська для тимчасового проживання. Рішенням сесії міськради від 05.11.2015 р. № 1444 затверджено Положення про надання одноразової матеріальної допомоги демобілізованим, постраждалим учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих під час здійснення АТО - мешканцям м. Долинська. Згідно прийнятих рішень, учасниками АТО отримано матеріальну допомогу.

Крім того, Позивач вказує на те, що районному бюджету на харчування школярів пільгових категорій, в тому числі і дітей учасників АТО надано відповідну субвенцію; членам сім'ї загиблого у зоні АТО військовослужбовця виплачена матеріальна допомога на поховання; виплачено матеріальну допомогу дітям із сімей загиблих учасників АТО; учасників АТО забезпечено земельними ділянками та виділено кошти на виготовлення документації із землеустрою; вирішується питання про забезпечення учасників АТО житлом; з ініціативи та підтримки міськради створено громадське формування "Громадський порядок"; нарікань від учасників АТО щодо діяльності міськради не надходило.

Позивач, в обґрунтування своїх доводів, наводить лист адресований головному редактору газети "Народне слово" від учасників АТО міста Долинська щодо спотвореної, недостовірної та перекручено інформації викладеної у спірній статті з вимогою про її спростування (а.с. 15).

За твердженням Відповідача та Третьої особи наданих суду першої інстанції, спірна стаття підготовлена особисто журналістом ОСОБА_1 для чергового номеру газети, який присвячувався учасникам АТО. ОСОБА_1 також повідомив, що він сам як учасник АТО переймається проблемами учасників АТО в області, та після обговорень окремих питань, які виникають в Долинському районі, приймав участь у "круглому столі", про який зазначено в поясненнях відповідача 2, після якого ним підготовлено та опубліковано спірну статтю.

Відповідно до ст. 21 "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Як встановлено місцевим господарським судом на стор. 15 газети "Народне слово" міститься застереження про те, що редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій, не листується з читачами, не сплачує гонорари. Редакція газети не зобов'язана за власний рахунок розміщувати спростування такої інформації, оскільки спростування поширеної інформації здійснюється безпосередньо за рахунок тієї особи, за замовленням якої було розміщено таку інформацію.

Окрім того, господарський суд зазначив, що згідно п. п. 9, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (ст. 32, 33 ЦПК). Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

Згідно ч. 4 ст. 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог Позивача, оскільки поширена інформація не є фактичним твердженням, а є оціночним судженням журналіста ОСОБА_1, що сформовано в результаті розмови з головою райради. Крім того, поширена у спірній статті інформація не містить негативних відомостей про Позивача або про діяльність останнього, а містить власні висновки журналіста щодо неофіційного спілкування з головою райради ОСОБА_2 та є оціночним судженням, що не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.

Разом з тим, як зазначено в оскаржуваному рішенні, господарський суд неодноразово звертав увагу Позивача на суб'єктний склад учасників справи, зокрема щодо можливості залучення автора спірної статті ОСОБА_1 співвідповідачем. Проте, враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, господарський суд, вважав за можливе розглянути спір за наявним суб'єктним складом учасників справи, який відповідає нормам ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги Долинської міської ради: поширена інформація є фактичними твердженнями, а не є оціночними судженнями; відповідачами не доведено жодним чином що оприлюднена інформація є правдивою; міська рада не зобов'язана виділяти кошти на пільгове харчування дітей в школах, це лише її право а не обов'язок; міською радою надано фінансові документи, з яких прямо вбачається здійснення фінансування; районна рада фактично визнала поширену інформацію перекрученою та недостовірною.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно з ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Ч. 2 ст. 34 ГПК України (далі - ГК України) передбачено, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання є дискредитацією суб'єкта господарювання.

Великий тлумачний словник сучасної української мови дає визначення поняттю "недостовірний" як такий, який викликає сумнів щодо правдивості, правильності (Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад. і голов. ред. В. Т. Брусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

При цьому, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на Відповідача, проте Позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації Відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Як вбачається з матеріалів справи в ухвалі від 29.11.2018 р., господарський суд звернув увагу учасників спору на на те, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на Відповідача, проте Позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Разом з тим, інформація викладена у спірній статті не спростована та не підтверджена будь-якими доказами чи фактичними даними, Відповідачем - 2 також не спростовано певні обставини ( проведення зустрічі, бесіди з журналістом, змісту статті ).

З огляду на викладене доводи Скаржника про те, що міською радою надано фінансові документи, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки Позивачем не надано суду доказів, що безпосередньо спростовують думку викладену у статті стосовно скорочення/не скорочення видатків на харчування для не пільгових категорій дітей та стосовно лікування "атовців".

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку Позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованим висновок суду попередньої інстанції про те, що в інформації, про спростування якої подано позов у цій справі, не є фактичним твердженням, а є оціночним судженням журналіста ОСОБА_1, що сформовано в результаті розмови з головою райради.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Разом з тим, у рішенні від 28.03.2013 р. у справі "Новая Газета и Бородянский против России" Європейський Суд з прав людини відзначив особливу роль професії журналіста у суспільстві; визнав і право журналіста на оціночні судження, але із застереженням, що вони повинні базуватися на хоча б мінімальному наборі фактів, тому що в протилежному випадку таке судження буде зловживанням свободою слова. ЄСПЛ виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку:

1) факти, що вважаються загальновідомими;

2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом;

3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, як слушно зауважив суд першої інстанції навіть Європейський Суд з прав людини, за умови посиленого захисту ним свободи слова, визнав саме зловживанням свободою слова висловлення саме оціночних суджень, а не фактичних тверджень, які не базуються на хоча б мінімальному наборі фактів.

Згідно ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Ч. 2 ст. 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як-то: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, із встановлених судом обставин не вбачається наявність усіх складових, необхідних для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки поширена у спірній статті інформація не містить негативних відомостей про Позивача або про діяльність останнього, а містить власні висновки журналіста щодо неофіційного спілкування з головою райради ОСОБА_2 та є оціночним судженням, що не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Долинської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.12.2018 р. у справі № 912/2509/18 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28.03.2019 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Е.В. Орєшкіна