Рішення

від 25.03.2019 по справі 127/28252/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/28252/18

Провадження 2/127/4859/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю секретаря Максимчука Я.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний візовий центр про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди завданих неналежним виконанням зобов'язання, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_3 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний візовий центр про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди завданих неналежним виконанням зобов'язання.

Позов мотивований тим, що 11.06.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 105 про надання інформаційно-консультаційних послуг, зокрема підготовки пакету документів для звернення до центру візових анкет. Відповідач взяв на себе зобов'язання визначені п. 1.1. цього договору. До зобов'язань позивача входило оплатити послуги в сумі 10 965, 00 гривень, що було виконано своєчасно та в повному обсязі. Орієнтуючись на терміни підготовки документів, визначені співробітниками відповідача, позивачем було заплановано приїзд до м. Вінниці з метою оплати візового збору. Для підтвердження того, чи готовий пакет документів та чи дійсно можна здійснювати оплату візового збору, позивач 16.07.2018 зателефонувала до ТОВ Міжнародний візовий центр . Працівниками було підтверджено можливість її проведення. 23.07.2018 позивачу було повідомлено відповідачем про першу дату подачі документів до Центру візових анкет - 06.08.2018 та відкладення першої дати через відсутність її у м. Вінниці. 31.07.2018 позивачу було повідомлено про другу дату - 13.08.2018 і запевнено її у готовності документів. Після неодноразових звернень до відповідача та підтвердження готовності документів, 06.08.2018 позивачем було придбано авіаквиток вартістю 6 144, 00 гривень (14 224, 38 руб.). 08.08.2018 позивач знову зателефонувала до відповідача з метою уточнення часу, коли можна отримати документи. Співробітник мала уточнити дану інформацію і перетелефонувати позивачу, однак на зв'язок не вийшла. Тому позивач зателефонувала сама, і працівник відповідача повідомила, що документи не готові. Куплений авіаквиток був без можливості повернення. 21.09.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про відшкодування їй матеріальних збитків, які відбулись через неналежне виконання зобов'язань з боку відповідача, на що 02.10.2018 їй було надано відповідь. Відповідно до п. 3.1. договору № 105 за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, зазначених у договорі, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та вимог даного договору. Через надання недостовірної інформації приїзд позивача у липні 2018 року виявився марним. Загальна вартість авіаквитків становила 16 370, 00 гривень. Таким чином між діями працівників відповідача та шкідливими наслідками (матеріальними збитками) для позивача є причинно-наслідковий зв'язок. Також через неналежне виконання зобов'язань позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у вимушеній зміні своїх планів, втрати роботи, великим потрясінням, втратою спокою, хвилюваннями.

Вищевикладене й стало підставою звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання в розмірі 16 370, 00 гривень та моральної шкоди в розмірі 500, 00 гривень.

Ухвалою суду 20.11.2018 вищевказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

Ухвалами суду від 20.12.2018 суддею Борисюк І.Е. прийнято до свого провадження дану цивільну справу і повернуто ОСОБА_3 заяву про забезпечення позову.

Від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.

Ухвалою суду від 13.02.2019 задоволено клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи електронного доказу (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу засідання).

Ухвалою суду від 13.02.2019 задоволено клопотання представника позивача про виклик в судове засідання свідка, підготовче провадження закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, аргументуючи мотивами, викладеними у позовній заяві і просила їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, пославшись на відсутність неналежного виконання зобов'язань, визначених умовами договору. Також зазначив, що йому не відомо, що позивачу було повідомлено про можливість одержання документів саме в серпні місяці 2018 року.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

11.06.2018 між ОСОБА_3 та ТОВ Міжнародний візовий центр було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 105, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання надати інформаційно-консультаційні послуги по візовим питанням, візам до Канади, США, Великобританії та Ірландії, питанням дії безвізового режиму між Україною та ЄС, процедурі перетину кордону, вартості автобусних, залізничних та авіа квитків як в Україні так і за її межами, умовам проживання та харчування в Канаді, США, Великобританії, Ірландії та країнах ЄС, умовам бронювання готелів, автомобілів, умовам страхування для виїжджаючих за кордон та іншим питанням, які виникають у замовника та членів його родини, надати інформацію про імміграційні, освітні програми та програми по працевлаштуванню в Канаді, США, Великобританії, Ірландії та країнах ЄС, а замовник - оплатити послуги своєчасно та в повному обсязі (п. 1.1. договору).

На виконання умов вищевказаного договору позивачем було оплачено послуги відповідача в сумі 10 965, 00 гривень, визначеній п. 2.1. цього договору, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 105 від 11.06.2018 та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні. (а.с. 18)

21.09.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про відшкодування їй матеріальних збитків в сумі 6 144, 00 гривень спричинених неналежним виконанням зобов'язань по договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 105 від 11.06.2018, що полягало у наданні недостовірної інформації щодо готовності документів. (а.с. 20-21)

На вищевказане звернення відповідачем 02.10.2018 було надано відповідь де, зокрема, вказано на предмет договору № 105 від 11.06.2018 і на те, що пересування замовника по Україні та за її межами, придбання квитків на авіаційний, залізничний, автомобільний та інші види транспорту та питання по їх поверненню в разі відкладення поїздки не є предметом договору та не може виступати в ролі предмета скарги. (а.с. 22)

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 23.05.2018 було придбано авіаквитки на 19.07.2018 на рейс Женева - Рига і на 20.07.2018 на рейс Рига - Київ, вартість яких становила 3 360, 00 гривень. (а.с. 23-24)

20.06.2018 позивачем було придбано авіаквитки на 26.07.2018 на рейс ОСОБА_1 - Бухарест, вартістю 2 313, 00 гривень і на 28.07.2018 на рейси Бухарест - Барселона, Барселона - Женева, вартістю 4 407, 00 гривень. (а.с. 25-28)

06.08.2018 позивачем придбано авіаквитки на 11.08.2018 на рейс Малага - Київ (через Ганновер), вартістю 6 144, 97 гривень (14 224, 38 руб.). (а.с. 29-33)

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 статті 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З огляду на положення чинного законодавства України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини (у випадку завдання збитків державними органами за відсутності вини) та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 20.11.2018 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_4, яка повідомила суду, що працювала на посаді комерційного директора ТОВ Міжнародний візовий центр з 17.07.2017 по 30.08.2018, особисто знає ОСОБА_3, оскільки та неодноразово зверталася до центру за наданням їй послуг. Також свідок зазначила, що з ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг, який вона підписувала особисто від імені представника центру; позивачем було повністю оплачено послуги, а відповідачем передано документи для оформлення візи; працівниками відповідача ОСОБА_3 було проінформовано, що документи виготовляються протягом 90 днів; інформацію про те, коли саме можна отримати документи - надає центр.

Згідно з ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Тому, при оцінці показань свідка судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідком.

Судом прийнято до уваги, що свідок надавала покази, посилаючись на інформацію, якою володіє особисто, а не з чужих слів. Однак, судом враховано, що факт вчинення правочину, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину, не може доводитися свідченнями свідків.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також в судовому засіданні досліджено електронний доказ - СDR диск, наданий представником позивача, шляхом відтворення звукозапису за 28.09.2018 з 09 хв. 12 сек. до 12 хв. 55 сек., про що та клопотала. Представник відповідача не ставив під сумнів відповідність поданої копії електронного доказу. З даного звукозапису вбачається проведення розмови між директором ТОВ Міжнародний візовий центр ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як встановлено в судовому засіданні. З розмови слідує, що позивач пред'явила ОСОБА_2 претензії щодо надання їй недостовірної інформації працівницею центру щодо готовності документів і просила відшкодувати їй витрати пов'язані із приїздом для отримання цих документів. В свою чергу ОСОБА_2 не визнавав, але й не заперечував можливого повідомлення такої інформації, запропонував ОСОБА_3 відшкодувати половину витрат (3 000, 00 гривень). (а.с. 69)

Роздруківки телефонних дзвінків, надані позивачем, можуть вказувати лише на їх здійснення, однак значення для справи має лише зміст цих розмов, враховуючи доводи позивача. (а.с. 34-37)

Суд прийшов до висновку, що належних та допустимих доказів того, що позивачу 03.08.2018 було повідомлено працівником відповідача про готовність документів і можливість їх отримання, суду не надано.

Крім того, виходячи із обставин, встановлених в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем була усна домовленість про надання відповідачем послуги щодо оформлення документів позивачу для звернення до центру візових анкет. Однак, підставою для звернення до суду позивачем вказано неналежне виконання саме умов договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 105 від 11.06.2018. Тому, обставини укладення усного правочину щодо надання послуг відповідачем з оформлення документів позивачу для звернення до центру візових анкет, його умови тощо, не можуть бути предметом дослідження у даній справі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні, покази свідка, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем 11.06.2018 було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 105, яким чітко визначено предмет цього договору, тобто ті послуги, які відповідач зобов'язався надати позивачу, серед яких такої послуги як оформлення документів для звернення до центру візових анкет, що не носить характеру інформаційно-консультаційної послуги - не передбачено. Даний договір є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, однак це стосується лише визначених змістом зобов'язання умов. Відповідно, судом не встановлено порушення відповідачем договірних зобов'язань, що виникли саме на підставі вищевказаного договору. Правові ж наслідки можуть бути застосовані лише у разу порушення зобов'язання. Посилання позивача, зокрема на положення ст. 1172 ЦК України, є безпідставним, оскільки дана норма регулює деліктні правовідносини і не поширюється на договірні відносини. Отже, відсутній й причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками.Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, судом не встановлено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення. Крім того, позивач вимагає стягнення з відповідача на її користь саме збитків, поняття яких чітко визначено положеннями ст. 22 ЦК України - реальні збитки та упущена вигода. В розумінні даної норми, кошти в сумі 16 370, 00 гривень не є ні втратами, яких позивач зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, ні витратами, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, ні доходом, який позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання в розмірі 16 370, 00 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами.

Щодо вимоги в частині стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача відповідачем, відповідно відсутній й причинно-наслідковий зв'язокміж шкодою і протиправним діянням заподіювача, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди - відсутні. Таким чином, така вимога не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Позивач на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України Про захист прав споживачів .

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 12, 15, 22, 23, 509, 610, ч. 1 ст. 611,ч. 1 ст. 626, ст.ст. 623, 629, 901, 902, ч. 1 ст. 906 ЦК України, Законом України Про захист прав споживачів , ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 76-83, 89, 90, 133, 141, 229, 235, 237, 238, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний візовий центр про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди завданих неналежним виконанням зобов'язання - відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародний візовий центр , ЄДРПОУ 40635690, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 81, оф. 17.

Повний текст рішення суду складено 28.03.2019.

Суддя: