Постанова від 26.03.2019 по справі 804/8180/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №804/8180/16

адміністративне провадження №К/9901/31599/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року

у справі № 804/8180/16

за позовом Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

до Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва

про стягнення податкового боргу в розмірі 52 690,71 грн, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року Лівобережна об`єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - позивач, Лівобережна ОДПІ) звернулась до Державного підприємства - Українського державного проектно-технологічного інституту транспортного будівництва (далі - відповідач, ДП Український ДПТІТБ) про стягнення податкового боргу в сумі 52 690,71 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року позов задоволений.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначив, що за відсутності об'єкта оподаткування обов'язок зі сплати податку не виникає, тому помилкове декларування платником грошових зобов'язань із земельного податку не породжує у відповідача обов'язку його сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з яким закон пов'язує безумовне виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державне підприємство-Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва (ідентифікаційний код юридичної особи 01393774), перебуває як платник окремих податків на обліку в Лівобережній об`єднаній державній податковій інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Сума податкового боргу, заявленого до стягнення в розмірі 52 690,71 грн виникла у зв'язку з несплатою: узгоджених податкових зобов'язань згідно податкового розрахунку земельного податку від 22.02.2016 року № 9021938460 (термін сплати 01.03.2016 року); 30.03.2016 - 30.10.2016 в сумі 50 064,05 грн.; узгоджених податкових зобов'язань згідно (уточнюючого розрахунку) податкового розрахунку земельного податку від 22.08.2016 року № 9151060593 термін сплати 22.08.2016 року; 30.08.2016 року - 30.09.2016 року на суму 2464,62 грн.; узгоджених податкових зобов'язань згідно податкового розрахунку земельного податку від 22.08.2016 року № 9151060593 термін сплати 30.10.2016 року в сумі 162,04 грн.

На виконання вимог ст. 59 ПК України позивачем сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу від 06.09.2016 № 4231-17 ( форми "Ю") на суму 35 516,46 грн., яку отримано повноважним представником відповідача 26.09.2016 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до положенням п.59.5. ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Пунктом 87.2 ст. 87 ПК України визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно пунктів 95.1., 95.2 ст. 95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до п.95.4 ст. 95 ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За змістом статі 37 Податкового кодексу України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Як встановлено судом касаційної інстанції, суд першої інстанції розглянув справу за відсутністю відповідача, оскільки на адресу суду від останнього повернувся конверт з позначкою за закінченням терміну зберігання .

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач посилався на те, що розгляд справи за його відсутністю позбавив права надати суду обґрунтовані пояснення щодо позову. З огляду на викладене в доводах апеляційної скарги відповідач посилався на те, що в нього відсутній об'єкт оподаткування земельним податком, оскільки він не є власником, або користувачем земельної ділянки, та не має відповідних правовстановлюючих документів, які посвідчують такі права. Отже за відсутності документів, що посвідчують відповідні речові права особи на земельну ділянку та державну реєстрацію цих прав дані нарахованого податку не можуть бути єдиною і достатньою підставою для сплати земельного податку.

Крім цього суд звертає увагу, що до письмових поясненнях до апеляційної скарги відповідач додав лист про звернення до в.о. начальника Держгеокадастру у м. Дніпро щодо надання інформації про власників/користувачів земельної ділянки за адресою: вул. Молодогвардійська, 2 Л, кадастровий номер 1210100000.09.265.0190, з відповіді на який підприємство повідомлено, що право власності, або право користування нею не зареєстровано.

Проте судом апеляційної інстанції не надано оцінку цим документальним доказам в розрізі питання наявності підстав для стягнення податкового боргу, а зазначено лише на тому, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності права власності чи користування земельної ділянкою і відсутності обов'язку сплачувати земельний податок не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення (а саме несплати самостійно визначених грошових зобов'язань).

Крім цього суд вважає за необхідне зазначити, що помилкове декларування платником грошових зобов'язань із земельного податку не може породжувати у підприємства обов'язку з їх сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов'язує безумовне виникнення у платника податкового обов'язку. Обов'язковим елементом податкових правовідносин є, зокрема, об'єкт оподаткування, за відсутності якого обов'язок зі сплати податку не виникає.

Таким чином, для правильного вирішення справи суд повинен встановити наявність, або відсутність в цій справі об'єкту справляння земельного податку, що тягне обов'язок сплати земельного податку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не встановивши наявність підстав для стягнення боргу в цій справі, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (оскільки в суді першої інстанції позивач участь не приймав і саме в доводах апеляційної скарги посилався на відсутність підстав стягнення боргу).

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко