Рішення

від 19.03.2019 по справі 404/8567/15-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/8567/15-ц

Номер провадження 2/404/71/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

Головуючого судді - Іванової Н.Ю.

при секретарі - Гуйван О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою власністю, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, просила:

- визнати за нею, ОСОБА_3, право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

- припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з відповідачем перебували у шлюбі з 02 травня 2009 року, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області, актовий запис № 16. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якої є відповідач.

За час шлюбу, за спільні кошти сторони придбали майно, яке фактично належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме квартиру, яка зареєстрована за відповідачем згідно договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року, загальною площею 42,8 кв.м., яка складається із 2 кімнат, житловою площею 27,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вартість квартири по договору складає 35 106 грн.

Вказано, що оскільки нерухоме майно - квартира є неподільною річчю, позивач просить суд визнати ідеальні частки подружжя цієї квартири без її реального поділу.

Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 10 лютого 2016 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання /а.с.31/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 24 травня 2016 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда по цивільній справі №404/1486/16-ц, № провадження 2/404/1503/16 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою /а.с.61/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 грудня 2017 року провадження по даній справі поновлено та призначено розгляд справи в судовому засіданні /а.с.75/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 14 березня 2018 року визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання /а.с.82-83/.

13 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю. Просив визнати квартиру АДРЕСА_3 його особистою приватною власністю, стягнути з ОСОБА_3 на його користь вартість сплаченого судового збору в розмірі 824 грн. 12 коп.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що він з ОСОБА_3 перебував у шлюбі з 02 травня 2009 року, на даний час шлюб між ними розірвано. Тобто на момент придбання квартири вони перебували у шлюбі трохи більше ніж два роки. За час подружнього життя спільних сумісних коштів (заощаджень) у них на придбання квартири не було, оскільки його заробітної плати вистачало лише на побутові потреби сім'ї та харчування. Відповідач у цей час навчалась, а після народження доньки, 25 жовтня 2010 року, доглядала за нею.

Згідно відомостей наданих Пенсійним фондом України його середньомісячний дохід в період з моменту укладання шлюбу по день придбання спірної квартири склав приблизно 1700 грн.

15 листопада 2011 року ним згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 2995, було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_4.

Фактична вартість квартири обумовлена між ним та продавцем склала 20 000 доларів США, але в зв'язку з відсутністю у нього особистих коштів для оплати державного мита та відповідних зборів з фактичної вартості в договорі купівлі-продажу ними було зазначено інвентаризаційну (залишкову) вартість квартири в розмірі 35 106 грн.

Вказано, що факт придбання квартири за 20 000 доларів США підтверджується: угодою про завдаток від 10 листопада 2011 року, укладеною між ним тим та ОСОБА_7, розпискою написаною власноручно продавцем ОСОБА_7 про отримання від нього в рахунок вартості спірної квартири коштів в сумі 20 000 доларів США 15 листопада 2011 року, звітом про визначення вартості квартири АДРЕСА_3 від 25 квітня 2018 року, згідно висновку якого ринкова вартість квартири станом на 15 листопада 2011 року становить 164 822 грн.

Кошти, за які придбавалась квартира, були ним отримані в борг від його сестри, ОСОБА_5. Яка дізнавшись, що сторони розлучаються і мають намір поділити квартиру як спільну звернулась з позовом до суду про стягнення боргу за розпискою. По даній справі було залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача, так як саме за позичені кошти і придбавалась квартира, а так як відповідач вважає квартиру спільною сумісною власністю, то відповідно і борг за її придбання повинен бути спільним.

Однак рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_5 до нього та відповідача ОСОБА_3 було задоволено частково, борг за борговою розпискою в сумі 529 940 грн. стягнуто з нього особисто, у стягнення боргу з ОСОБА_3 солідарно відмовлено. Вказане рішення постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року залишено без змін, при цьому судом було враховано, що джерела набуття подружжям спільного майна не встановлені, частки подружжя у праві власності на квартиру не визначені, відсутній висновок суду чи є квартира спільним майном подружжя та чи є позов про визнання квартири його особистою власністю, а тому висновок судів щодо стягнення боргу за розпискою лише з нього ґрунтувався лише на відсутності письмової згоди відповідача на укладення ним договору позики.

Зазначено, що щодо джерела коштів на придбання спірної квартири, хоче зауважити, що факт її придбання саме за кошти отримані ним в борг від ОСОБА_5 за борговою розпискою від 15 листопада 2011 року в сумі 20 000 доларів США підтверджується доказами, а саме: копією його розписки від 15 листопада 2011 року, наявність у ОСОБА_5 на момент укладення договору позики та договору купівлі-продажу спірної квартири необхідної суми коштів підтверджується копією депозитного договору від 25 жовтня 2010 року та випискою з рахунку про зняття коштів з депозитного рахунку 26 жовтня 2011 року та те, що кошти знімалися ОСОБА_5 для надання йому в борг з метою придбання саме спірної квартири доводить і те, що кошти були зняті нею 26 жовтня 2011 року, після того як продавцем отримано витяг №31780168 від 25 жовтня 2011 року з ОКП КООБТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса.

Вважає, що квартира придбавалась за кошти, які належали йому особисто, так як сума позики стягнута з нього особисто та до сьогодні не повернута, то відповідно вона не може бути спільним сумісним майном, яке підлягає поділу між подружжям /а.с.99-102/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23 жовтня 2018 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя до спільного розгляду /а.с.147-148/.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 27 листопада 2018 року закрито підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні /а.с.167-168/.

02 листопада 2018 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно якого він просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Зазначено, що ознайомившись зі змістом зустрічної позовної заяви, вважає доводи позову необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири під номером 50 в будинку 16 по вулиці Добровольського у місті Кіровограді. Вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна, а тому відповідно до статті 657 ЦК України підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Зі змісту договору вбачається, що він посвідчений 15 листопада 2011 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 грудня 2011 року, що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів та витягом ОКП Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав №32424334 від 10 грудня 2011 року. Отже, форма та зміст вказаного договору повністю відповідає вимогам діючого законодавства на час його укладення, а тому є укладеним та має юридичну силу.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна договору становить 35 106 грн.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що загальна вартість квартири в сумі 35 106 грн. підтверджена Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОКП Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації за №31780168 від 25 жовтня 2011 року.

Отже дійсна ціна договору купівлі-продажу квартири, що підтверджено належними та допустимими доказами становить 35 106 грн., що згідно офіційного курсу долара США НБУ станом на 15 листопада 2011 року (7,98) становить 4399,24 доларів США.

У пункті 1.5 договору купівлі-продажу сторонами зазначено, що квартира набувається покупцем за згодою дружини ОСОБА_3, яка викладена в її заяві від 15 листопада 2011 року, справжність підпису на заяві засвідчена нотаріально за реєстровим № 2994.

Згідно умов даної заяви ОСОБА_1 від 15 листопада 2011 року умови, на підставі яких набувається нерухомість, відповідають інтересам сім'ї. Таким чином, сторони при купівлі спірного майна письмово визначили режим спільної сумісної власності на це майно, та не визначали, що майно є особистою власністю ОСОБА_2 повністю або в певній частці. Заява від ОСОБА_3 до нотаріуса про придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_2, чи частково за його особисті кошти не надходила. Відсутня така заява і від ОСОБА_2

Вважає, що вказане нерухоме майно має статус спільного сумісного майна подружжя, придбане у період шлюбу, кошти за які вказане майно набуте є спільними сумісними коштами як подружжя.

Зі змісту розписки ОСОБА_2 останній позичив у ОСОБА_5 кошти у сумі 20 000 доларів США самостійно без згоди дружини. Будь-яких застережень у змісті самої розписки щодо отримання згоди дружини на вчинення позивачем вказаного правочину не вказано, письмова згода до розписки не надана та в матеріалах справи відсутня.

Факт отримання позики не відповідає інтересам сім'ї, оскільки ОСОБА_1 про вказаний факт дізналась лише в судовому засіданні, а тому свою згоду, в тому числі письмову, на укладення договору не надавала та дійсна документально підтверджена ціна квартири становить 35 106 грн. /а.с.151-154/.

04 грудня 2018 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, відповідно якої він вказував, що оскільки борг за договором позики визнано його особистим, а сукупністю наданих ним доказів підтверджується, що джерелом набуття коштів для придбання спірної квартири була саме дана позика, так як ні він, ні дружина немали особистих чи спільних коштів для придбання квартири, то відповідно і придбана за позику квартира не може бути об'єктом спільної сумісної власності /а.с.173-174/.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача просила у задоволенні первісного позову відмити, а зустрічну позовну заяву задовольнити.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягає частковому задоволенню, а позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою власністю задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 02 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 02 травня 2009 року зроблено відповідний актовий запис за №16. Після реєстрації шлюбу їм були присвоєні прізвища: чоловікові - ОСОБА_2, дружині ОСОБА_2. Вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ОЛ № 036200 виданим 02 травня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області /а.с.4/. На даний час шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу у сторін народилась дочка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-ОЛ № 099266 виданим 10 листопада 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Добровеличківського районного управління юстиції у Кіровоградській області /а.с.5/.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії І-ОЛ № 094523 виданого 09 липня 2016 року, між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 09 липня 2016 року був укладений шлюб. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на Кузьміна /а.с.71/.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом в обґрунтування якого посилається, на те, що під час зареєстрованого шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 за спільні сумісні кошти ними була придбана квартира під номером 50, що знаходиться у місті Кіровограді по вулиці Добровольського, будинок 16 і вона є спільним майном подружжя.

Між сторонами жодних договорів щодо їхнього майна не укладалося, шлюбний контракт відсутній.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 придбав квартиру у ОСОБА_7 під номером 50, що знаходиться у місті Кіровограді по вулиці Добровольського, будинок 16. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6В./а.с.6-7/.

Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_2, повідомив, що квартира набувається ним за згодою дружини ОСОБА_3, що підтверджується його заявою поданою приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 15 листопада 2011 року за реєстровим № 2994, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з іншими особами, які витікають з спільного проживання та ведення спільного господарства, не перебуває.

Відповідно до пункту 2.1 продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 35 106 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання договору, зазначену в цьому договорі купівлі-продажу ціну квартири, продавець та покупець, вважають прийнятною і вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольняє.

Відповідно до пункту 2.3 загальна вартість квартири, відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Обласним комунальним підприємством Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації від 25 жовтня 2011 року витяг №31780168 становить 35 106 грн.

Згідно до заяви наданої приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 15 листопада 2011 року ОСОБА_3, остання перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства дає згоду чоловіку ОСОБА_2, на набування квартири під номером 50, що знаходиться у місті Кіровограді, вулиця Добровольського, будинок 16, за умовами договору купівлі-продажу. Вказано, що з умовами вона ознайомлена. Проект договору купівлі-продажу нею прочитаний. Шлюбний договір вони не укладали, умови на підставах яких набувається нерухомість, відповідають інтересам їхньої сім'ї /а.с.155/.

Відповідно до угоди про завдаток від 10 листопада 2011 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, вони дійшли згоди в тому, що вартість об'єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 складає 20 000 доларів США /а.с.112/.

Відповідно до розписки від 15 листопада 2011 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області отримала від ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, НОМЕР_2 виданий Знам'янським МРВ УМВС України в Кіровоградській області в рахунок вартості квартири АДРЕСА_6 згідно договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року кошти в сумі 20 000 доларів США. Кошти отримано та складено розписку у присутності свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_10 /а.с.48/.

Не погоджуючись з вимогами позивача ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що квартира, яка є предметом спору придбавалась за кошти, які належать особисто йому, так як сума позики яку він отримував від своєї сестри на придбання квартири рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року стягнута тільки з нього, то відповідно квартира не може бути спільним сумісним майном та не підлягає поділу між подружжям.

Відповідно до розписки від 15 листопада 2011 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, дав розписку ОСОБА_5 в тому, що він ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 у борг гроші в сумі 20 000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_4. Кошти зобов'язався повернути в сумі 20 000 доларів США за першою вимогою позичальника по курсу на день повернення позики /а.с.49/.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 529 940 грн. боргу за борговою розпискою від 15 листопада 2011 року. В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року вказане вище рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року залишено без змін /а.с.96-98/.

Зі змісту вищезазначеної постанови колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року вбачається, що спір про стягнення боргу за договором позики виник через 5,5 років після дати, зазначеної в розписці, та після подання ОСОБА_3 позову про поділ спільного майна подружжя, який до цього часу не розглянуто: джерела набуття подружжям спільного майна не встановлені, частки подружжя у праві власності на цю квартиру не визначені, також відсутній висновок суду, чи є ця квартира спільним майном подружжя, чи є позов про визнання цієї квартири особистою власністю ОСОБА_2 Письмова згода ОСОБА_1 на укладання ОСОБА_2 договору позики відсутня, хоча цей договір виходить за межі дрібного побутового. Про укладання письмового договору позики ОСОБА_1 не попереджалась, згода від неї на укладання цього правочину не бралась, це було зроблено таємно і про наявність розписки вона дізналась після пред'явлення до неї позову.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як роз'яснено в п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім"ї (ч. 4 ст.65 СК України).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частині 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

У відповідності до ч. 1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в частині позовної вимоги про поділ спільного майна подружжя за первісним позовом, приймаючи до уваги те, що презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за особисті кошти відповідача, тому судом встановлено наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та можливості в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.

Припиняти право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суд вважає недоцільним, оскільки квартира є спільним майном подружжя.

За вказаного позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягають задоволенню частково.

Оскільки позовні вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом є похідними з первісного позову, за таких підстав у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити.

При ухваленні рішення суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_1 в сумі 487,20 грн. та в дохід держави в сумі 336,92 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 в сумі 487,20 грн. та в дохід держави в сумі 336,92 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою власністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН-3260214660).

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІПН-3070705698).

Повний текст рішення виготовлено 28.03.2019 року.

Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова

районного суду

м.Кіровограда