Постанова

від 21.03.2019 по справі 914/3224/16

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2019 р. Справа №914/3224/16

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Плотніцький Б.Д.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради (вх. №ЗАГС 01-05/145/19 від 10.01.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2018, (у складі головуючого судді Козак І.Б. повний текст складено 20.12.2018)

у справі №914/3224/16

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Проект» (надалі ОСОБА_2 «Скай Проект» ), м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Нарнія - Трейд» (надалі ОСОБА_2 «Нарнія - Трейд» ), м. Львів

про витребування земельної ділянки

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність №2901/вих-164 від 11.02.2019)

від відповідача: Яциніна М-М.С. - адвокат (ордер ЛВ № 114369 від 27.02.2019, свідоцтво ЛВ № 000847 від 21.12.2017)

від третьої особи: Яциніна М-М.С. - адвокат (ордер ЛВ № 114370 від 27.02.2019, свідоцтво ЛВ № 000847 від 21.12.2017, договір № 11 від 20.03.2018)

Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

20.12.2016 Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 Нарнія-Трейд про витребування земельної ділянки площею 0,20 га за адресою: м. Львів, вул. Стрийська-вул. Чмоли, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.02.2017 у справі №914/3224/16 (суддя Яворський Б.І.) в задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 Нарнія-Трейд про витребування земельної ділянки відмовлено (а.с. 115-122 том І).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 у справі № 914/3224/16 (головуючий суддя: Дубник О.П., судді Матущак О.І., Хабіб М.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2017 залишено без змін (а.с. 203-210 том І).

Постановою Вищого господарського суду від 18.07.2017 у справі № 914/3224/16 зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області (а.с. 70-80 том ІІ).

На новому розгляді ухвалою Господарського суду львівської області від 19.09.2017 у справі № 914/3224/16 замінено первісного відповідача ОСОБА_2 Нарнія-Трейд на належного відповідача ОСОБА_2 Скай Проект , оскільки останнє з 28.03.2017 є власником спірної земельної ділянки; ОСОБА_2 Нарнія-Трейд залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (а.с. 208-210 том ІІ).

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.11.2017р. у справі №914/3224/16 (суддя Крупник Р.В.) в задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 Скай Проект , з участю третьої особи ОСОБА_2 Нарнія-Трейд про витребування земельної ділянки відмовлено (а.с. 6-16 том ІІІ).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 914/3224/16 (головуючий суддя: Бойко С.М., судді Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2017 залишено без змін (а.с. 161-175 том ІІІ).

Постановою Верховного суду у справі № 914/3224/16 від 26.07.2018 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 скасовано, справу направлено до Господарського суду Львівської області на новий розгляд (а.с. 233-249 том ІІІ).

У постанові від 26.07.2018 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що рішенням господарського суду м. Києва від 01.05.2002 у справі №31/89 визнано недійсними розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від 15.12.2000 № 1454 в частині продажу ЗАТ "Авіас Плюс" земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській у м. Львові для будівництва АЗС та договір купівлі - продажу земельної ділянки від 27.12.2000, укладений між Львівською облдержадміністрацією та ЗАТ "Авіас Плюс", а також державний акт на право власності на землю від 23.01.2001.

Втім, судами не встановлено, що при прийнятті рішення судом була застосована реституція, внаслідок якої спірна земельна ділянка фактично повернулася у власність позивача. Аналогічно не встановлено судами і такого повернення внаслідок добровільної передачі земельної ділянки позивачу від ЗАТ "Авіас Плюс" або іншим чином.

З викладеного вбачається, що як видача державних актів на право власності, так і зміна цільового призначення, здійснювалася вищевказаній особі ЗАТ "Фірма "Львів-Петроль", саме як власнику спірної земельної ділянки , який набув право власності на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції не зазначено та не досліджено, якими нормативними актами саме на позивача було покладено видачу вищевказаних державних актів та зміну цільового призначення земельних ділянок, та, відповідно, не з'ясовано та не вказано в оскаржуваних рішеннях:

- видаючи зазначені державні акти та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки, позивач діяв в межах наявного у нього саме цивільного права і якого саме (що необхідно для застосування вказаних ч.ч.1-3 ст. 13 та ч.3 ст.16 ЦК) чи як владний орган, на який було покладено повноваження та обов'язок по видачі таких актів та розгляду питання про зміну цільового призначення, особливо враховуючи, що ці дії він вчиняв по відношенню до вищевказаної особи саме як власника спірної земельної ділянки;

- видаючи зазначені державні акти та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки, позивач діяв саме в межах свого цивільного права та саме умисно з наміром завдати шкоди зазначеним особами (що необхідно для застосування вказаних ч.ч.1-3 ст. 13 та ч.3 ст.16 ЦК), чи як державний орган та помилково ( що необхідно для застосування вказаних в оскаржуваних рішенні та постанові рішень Європейського Суду з прав людини);

- якщо спірна земельна ділянка фактично не була повернута у власність позивача, до нього зверталася вищевказана особа саме як власника спірної земельної ділянки на підставі відповідного підтверджуючого договору купівлі-продажу з заявами про видачу державних актів на право власності та зміну цільового призначення, і позивач діяв у відповідності до цих звернень та відповідних актів, якими на нього було покладено повноваження та обов'язок по видачі вищевказаних державних актів та зміні цільового призначення земельних ділянок, то в чому саме полягав намір позивача завдати та яку саме шкоду вищевказаним особам, або в чому полягало саме зловживання правом як "використання права заради зла" позивачем, або в чому полягала його помилка.

Крім того, як зазначено касаційним судом вище, застосування судом першої інстанції вказаних ч.ч.1-3 ст. 13 та ч.3 ст.16 ЦК презюмує, що певна особа має порушене цивільне право або інтерес, проте, суд відмовляє у їх захисті, оскільки реалізуючи ці цивільні права або інтереси особа умисно вчиняла дії з наміром завдати шкоди іншій особі або зловживала цим цивільним правом в інших формах.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що: "Враховуючи, що судом першої інстанції позовна даність не застосовувалась у зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині."

Таким чином, суди попередніх інстанції взагалі не дійшли чіткого одностайного висновку щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача та конкретної та ясної саме правової підстави відмови у задоволенні позову .

Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 316 ГПК України).

При новому розгляді рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2018 у справі №914/3224/16 (суддя Козак І.Б.) в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 107-116 том ІV).

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд, з врахуванням вказівок Верховного суду, встановив порушене право позивача та правомірність заявленої вимоги про витребування спірної ділянки, проте відмовив у захисті порушеного права, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник стверджує щодо помилкового встановлення судом початку перебігу позовної давності з моменту винесення Господарським судом м. Києва рішення у справі № 31/89 від 01.05.2002. На його думку, початок перебігу строку позовної давності у даній справі слід обчислювати з моменту коли Львівській міській раді стало відомо про набуття права власності саме ОСОБА_2 Нарнія-Трейд на спірну земельну ділянку, тобто з 26.11.2015 у зв'язку з прийняттям Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засідання проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/727/19 від 01.02.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа в судовому засідання проти доводів скаржника заперечила, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/849/19 від 06.02.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, дослідивши обставини справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

На підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000 між Львівською облдержадміністрацією та ЗАТ Авіас-Плюс 27.12.2000 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,20 га по вул. Стрийській та видано ЗАТ Авіас-Плюс державний акт про право власності на землю від 23.01.2001 № ЛВ 028577 (10708005) за адресою: м. Львів, вул. Стрийська- вул. Чмоли.

12.04.2002 ЗАТ Авіас Плюс продало, а ВАТ Дніпронафтопродукт придбало земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли (а.с.75-77 том І).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.05.2002 у справі № 31/89, яке набрало законної сили, визнано недійсними: розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.12.2000 про продаж земельної ділянки, площею 0,20 га для будівництва АЗС, по вул. Стрийській за адресою: м. Львів, вул. Стрийська- вул. Чмоли, (кадастровий номер 4610136800:01:008:0002), договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 та державного акту на право власності на землю від 23.01.2001 за № ЛВ №028577 (10708005) за ЗАТ Авіас Плюс з підстав відсутності волі територіальної громади на її продаж (а.с.78-81 том І).

10.03.2004 виконавчий комітет Львівської міської ради видав ВАТ Дніпронафтопродукт державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №097154, який було зареєстровано в Державному реєстрі земель за №4610136800:01:008:0002.

08.06.2004 між ВАТ Дніпронафтопродукт та ЗАТ Фірма Львів-Петроль було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, згідно якого останній придбав її у власність (а.с.69-74 том І).

09.07.2004 Львівська міська рада видала ЗАТ Фірма Львів-Петроль державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування АЗС (а.с.32 том І).

10.05.2006 управління архітектури та містобудування Львівської міської ради погодило містобудівне обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки і розміщення адмінкорпусу на розі вул. Стрийської - вул. Чмоли в м. Львові (а.с.31 том І).

19.04.2007 ухвалою 5 сесії 5 скликання Львівської міської ради №760 дозволено ЗАТ Фірма Львів-Петроль змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана товариству у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 серії ЛВ № 087065, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (а.с.28 том І).

14.02.2008 ухвалою 8 сесії 5 скликання Львівської міської ради №1545 затверджено ЗАТ Фірма Львів-Петроль проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана йому у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 серії ЛВ № 087065 для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови. Вказаною ухвалою зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку ЗАТ Фірма Львів-Петроль (а.с.27 том І).

01.04.2008 на підставі вказаної ухвали Львівської міської ради №1545 від 14.02.2008 видано ЗАТ Фірма Львів-Петроль державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (а.с.36 том І).

01.08.2008 рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №785 дозволено ЗАТ Фірма Львів-Петроль проектування адміністративного корпусу з підземним паркінгом на вул. Стрийській - вул. Чмоли (а.с.30 том І).

14.11.2008 на загальних зборах акціонерів ЗАТ Фірма Львів-Петроль , оформлених протоколом, прийнято рішення про створення ОСОБА_2 Нарнія-Трейд та внесено до статутного капіталу новоствореного товариства, в тому числі і земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові (а.с.42-57 том І).

10.09.2009 ЗАТ Фірма Львів-Петроль та ОСОБА_2 Нарнія-Трейд підписали акт прийому-передачі у власність майна до статутного капіталу ОСОБА_2 Нарнія-Трейд (а.с.58 том І).

19.12.2014 ОСОБА_2 Нарнія-Трейд видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (а.с.33 том І).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2014 за ОСОБА_2 Нарнія-Трейд було зареєстровано право власності на земельну ділянку по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (а.с.34-35 том І).

23.03.2017 між ОСОБА_2 Нарнія-Трейд та ОСОБА_2 Скай Проект підписано акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, як внеску до статутного капіталу ОСОБА_2 Скай Проект (а.с. 226 том ІІ).

28.03.2017 за ОСОБА_2 Скай Проект зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2017 №84113749 (а.с. 225 том ІІ).

Звертаючись з даним позовом, позивач покликається на те, що Господарським судом м. Києва при розгляді справи № 31/89 були встановлені факти, які є преюдиційними для розгляду даної справи, а саме, що на момент прийняття розпорядження ЛОДА земельна ділянка належала до земель м. Львова та могла відчужуватися лише на підставі рішення Львівської міської ради. Вказаним рішенням суду від 11.05.2002 було визнано недійним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 15.12.2000, укладений між Львівською ОДА та ЗАТ Авіас-Плюс , тобто, спірна земельна ділянка фактично була повернута у власність позивача. Проте, зазначає позивач, вподальшому спірна земельна ділянка вибула поза волею Львівської міської ради. З огляду на викладене, Львівська міська рада, як власник майна має право на витребування належного їй майна від будь-якої особи, яка є останнім набувачем цього майна та яка набула майно на незаконних підставах, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними, шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Втім, відповідач проти позову заперечує, вважає, що він набув спірну земельну ділянку у власність у встановленому законом порядку. 02.11.2017 подав заяву щодо застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що позивачем пропущений такий строк для захисту свого права, так як про його порушення Львівська міська рада дізналася ще у 2002 році з моменту винесення рішення у господарській справі №31/89, в якій вона була стороною у справі (а.с. 1 том ІІІ).

Третя особа також заперечила проти позову, повністю підтримала позицію відповідача.

У відповідь на заяву про застосування строку позовної давності, Львівська міська рада зазначає, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються. Крім того, вважає, що вона не пропустила строку позовної давності, оскільки ЛМР дізналася про порушення свого права власності на земельну ділянку з оформленням останнім набувачем цього майна права власності на спірну ділянку, а про момент та підставу набуття відповідачем права власності міська рада довідалася із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим з 26.11.2015.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Захист порушеного права особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливо шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Таким чином, предмет "віндикаційного" позову становить вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України,

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №916/2130/15.

Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

Предметом спору у даній справі є вимога Львівської міської ради про витребування у ОСОБА_2 "Скай Проект" земельної ділянки площею 0,20 га по вул. Стрийській (біля податкової адміністрації) за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, на підставі статей 328, 330, 388 ЦК України, з посиланням на вибуття вказаної земельної ділянки із комунальної власності поза межами волі органу, уповноваженого розпоряджатися землями комунальної власності, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 01.05.2002 у справі № 31/89, яке набрало законної сили, яким визнано недійсними розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27.12.2000 про продаж земельної ділянки для будівництва АЗС, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 та державний акт на право власності на землю ЗАТ "Авіас Плюс", із встановленням, зокрема, обставин щодо відсутності у облдержадміністрації повноважень на розпорядження землями комунальної власності та наявність таких повноважень на розпорядження земельною ділянкою у Львівської міської ради.

В силу ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням того, що у справі № 31/89 було встановлено, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Львова; факт неправомірності розпорядження нею Львівською ОДА та відчуження земельної ділянки, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника та поза його волею, суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи № 914/3224/16 вказані обставини не встановлюються та не доводяться знову з огляду на приписи статті 75 ГПК України.

Тобто, при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15)

Колегія суддів констатує, що право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради не припинялося з втратою відповідного майна, оскільки у судовому порядку визнано, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням вимог законодавства, тобто земельна ділянка вибула від позивача поза волею власника.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Відтак, територіальна громада, як власник об'єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Судом встановлено, що Львівська міська рада не приймала рішення щодо продажу чи іншого способу відчуження земельної ділянки на вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га з комунальної власності у приватну власність на користь ЗАТ Авіа Плюс чи інших третіх осіб, в тому числі ОСОБА_2 Нарнія-Трейд та ОСОБА_2 Скай Проект , не укладала договорів купівлі-продажу цієї земельної ділянки із ЗАТ Авіа Плюс чи з іншими третіми особами, в тому числі ОСОБА_2 Скай Проект , не підписувала актів передачі цієї земельної ділянки вказаним юридичним особам. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем належним чином обґрунтовано підставність заявленого позову щодо витребування від відповідача спірної земельної ділянки площею 0,20 га по вул. Стрийській (біля податкової адміністрації) за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про правомірність витребування майна саме на користь міської ради, як власника спірної земельної ділянки, суд враховує правовий режим землі та компетенцію органу, до повноважень якого віднесено право розпорядження нею.

Стосовно порушеного права Львівської міської ради на спірну земельну ділянку, суд, враховуючи вказівки Верховного Суду України, зазначає настурне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спірна земельна ділянки знаходиться по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові, тобто в межах міста.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.05.2002, про яке зазначає міська рада, застосовано реституцію, відтак, повернуто спірну ділянку у власність ЛМР. Позивачу було відомо про це рішення суду, оскільки був стороною у даній справі. Отже, про порушення свого права на спірну ділянку міська рада дізналася з дати прийняття рішення, тобто з 01.05.2002. Однак, позивачем не вчинено жодних дій на повернення цієї ділянки у власність територіальної громади м. Львова, у матеріалах справи відсутні докази звернення ЛМР до органів ДВС щодо примусового виконання рішення суду від 01.05.2002, тобто, мала місце бездіяльність ЛМР щодо повернення цієї ділянки.

Щодо повноважень міської ради на управління земельною ділянкою, то відповідно до п.2, 5, 6, 9 ч.1 ст.10 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), до відання міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: реєстрація права власності; права користування земельною ділянкою і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержання земельного законодавства; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні.

Статтею 23 ЗК України (в редакції, чинній на дату видачу первинного Акта на право власності на ділянку ЗАТ Авіас-Плюс ) передбачалося, що право власності або право постійного користування посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів.

Як зазначалося вище, ухвалою Львівської міської ради №760 від 19.04.2007 дозволено ЗАТ Фірма Львів-Петроль змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, яка передана товариству у власність для будівництва і обслуговування АЗС згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09.07.2004 серії ЛВ № 087065, погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (а.с.28 том І).

01.04.2008, на підставі ухвали Львівської міської ради №1545 від 14.02.2008, видано ЗАТ Фірма Львів-Петроль державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (а.с.36 том І).

Тобто, видаючи державний акт та змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки позивач вчиняв дії як владний орган , на який було покладено повноваження та обов'язок по видачі таких актів та розгляду питання про зміну цільового призначення, і такі дії він вчиняв по відношенню до особи, яка зверталася, саме як власника спірної земельної ділянки.

Як зазначалося вище, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Колегія суддів звертає увагу, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна ділянка вибула з власності Львівської міської ради поза її волею, тому право міської ради є порушене, однак відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Скаржник стверджує, що довідався про порушення свого права на спірну ділянку лише після 26.11.2015 з даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Однак, це твердження позивача спростовується матеріалами справи, оскільки представник міської ради був присутній у судовому засіданні при прийнятті рішення господарським судом м. Києва 01.05.2002 у справі №31/89. Тобто, позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 01.05.2002 і саме з цієї дати слід обчислювати початок періоду розрахунку позовної давності. Крім того, міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення (2007р.) та про видачу державного акту на ділянку (2008р.).

У постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 ОСОБА_4 Верховного Суду викладено висновок про те, що оскільки статті 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється, то відповідно за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Слід зазначити, що ч.5 ст. 267 ЦК України передбачає, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, позивачем не подано суду поважних причин пропущення позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення права позивача та правомірність заявленої вимоги про витребування спірної ділянки, проте, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, відповідачем заявлено заяву про застосування строку позовної давності, то відповідно в позові слід відмовити за спливом строку позовної давності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем та третьою особою належним чином підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2018 у справі № 914/3224/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Б.Д. Плотніцький

ОСОБА_1