Постанова

від 26.03.2019 по справі 910/14224/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. Справа№ 910/14224/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 26.03.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Державного видавництва Преса України Державного управління справами

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 (повний текст складено 21.12.2018)

у справі №910/14224/18 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного підприємства Поліграфічні фарби

до Державного видавництва Преса України Державного управління справами

про стягнення 346 632,67 грн.

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство Поліграфічні фарби (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного видавництва Преса України Державного управління справами (далі, відповідач або Преса України) про стягнення 346 632,67 грн., з яких: 291 628,81 грн. основного боргу, 44 643,98 грн. пені, 4 205,00 грн. 3% річних та 6 154,88 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки товару №01-01-18 від 09.01.2018 в частині оплати поставленого позивачем за період з січня по травень 2018 року товару на загальну суму 291 628,81 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Державного видавництва Преса України Державного управління справами на користь Приватного підприємства Поліграфічні фарби основну суму заборгованості у розмірі 291 628,81 грн., пеню у розмірі 44 643,98 грн., 3% річних у розмірі 4 205,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 154,88 грн. та судовий збір у розмірі 5 199,49 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у заявленому в позові розмірі є доведеною належними та допустимими доказами та відповідачем не спростованою.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне видавництво Преса України Державного управління справами звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2019 апеляційну скаргу Державного видавництва Преса України Державного управління справами у справі №910/14224/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 поновлено Державному видавництву Преса України Державного управління справами пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного видавництва Преса України Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 на час апеляційного провадження, призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного видавництва Преса України Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 на 26.03.2019.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- позивачем в порушення умов укладеного договору поставки не дотримано обов'язкової процедури досудового врегулювання спору;

- позивачем не додано до позовної заяви заявок видавництва на поставку товару, специфікацій з визначенням ціни товару, а відтак не доведено належними і допустимими доказами факту дійсності вартості поставленого товару та дійсності його замовлення видавництвом у кількості та в асортименті, що зазначений у позовній заяві;

- позивачем не надано жодного акту приймання-передачі товару, який би посвідчував факт остаточного приймання товару.

14.03.2019 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просив суд у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін. Позивач у відзиві наголосив на тому, що ним до позовної заяви додані належні та допустимі докази на підтвердження виконання господарських операцій та своїх зобов'язань із поставки товару відповідачу.

У судове засідання 26.03.2019 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 09 січня 2018 року між Приватним підприємством Поліграфічні фарби (постачальник) та Державним видавництвом Преса України Державного управління справами (покупець) укладений Договір поставки товару №01-01-18 (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю поліграфічні матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування, одиниця виміру, кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення, визначаються Специфікацією, що є невід'ємним додатком до цього договору. Специфікації підписуються сторонами окремо для кожної партії товару, що поставляється за цим договором. Специфікація на партію товару складається на підставі заявки покупця.

Згідно пункту 6.3. Договору приймання партії товару за кількістю та якістю здійснюється в два етапи:

6.3.1. перший етап - попереднє приймання партії товару - здійснюється у пункті поставки товару.

У випадку прийняття товару покупцем партії товару на етапі попереднього приймання сторони підписують накладні.

6.3.2. другий етап - остаточне приймання переданого товару за якістю - здійснюється у виробничих цехах покупця після розпакування товару перед безпосереднім використанням його за призначенням та/або при використанні товару у виробничих процесах.

Товар, що входить до поставленої партії товару, вважається остаточно прийнятим у випадку, якщо цей товар придатний до використання у відповідних виробничих процесах на відповідному виробничому обладнанні покупця і продукція, що виготовлюється з використанням цього товару, має належну якість.

Відповідно до пункту 4.1. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар, що є предметом поставки за цим договором, за ціною, передбаченою у Специфікації.

Згідно із пунктом 4.2. Договору ціна договору складається із загальної вартості всіх, належним чином поставлених протягом строку дії договору, партій товару.

Відповідно до пункту 5.1. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 (тридцяти) робочих днів після підписання сторонами акту прийому-передачі товару (накладну) на відповідну партію товару.

За умовами пункту 7.2. Договору за порушення строків оплати вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1. цього Договору та закінчується 09 січня 2019 року включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 10.2. Договору).

На виконання умов Договору позивачем передано у власність, а відповідачем прийнято за період з 09.01.2018 по 24.05.2018 товар на суму 291 628,81 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними між сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару за Договором, у відповідача перед позивачем виникла основна заборгованість в розмірі 291 628,81 грн., за наявності якої позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 6 154,88 грн., 3% річних у розмірі 4 205,00 грн. та пеня у розмірі 44 643,98 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за Договором поставки у розмірі 291 628,81 грн. з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином та передав відповідачу у відповідності до умов договору №01-01-18 від 09.01.2018 в період з січня по травень 2018 року товар на загальну суму 291 628,81 грн., про що свідчать належним чином оформлені, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств видаткові накладні: № 1 від 09.01.2018, №28 від 12.01.2018, №48 від 18.01.2018, №75 від 24.01.2018, №79 від 25.01.2018, №157 від 09.02.2018, №198 від 16.02.2018, №205 від 19.02.2018, №215 від 20.02.2018, №238 від 23.02.2018, №258 від 27.02.2018, №271 від 01.03.2018, №284 від 02.03.2018, №303 від 06.03.2018, №326 від 13.03.2018, №395 від 21.03.2018, №404 від 23.03.2018, №514 від 11.04.2018, №523 від 12.04.2018, №560 від 17.04.2018, №574 від 20.04.2018, №625 від 27.04.2018, №631 від 02.05.2018, №654 від 04.05.2018, №680 від 08.05.2018, №697 від 11.05.2018, №736 від 17.05.2018, №774 від 22.05.2018, №795 від 24.05.2018.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 5.1. Договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 (тридцяти) робочих днів після підписання сторонами акту прийому-передачі товару (накладну) на відповідну партію товару.

При цьому, зі змісту пункту 5.1. Договору та розділу 6 Договору, вбачається, що прийняття товару здійснюється за видатковою накладною, а оплата у відповідності до умов договору - після підписання сторонами накладної на відповідну партію товару.

За наявності видаткової накладної, підписання окремого акту прийому-передачі товару умовами Договору не передбачено, а відтак посилання скаржника на ненадання позивачем актів прийому-передачі товару у якості спростування обставин щодо поставки товару позивачем є безпідставними.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, товар, вказаний у видаткових накладних, був отриманий уповноважено особою Державного видавництва Преса України Державного управління справами на підставі довіреностей, які містили визначений перелік матеріальних цінностей, що належить отримати повіреній особі відповідача.

Жодних претензій та зауважень щодо якості, кількості та вартості поставленого позивачем товару від відповідача не надходило.

Крім того, додатковими доказами, якими у сукупності із вищенаведеним підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов'язань по поставці товару та отримання його відповідачем, є додані позивачем до матеріалів справи зареєстровані податкові накладні, з яких вбачається, що відповідач включив суми спірних господарських операцій між ним і позивачем в суму ПДВ до свого податкового кредиту.

За таких обставин, заперечення відповідача щодо відсутності замовлень, специфікацій та актів прийому-передачі товару визнаються судом необґрунтованими та такими, що не спростовують наведені у позові обставини. Водночас, положення пункту 6.3. Договору, на який посилається скаржник, стосуються приймання товару за кількістю та якістю та складання акту у випадку виявлення неякісного та/або неналежного товару, однак, як зазначалося вище, жодних претензій щодо поставленого товару відповідачем не висловлювалось.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на те, що факт наявності основної заборгованості за Договором у відповідача перед позивачем у розмірі 291 628,81 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на порушення позивачем пункту 9.1. Договору, яким передбачено, що усі спори, які виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Так, твердження відповідача про те, що дана позовна заява подана з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки ПП Поліграфічні фарби не вчинялись дії щодо досудового врегулювання спору, не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з оплати товару за Договором, є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на встановлене у пункті 9.1. Договору досудове врегулювання спору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 44 643, 98 грн., яка нарахована за загальний період прострочення з 20.02.21018 по 19.10.2018, суд зазначає наступне.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, дії відповідача є порушенням зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати вартості товару передбачена пунктом 7.2. Договору, відповідно до якого за порушення строків оплати вартості товару, відповідач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується із висновками місцевого господарського суду про його обґрунтованість, вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 44 643,98 грн. такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 4 205,00 грн. 3% річних та 6 154,88 грн. інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем у позові, однак, приймаючи до уваги те, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 205,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 154,88 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, присудивши до стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 291 628,81 грн., пеню у розмірі 44 643,98 грн., 3% річних у розмірі 4 205,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 154,88 грн. та, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Позивачем доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного видавництва Преса України Державного управління справами є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного видавництва Преса України Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/14224/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14224/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.03.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко