Постанова

від 25.03.2019 по справі 904/1760/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. Справа №904/1760/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, посвідчення №0772 від 11.11.2016 року, ордер серія ДП№1819/004 від 20.03.2019 року, договір б/н від 07.05.2018 року;

першого відповідача - ОСОБА_2, посвідчення №5124 від 29.08.2018 року, довіреність №17/44 від 07.09.2018 року;

другого відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс , м.Львів, (вх.№330Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року по справі №904/1760/18,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс , м.Львів,

до 1. Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ,

2. Приватного підприємства Трудові резерви , м.Дніпро,

про стягнення 544103,22 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс , звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь про стягнення збитків у розмірі 426070,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 97893,94 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 19192,85 грн., а також до Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь та Приватного підприємства Трудові резерви про солідарне стягнення збитків у сумі 1000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року у справі №904/1760/18 (повний текст складено 21.12.2018 року, колегія суддів у складі: головуючий суддя Сковородіна О.М., суддя Тарапата С.С., суддя Фурсова С.М.) відмовлено у задоволені позову в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Крім того апелянт просить суд вирішити питання розподілу судових витрат у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги першочергове порушення з боку першого відповідача умов договору, а саме пункту 3.2, яким визначено, що кожне окреме перевезення оформлюється сторонами разовою заявкою, яка узгоджена не була, та саме до обов'язку першого відповідача входить своєчасна передача офіційної заявки.

Скаржник наполягає на тому, що суд неправильно відмовив у визнанні понесених позивачем додаткових витрат, у вигляді оплати за зберігання вантажу, поставка якого не була узгоджена з позивачем, оскільки це є додаткові витрати, зумовлені неправомірними діями боржника і за своєю суттю являють собою втрату майна, тобто грошей, що підтверджується відповідними доказами, а саме здійснення оплати за виконавчими листами (судовими наказами), виданими на підставі рішень Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс , на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року по справі №904/1760/18; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі та призначено справу до розгляду в судове засідання.

14.02.2019 року від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1615), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалами суду від 18.02.2019 року та від 20.03.2019 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, відкладено розгляд апеляційної скарги на іншу дату.

Ухвали суду, які направлялись на адресу другого відповідача - Приватного підприємства Трудові резерви на адресу, що зазначена в апеляційній скарзі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з позначкою поштового відділення - за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною або яка міститься у відповідному реєстрі, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що другий відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, а не отримання кореспонденції зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника другого відповідача.

У судовому засіданні 25.03.2019 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс (позивач у справі, експедитор) та Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь (перший відповідач, замовник) укладено договір №47/273 про надання послуг по транспортуванню експортно-імпортних та транзитних вантажів.

Предметом вказаного договору є здійснення експедитором, від імені та за дорученням замовника, діяльності по всьому комплексу задач експортно-імпортних перевезень для замовника за кордоном та на території СНД, з урахуванням організації операцій по прийманню, відправленню, зберіганню та транспортно-експедиційному обслуговуванню вантажів.

Відповідно до розділів 2, 3 договору №47/273 від 12.02.2010 року до обов'язків експедитора відноситься, зокрема, за дорученням та за рахунок замовника організація перевезень та перевалки експортно-імпортних вантажів замовника морським, залізничним, автомобільним та авіаційним транспортом, а замовник зобов'язується своєчасно передавати на адресу експедитора офіційне замовлення на здійснення транспортно-експедиторського обслуговування вантажу замовника, замовлення на оформлення транспортного страхування.

Орієнтовна сума договору становить 9000000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 900000,00 грн., всього с ПДВ - 9900000,00 грн. (п.3.6 договору №47/273 від 12.02.2010 року в редакції додаткової угоди №3 від 05.12.2011 року).

У пункті 3.2. договору визначено, що умови і строки оплати послуг експедитора погоджуються в кожному окремому випадку і оформлюються в разових заявках. Оплата здійснюється замовником в євро відповідно до рахунку на оплату, виставленого експедитором. Кожне окреме перевезення оформляється сторонами даного договору разовою заявкою.

Строк дії договору - 1 рік з моменту підписання та після його закінчення автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін не заявить протягом місячного строку про його припинення (п.7.6 договору №47/273 від 12.02.2010 року).

25.12.2014 року між ТОВ Укртрансальянс та Приватним підприємством Трудові резерви укладено договір поруки №42/273, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання ПАТ Енергомашспецсталь свого обов'язку за договором про надання послуг по транспортуванню експортно-імпортних та транзитних вантажів №42/273 від 12.02.2010 року.

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено печатками. Підстави вважати, що такий договір недійсний - відсутні.

Матеріали справи свідчать, що 05.01.2015 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням Львівська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс укладено договір №Л/М/15/2/п про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею замовнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги на умовах попередньої плати.

У відповідності до приписів п.п.2.1, 3.1 вказаного правочину залізниця зобов'язується здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги замовнику при умові попередньої оплати ним тарифу, зборів запланованих перевезень та послуг. Надання залізницею послуг здійснюється на підставі належно оформлених планів та заявок; здійснювати своєчасне, якісне перевезення вантажів та їх збереження відповідно до ст.22 Закону України Про залізничний транспорт , а замовник виступає платником за перевезення вантажів, для яких він є відправником, одержувачем або експедитором. Замовник зобов'язується належним чином оформляти та узгоджувати плани і заявки на перевезення вантажів та здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги.

Як вказує позивач, 17.03.2015 року за залізничними накладними №50203256, №50203249 ПАТ Енергомашспецсталь зі станції відправлення Шпичкіне Донецької залізниці на станцію Мостиска ІІ Львівської залізниці направило в адресу ТОВ Укртрансальянс у вагонах №44910420, №44729408 злитки сталеві у загальній кількості 8 штук.

22.03.2015 року по прибуттю вантажу на станцію призначення, вагони №44910420, №44729408 були подані ТОВ Укртрансальянс для вивантаження вантажу, що підтверджується пам'яткою №61 про подавання вагонів (форма ГУ-45).

23.03.2015 року об 11:50 год., як свідчить пам'ятка про забирання вагонів №60, яка скріплена печаткою станції Мостиска ІІ Львівської залізниці, вантаж вивантажено на місця загального користування.

Того ж дня, по прибуттю вантажу з особового рахунку ТОВ Укртрансальянс залізницею списано 826,08 грн., що підтверджується витягом з особового рахунку клієнта від 01.04.2015 року та переліком №20150323 від 23.03.2015 року по ДН-1. У відповідності до вказаного переліку, плату було знято за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці на вимогу вантажовласника, за користування вагонами залізниці на місцях загального користування на підставі актів ГУ-45, ГУ-23, за надання одержувачем інформації про прибуття вантажів.

Позивач вказує, що 14.04.2015 року ТОВ Укртрансальянс скерувало на електронну адресу ПАТ Енергомашспецсталь лист, в якому повідомляло про перебування вантажу на станції Мостиска ІІ Львівської залізниці та вказувало, що зберігання вантажу на залізничній станції є платним.

Крім того, 28.04.2015 року позивачем було направлено на електронну адресу замовника повторне повідомлення, в якому ТОВ Укртрансальянс зазначало, що за зберігання вантажу, залізницею нараховується подвійний тариф та просило ПАТ Енергомашспецсталь здійснити погашення виниклої заборгованості.

У подальшому, як свідчать матеріали справи, 22.04.2015 року з особового рахунку ТОВ Укртрансальянс залізницею списано 6672,00 грн., що підтверджується витягом з особового рахунку клієнта від 01.05.2015 року та переліком №20150422 від 22.04.2015 року по ДН-1. Плату було знято за зберігання вантажів на місцях загального користування - двократний розмір за зберігання у вагонах.

25.05.2015 року з особового рахунку ТОВ Укртрансальянс залізницею списано 31060,74 грн., що підтверджується витягом з особового рахунку клієнта від 01.06.2015 року та переліком №20150525 від 25.05.2015 року по ДН-1. Плату знято за зберігання вантажів на місцях загального користування, двократний розмір за зберігання у вагонах та нарахована пеня.

Позивач зазначає, що 18.06.2015 року на адресу ПАТ Енергомашспецсталь експедитором направлено лист №65 від 18.06.2015 року, в якому ТОВ Укртрансальянс повторно повідомило про перебування вантажу на станції Мостиска ІІ Львівської залізниці та просило здійснити оплату за зберігання вантажу.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі №914/2731/15 позов Державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця в особі Відокремленого підрозділу Львівська дирекція залізничних перевезень до Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 87015,10 грн. боргу та 1827,00 грн. судового збору.

У мотивувальній частині вказаного судового акту, господарським судом встановлено обставини укладення договору №Л/М/15/2/п від 05.01.2015 року про організацію перевезень вантажів, проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги: прибуття 22.03.2015 року вагонів №44910420, №44729408 з вантажем на станцію Мостиска ІІ Львівської залізниці (залізничні накладні №50203256, №50203249), вивантаження вантажу на місця загального користування, перебування вантажу на станції понад встановлений ст.46 Статуту залізниць України термін (з 23.03.2015 року по 31.07.2015 року) і нарахування плати за зберігання вантажу залізницею.

Зазначене рішення Господарського суду Львівської області виконано ТОВ Укртрансальянс у повному обсязі, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №в-9/882 від 09.03.2016 року на суму 97876,31 грн. (призначення платежу: наказ Господарського суду Львівської області від 10.11.2015 року, справа №914/2731/15).

У подальшому, з огляду на перебування вантажу, який було спрямовано згідно залізничних накладних №50203256, №50203249, на станції Мостиска ІІ Львівської залізниці станом на 29.02.2016 року, залізницею нараховано збір за зберігання вантажу у сумі 201477,60 грн. та пеню - 84862,59 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі №914/316/16 позов Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця до Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 201477,60 грн. збору за зберігання вантажу, 84862,59 грн. пені та 4295,11 грн. судового збору.

21.07.2016 року постановою державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів ОСОБА_3, відкрито виконавче провадження №51733442 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області №914/316/16 від 07.07.2016 року про стягнення з ТОВ Укртрансальянс на користь ПАТ Українська залізниця в особі РФ Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця 290635,30 грн.

Постановою від 04.05.2016 року державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів ОСОБА_3 встановлено, що згідно платіжного доручення №349 від 11.04.2017 року борг перераховано стягувачу; виконавчий збір згідно платіжного доручення №353 від 11.04.2017 року та витрати на проведення виконавчих дій згідно платіжного доручення №305 від 03.04.2017 року перераховані ДВС та, на підставі приписів п.9 ст.39, ст.40 Закону України Про виконавче провадження , закінчено виконавче провадження №51733442.

12.10.2016 року ТОВ Укртрансальянс звернулось до першого відповідача із вимогою №01-06/10-2016 від 06.10.2016 року про відшкодування збитків, у якій вказував, що у зв'язку з тим, що ПАТ Енергомашспецсталь , всупереч умовам п.2.2.1 договору №47/273 від 12.02.2010 року не було направлено експедитору замовлення на здійснення перевезення вантажу, внаслідок чого експедитор фактично не мав права отримання відповідного вантажу, ТОВ Укртрансальянс були понесені збитки, які виникли внаслідок несплати вартості понаднормового зберігання вантажу у загальній сумі 427070,43 грн.

Вказана претензія була залишена першим відповідачем без задоволення та відповіді.

Таким чином, вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

На підставі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вже зазначалося, 22.03.2015 року по прибуттю вантажу на станцію призначення, вагони №44910420, №44729408 були подані ТОВ Укртрансальянс для вивантаження вантажу та вивантажені на місця загального користування станції Мостиска ІІ Львівської залізниці, що підтверджується пам'ятками №61, №60 про подавання вагонів (форма ГУ-45).

Пунктом 47 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №457 від 06.04.1998 року передбачено, що у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом та ін.), останній зобов'язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання.

Разом з тим, п. 46 Статуту встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Пунктом 2 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644 для вантажу злитки сталеві встановлений граничний строк зберігання і вивезення його вантажовласниками зі станції - п'ять діб.

Відповідно до п.5 вказаних Правил, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені ст.46 Статуту залізниць України, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Під збитками позивач визначає витрати, які були понесені останнім у зв'язку із внесенням плати за зберігання вантажу залізницею, що сплачені ТОВ Укртрансальянс на виконання договору №Л/М/15/2/п від 05.01.2015 року про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, в тому числі, за рішеннями Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі №914/2731/15, від 19.04.2016 року у справі №914/316/16, у загальній сумі 427070,43 грн.

Нарахування плати за зберігання вантажу здійснювалось залізницею на підставі Статуту залізниць України та договору №Л/М/15/2/п про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, укладеного між Державним територіально-галузевим об'єднанням Львівська залізниця (наразі - Регіональна філія Львівська залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс .

При цьому, позивач наполягає на порушені з боку першого відповідача, а саме на неоформлені заявки на надання послуг з експедирування вантажу в межах договору №47/273 від 12.02.2010 року.

Однак, як під час перебігу п'ятиденного строку, який за Правилами зберігання вантажу здійснюється залізницею безкоштовно, так і зі спливом вказаного строку, ТОВ Укртрансальянс наполягаючи на відсутність будь-яких правових підстав на притримання цього вантажу (позивач сприймав вантаж не як такий, що поставлений в межах договору №47/273 від 12.02.2010 року), в силу приписів п.6 ч.1 ст.3, ст.13 Цивільного кодексу України, не вчинив дій щодо належного повідомлення відправника вантажу про помилковість такої відправки.

З огляду на вид підприємницької діяльності позивача (експедиторські послуги та співпраця з залізницею), колегія суддів вважає, що позивач усвідомлював що зберігання вантажу на залізничній станції (місцях загального користування) без відповідного повідомлення відправника призведе до понесення ним додаткових витрат у вигляді плати за зберігання вантажу у великому розмірі.

Обрання пасивної поведінки, яка виявилася в сподіванні та очікуванні, що ТОВ Укртрансальянс оформить на вантаж відповідне замовлення на перевезення за договором №47/273 від 12.02.2010 року про надання послуг по транспортуванню експортно-імпортних та транзитних вантажів є власними ризиками позивача та не може в даному випадку покладатися на відповідача.

Посилання ТОВ Укртрансальянс на електронне листування (повідомлення про прибуття вантажу), судом апеляційної інстанції також оцінюються критично, оскільки із наявних у матеріалах справи роздруківок не вбачається, яким чином вказані електронні листи стосуються конкретно відповідача та/або його працівників.

Матеріали справи також не містять належних, допустимих та достатніх доказів які б свідчили, що позивачем вчинялись дії направлені на уникнення збитків заявлених до стягнення.

Колегія суддів відмічає, що за приписами п. 47 Статуту залізниць України позивач був зобов'язаний прийняти вантаж на відповідальне зберігання. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що відповідальне зберігання має вчинятись на залізничній станції (місцях загального користування), що передбачає значну плату і про що позивачу було достеменно відомо.

Слід відзначити, що заявлені до стягнення кошти (збитки) сталися не у зв'язку з не оформленням заявки позивачем, а у зв'язку з недоліками господарської діяльності позивача, які полягають у не вчиненні дій по повідомленню першого відповідача про надходження вантажу та у прийнятті рішення про зберігання вантажу на залізничній станції (місцях загального користування) і відсутності дій направлених на уникнення таких затрат.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав та обставин з якими законодавець пов'язує можливість стягнення збитків.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду також погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків у сумі 97893,94 грн. та 3% річних у розмірі 19192,85 грн., вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів збитків у сумі 1000,00 грн. мають похідний характер від вимог про стягнення збитків, а отже правомірно відмовив у їх задоволенні з огляду на відмову у задоволенні основних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року по справі №904/1760/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансальянс залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2018 року по справі №904/1760/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29 березня 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов