Постанова

від 28.03.2019 по справі 308/12590/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12590/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 березня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу керівника Ужгородської місцевої прокуратури Д. Кириленка на ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду Світлик О.М. від 8 січня 2019 року, повний текст якої складено 8 січня 2019 року, про повернення заяви про забезпечення позову у справі № 308/12590/18 за позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури М. Пантя в інтересах держави до Ужгородської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 про скасування рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

встановив:

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури Д. Кириленко оскаржив ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду Світлик О.М. від 08.01.2019, якою повернуто позивачу заяву про забезпечення вищезазначеного позову. Апелянт зазначає, що ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, оскільки заява про забезпечення позову за своєю формою та змістом відповідає вимогам ст.ст. 149-151 ЦПК України і підстав для її повернення через недодержання, на думку судді, положень ст. 151 ЦПК України не було. Зокрема, у заяві наводилося обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку і таке забезпечення є співмірним заявленим вимогам; у розумінні цивільного процесуального закону були виконані вимоги щодо пропозиції зустрічного забезпечення, застосування якого з огляду на обставини справи та вид забезпечення позову не вимагається. Просить ухвалу від 08.01.2019 скасувати, справу в частині питання про забезпечення позову направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляції, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

Повертаючи на підставі ст. 151 ч. 1 п.п. 2, 3, 6, ст. 153 ч. 9 ЦПК України ухвалою від 08.01.2019 заяву про забезпечення позову (а.с. 98-100), суддя суду першої інстанції виходив із того, що позивач не дотримався вимог ст. 151 ЦПК України щодо форми та змісту заяви. Проте, з таким судовим рішенням погодитись не можна, оскільки його ухвалено з порушенням норм процесуального права.

В ухвалі від 08.01.2019 вказано на невідповідність заяви вимогам ст. 151 ч. 1 п.п. 2, 3, 6 ЦПК України, а саме, що заява не містить:

повне найменування заявника, його місцезнаходження, поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;

відповідне обґрунтування необхідності забезпечення позову, виходячи із співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами;

пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

За змістом ст. 2, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст. 12 ч. 5, ст.ст. 43, 49, ст. 153 ч. 9, ст. 260 ЦПК України, суд (суддя) зобов'язаний забезпечити учасникам процесу можливість здійснення процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; дії, вимоги і процесуальні рішення суду (судді) повинні бути ясними і зрозумілими для учасника процесу, суд (суддя) повинен діяти у зрозумілий для сторін спосіб, передбачений процесуальним законом, зокрема, повинен чітко вказати на конкретні недоліки заяви про забезпечення позову, які слугують підставами для її повернення, навести в ухвалі відповідні мотиви. Цим вимогам цивільного процесуального закону повною мірою оскаржена ухвала не відповідає.

Вказавши недоліком заяви недотримання, на переконання судді, заявником вимог ст. 151 ч. 1 п. 2 ЦПК України щодо зазначення реквізитів заявника, суддя суду першої інстанції навів свою мотивацію в спосіб, що допускає неоднозначне тлумачення і різні варіанти розуміння та не враховує обставин справи. Так, з відповідного формулювання не можна дійти однозначного висновку про те, яку саме особу мав на увазі суддя як заявника: юридичну чи фізичну, оскільки вказуються недоліки заяви, що стосуються обох таких осіб. Як наслідок, не можна вважати ясним те, якій саме особі (заявнику) ставляться у вину відповідні недоліки. Крім того, заява про вжиття заходів забезпечення позову викладена на офіційному бланку Ужгородської місцевої прокуратури та підписана заст. керівника прокуратури М. Пантьом і містить дані про повну поштову адресу органу прокуратури, засоби телефонного зв'язку, тож вказівка на відповідні недоліки безпідставна.

Вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви про забезпечення позову, суддя суду першої інстанції не врахував процесуальних особливостей звернення до суду прокурора в якості позивача. За змістом положень ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ч.ч. 3, 4, 5 ЦПК України, ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , прокурор управі пред'явити позов в інтересах держави, якщо, зокрема, відсутній орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або у відповідного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду. Прокурор має право здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Прокурор зазначає про відповідні обставини в позовній заяві, наводить відповідне обґрунтування та набуває статусу позивача.

Тобто, наведене законодавство не перешкоджає прокурору як службовій особі, наділеній законом спеціальними повноваженнями, пред'явити позов і одноосібно виступати позивачем у справі за наявності вищевказаних підстав, навпаки - вказує на таке право. З огляду на наявні матеріали, прокурор пред'явив у межах своєї компетенції позов в інтересах держави. Позивачем у справі відповідно до закону є прокурор, а не орган чи підрозділ прокуратури безвідносно до того, є такий структурний підрозділ юридичною особою чи ні. Заяву про забезпечення позову подано прокурором, належно ідентифікованою та уповноваженою службовою особою.

Стосовно зазначення недоліком заяви відсутності відповідного обґрунтування необхідності забезпечення позову, виходячи із співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами (ст. 151 ч. 1 п. 3 ЦПК України), то таке не можна визнати вірним. Прокурор навів обґрунтування як щодо необхідності забезпечення позову, так і щодо виду забезпечення позову та його співмірності із заявленими вимогами (визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки). Зміст такого обґрунтування, його достатність тощо не оцінюються на стадії прийняття заяви про забезпечення позову до розгляду, позаяк є предметом судового розгляду по суті заяви.

Заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (ст. 151 ч. 1 п. 6 ЦПК України). Водночас тлумачення цієї норми процесуального закону як обов'язок у кожному випадку подання заяви про забезпечення позову одночасно пропонувати конкретне зустрічне забезпечення невірне, оскільки не відповідає дійсному змісту цієї норми, не враховує її взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 154, 155 ЦПК України та з підставами, предметом і видом забезпечення кожного конкретного позову. Колегія суддів зауважує, що норма п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України сформульована як пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення , а не пропозиції про зустрічне забезпечення, тобто, допускає як пропозицію про застосування зустрічного забезпечення, якщо за обставинами справи таке вимагається чи є необхідним, так і вказівку на те, що з огляду на обставини справи (передусім - на предмет позову, вид пропонованого забезпечення позову) для застосування зустрічного забезпечення підстав чи потреби немає.

Позивач навів свої мотиви стосовно відсутності потреби у зустрічному забезпеченні, оскільки арешт земельної ділянки лише обмежить її цивільний оборот, проте - не використання ділянки, тому не спричинить збитків, чим виконав вимоги процесуального закону. Суто формальна помилкова вказівка на зустрічне зобов'язання замість зустрічного забезпечення з урахуванням змісту і контексту заяви про забезпечення позову на вищевикладене не впливає. Суддя суду першої інстанції вказавши на цю формальну помилку залишив поза увагою дійсний зміст заяви.

Поза цим, ані суд, ані відповідач не позбавлені права і можливості за наявності для того відповідних підстав ставити питання про зустрічне забезпечення, яке за відповідних обставин повинно або може бути застосоване, в подальшому в процесі розгляду справи (ст.ст. 154, 155, 182 ЦПК України).

Відтак, апеляцію на підставі ст. 379 ч. 1 п. 4 ЦПК України слід задовольнити, ухвалу судді суду першої інстанції від 08.01.2019 про повернення позивачу заяви про забезпечення позову скасувати, справу в частині питання про забезпечення позову передати для продовження розгляду до того ж суду.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу керівника Ужгородської місцевої прокуратури Д. Кириленка задовольнити, ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 8 січня 2019 року скасувати, справу в частині питання про забезпечення позову передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, який є днем складення повного судового рішення, і оскарженню не підлягає.

Судді