Рішення

від 25.03.2019 по справі 340/260/18

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№340/260/18

Провадження № 2/340/8/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Фурманюк В.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації про скасування наказів про продовження трудових відносин та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів, вимоги за яким уточнила заявою від 25.02.2019 та просить визнати незаконним та скасувати наказ ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації №124-к від 12.05.2016 "Про продовження трудових відносин ОСОБА_5", визнати незаконним та скасувати наказ директора ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів №5-к від 18.01.2018 "Про звільнення з роботи ОСОБА_5", поновити на роботі на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням з 18.01.2018 на невизначений строк, виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.01.2018 по 27.02.2019 у розмірі 20 863 гривні 90 копійок та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 20.01.2016 по 04.05.2016 вона працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням на час перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_8 Після закінчення 04.05.2016 строку трудового договору, вона продовжувала працювати на займаній посаді, а тому у відповідності до ч.1 ст.39-1 КЗпП України, трудовий договір між нею та ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА вважається продовженим на невизначений строк. Однак, незважаючи на дані обставини, згідно наказу №5-к від 18.01.2018 директора ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів Про звільнення з роботи ОСОБА_1В. її було звільнено у зв'язку із закінченням трудових відносин на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_8 та зазначено підставою наказ в/о №124-к.

На підставі її звернення, управління Держпраці в Івано-Франківській області встановило, що із наказом №124-к від 12.05.2016 винесеного ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА, згідно якого їй ОСОБА_1 з 12.05.2016 на час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, основного працівника ОСОБА_8, було продовжено трудові відносини на посаді з неповним тижневим навантаженням, її не було ознайомлено у встановленому законом порядку. У зв'язку з чим директору школи було винесено припис. Крім того, заяви про продовження трудових відносин, на підставі якої був винесений даний наказ, вона не писала, оскільки на той час вже працювала на підставі договору, укладеного з ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів на невизначений строк. З огляду на наведене, вважає наказ №5-к від 18.01.2018 та наказ №124-к від 12.05.2016 на підставі якого такий виданий, протиправними та незаконними.

Враховуючи, що внаслідок неправомірних дій відповідачів, її було незаконно звільнено, а тому у відповідності до законодавства про працю її необхідно поновити на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, внаслідок незаконного звільнення, вона була позбавлена засобів для існування, втратила сон та зазнала душевних страждань внаслідок переживань за своє майбутнє та враховуючи ті зусилля, які їй необхідно докласти для нормалізації своїх життєвих зв'язків, розмір моральної шкоди нею визначено в розмірі по 50000,00 грн. Крім цього, нею заявлено клопотання про поновлення строків на оскарження наказів, як таких, що пропущені з поважних причин. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 17.05.2018 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів 04.06.2018 подано на адресу суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечив. Вказав, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач власноручно написала заяву про продовження з нею трудового договору, на підставі якої і було винесено оскаржуваний наказ №124-к від.12.05.2016, а пізніше і наказ №5-к від 18.01.2018, на підставі якого її було звільнено. Крім того, із позовом про поновлення на роботі, позивач звернулася до суду пропустивши без поважних причин, встановлений законом строк. При цьому, її посилання на те, що такий пропущено з тих підстав, що лише 26.03.2018 їй було призначено адвоката для надання безоплатної правової допомоги, який неналежним чином виконував свої обов'язки і 27.04.2018 був замінений на іншого, не можуть бути взятими судом до уваги, оскільки із наказом про звільнення її було ознайомлено 22.01.2018, про що свідчить акт відмови. Просить в задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Відповідачем відділом освіти Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області 04.06.2018 подано на адресу суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечив. Вказав, що позивач працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів на підставі строкового договору з 20.01.2016 по 04.05.2016, про що їй було достовірно відомо. А тому, її твердження про те, що вона не писала заяву про продовження строку трудового договору, на підставі якої і було винесено оскаржуваний наказ №124-к від 12.05.2016, не заслуговують на увагу, оскільки вона знала, що термін її трудового договору укладеного 19.01.2016 обумовлений конкретною датою. Крім того, підставою винесення такого, було також подання директора ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів і обов'язку у працедавця для представлення наказу працівнику для ознайомлення, чиним КЗпП України не передбачено.

Позивач була звільнена з роботи наказом №5-к від 18.01.2018 згідно п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з припиненням у основного працівника ОСОБА_8 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку та закінченням трудових відносин обумовлених в заяві позивачки від 12.05.2016 і наказі №124-К.

При цьому, зазначає, що позивач звернулася до суду за межами визначеного законом місячного строку для захисту трудових прав, а саме 07.05.2018, а наведені нею підстави пропуску такого строку не є поважними, а тому не можуть бути взятими судом до уваги. Від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки, ОСОБА_1 відмовилася, про що свідчить акт відмови від 22.01.2018. Також, твердження позивача про те, що про оскаржуваний наказ №124-К від 12.05.2016 вона дізналася з відповіді ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківської області від 12.03.2018, не відповідає дійсності, оскільки підставою для видачі наказу була її заява. Крім того, посилання на даний наказ є у відповіді Департаменту освіти, науки і молодіжної політики облдержадміністрації, надісланої позивачу 27.02.2018. Також, не заслуговують на увагу посилання позивачки на те, шо їй було призначено адвоката для надання безоплатної правової допомоги 26.03.2018, та в подальшому замінено іншим 27.04.2018, що і призвело до пропущення строків, оскільки поважних обставин, які б унеможливили її звернення з позовом до суду з часу її ознайомлення з оскаржуваним наказом, не представлено.

Також вважає, що позивачем не надано доказів, які підтверджують завдання їй моральної шкоди та не наведено обставин, з яких вона виходила при визначенні розміру такої. А тому просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем 26.06.2018 надано відповідь на відзиви, згідно якого вважає, що відповідачі заявляючи клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, фактично визнають те, що порушено її права внаслідок незаконного звільнення. Зазначені нею підстави пропуску строку позовної давності є поважними, та не залежали від її волі. Про оскаржуваний наказ №124-к від 12.05.2016 їй нічого не було відомо, про нього вона дізналася з відповіді управління Держпраці від 12.03.2018. Крім того, про лист Департаменту освіти Івано-Франківської ОДА, про який зазначає у відзиві ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА та в якому міститься посилання на наказ №124-к від.12.05.2016, їй також не було відомо, про такий вона чує вперше. Також, заяву від 12.05.2016 на підставі якої було винесено наказ, вона не писала. Крім того, будучи мало захищеною особою і юридично неграмотною вона скористалася своїм правом на безоплатну правову допомогу, в результаті чого за її зверненням, 26.03.2018 їй було призначено адвоката для представлення інтересів в суді. Однак, у зв'язку з тим, що призначений адвокат, неналежно виконував покладені на нього обов'язки, їй 27.04.2018 було призначено іншого адвоката ОСОБА_2, що і стало причиною звернення до суду за захистом свої х прав із запізненням.

Що стосується посилання відповідача на те, що ніби то з наказом №5-к від 18.01.2018 її було ознайомлено 22.01.2018, однак від отримання такого вона відмовилася, про що було складено акт відмови, є надуманим та не відповідає дійсності. Ніхто із наказом її не ознайомлював під розписку, членів комісії вона не бачила, крім того, такі являються працівниками школи та є службово та матеріально залежними від директора школи.

Оскільки, відповідно до вимог ч.1 ст.39-1 КЗпП України, враховуючи що її не було звільнено з 04.05.2016 у зв'язку із закінченням строку трудового договору, роботодавець не виявляв бажання про розірвання трудового договору, а вона з 05.05.2016 продовжувала працювати та виконувала свої попередні трудові обов'язки, а тому дія трудового договору між нею та відділом освіти Верховинської РДА була продовжена на невизначений строк.

Відповідачем відділом освіти Верховинської РДА 09.07.2018 подано заперечення на відповідь на відзив, згідно якого вважає наведені у ньому аргументи позивача голослівними, та такими, що спростовані представленими ними доказами. Зокрема, про порушення на думку позивача, її прав, вона дізналася не з відповіді Держпраці, а з відповіді Департаменту освіти, науки та молодіжної політики облдержадміністрації від 12.02.2018, оскільки спершу до даного органу вона звернулася із заявою про порушення своїх прав, а вже потім до ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківській області.

Ухвалою суду від 18.07.2018 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківській області.

Ухвалою суду від 27.08.2018 призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі.

На підставі ухвали суду від 25.09.2018 поновлено провадження у справі з метою вирішення клопотання експерта.

Згідно ухвали суду від 27.09.2018 зупинено провадження у справі, яке поновлено ухвалою суду від 04.02.2019.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві, додатково пояснили, що з 20.01.2016 по 04.05.2016 вона працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням на час перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_8 Після закінчення 04.05.2016 строку трудового договору, вона продовжувала працювати на займаній посаді, ніхто від неї не вимагав припинення таких трудових відносин, а тому у відповідності до ч.1 ст.39-1 КЗпП України, трудовий договір між нею та ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА вважається продовженим на невизначений строк. Коли в січні 2018 її звільнили, вона не розуміла причини її звільнення, оскільки вважала, що працювала за безстроковим договором. Коли вона звернулася до відповідачів щодо причин звільнення, їй пояснили, що вона працювала на підставі строкового трудового договору на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3 років основного працівника.

При цьому, в судовому засіданні 25.03.2019 позивач визнала, що про наказ про її звільнення №5-к від 18.01.2018 вона дізналася в день його винесення, однак трудова книжка не була повернута, оскільки 22.01.2019 її не допустили на роботу, і вона не хотіла забирати трудову книжку, оскільки виник спір. Про існування наказу №124-К від 12.05.2016 їй стало відомо 12.03.2018 з відповіді ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківській області. Просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечили, вказали, що позивач працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів на підставі строкового договору з 20.01.2016 по 04.05.2016. Згідно п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з припиненням у основного працівника ОСОБА_8 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку та закінченням трудових відносин обумовлених в заяві позивачки від 12.05.2016 і наказі №124-К, позивач була звільнена з роботи наказом №5-К від 18.01.2018. Із наказом про звільнення, ОСОБА_1 було ознайомлено цього ж дня, трудову книжку вона відмовилася отримати, про що було складено акт відмови. Про наказ №124-К від 12.05.2016 відносно продовження строку трудового договору, на момент звільнення їй було відомо, оскільки посилання на такий містилися в наказі про її звільнення. При цьому вважають, що факт не ознайомлення позивача із наказом від 12.05.2016 не є порушенням, оскільки управлінням Держпраці на них так і не було накладено жодних стягнень за таке. Крім того, звільнення позивача зумовлене виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку основного працівника ОСОБА_10, та відсутністю інших вільних посад, куди б можна було перевести позивача. Просять в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з наказом ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА від 19.01.2016 за №11-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1В. (а.с.38), позивача прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ст. з неповним тижневим навантаженням з 20.01.2016 по 04.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_8 із заробітною платою відповідно до законодавства.

Наказом ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1В. (а.с.42), продовжено з ОСОБА_1, вчителем образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів, трудові відносини на даній посаді з неповним тижневим навантаженням з 12.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_8

На підставі наказу ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1В. (а.с.13), позивача ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів з 18.01.2018 в зв'язку із закінченням трудових відносин ст.36 п.2 та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_8

У відповідності до п.2 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором i угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Позивач вважає, що своєї згоди на продовження строкового трудового договору вона не давала, після закінчення його дії вона продовжувала працювати, і ніхто не вимагав від неї припинення цих відносин, а тому її трудові відносини з ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів трансформувалися у трудовий договір на невизначений строк. А тому переконана, що оскаржувані нею накази про продовження дії строкового трудового договору, та про звільнення у зв'язку із закінченням строку на який він укладався, порушують її трудові права.

Проте реалізація такого права позивачем не є безмежною та обмежується позовною давністю, якою відповідно до положень статті 256 ЦК України є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до положень ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В той же час, ч.1 ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Така спеціальна позовна давність для вимог пов'язаних із порушенням законодавства про працю встановлена ст.233 КЗпП України, положеннями якого визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

З аналізу наведених правових норм випливає, що позивач вправі була оскаржити наказ від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1В. у трьох місячний строк, з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а наказ від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1В. у місячний строк, з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому, у разі пропуску встановлених законодавством строків, повинна довести перед судом, що такий пропуск відбувся з поважних причин.

Як встановлено судом, наказ про припинення трудових відносин із позивачем ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів прийнято 18.01.2018.

Як визнала в судовому засіданні 25.03.2019 позивач в ході надання пояснень суду, з вказаним наказом вона ознайомилася в день його прийняття 18.01.2018, та отримала його копію.

Крім цього, згідно з актом від 22.01.2019 (а.с.43), вбачається, що 22.01.2018 о 11.30 год. в присутності трьох членів комісії ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12 позивачу вручався під розписку наказ про її звільнення разом із трудовою книжкою, однак від отримання трудової книжки та підписатися в наказі вона відмовилася. Наведені в акті обставини позивач не спростувала, надаючи пояснення суду вказувала, що отримувати трудову книжку дійсно відмовилася, оскільки не була згідна із своїм звільненням.

До суду із позовом позивач звернулася лише 15.05.2018, що підтверджується штемпелем про прийняття вхідної кореспонденції судом на позовній заяві.

Таким чином, слід прийти до переконливого висновку, що вимогу про скасування наказу про своє звільнення від 18.01.2018 позивач подала до суду із пропуском встановленого законодавством місячного строку.

Аналізуючи момент доведення до відома змісту наказу від 12.05.2016 за №124-к, суд констатує, що дійсно відповідачем такий до відома позивача під розписку доведений не був, а позивач ствердила суду про його існування та його зміст вона дізналася лише 12.03.2018 з відповіді ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківській області від 12.03.2018 за №16-07/15-10/1468 (а.с.14).

Проте з такими твердженнями позивача суд не може цілком погодитися.

Дійсно, як вбачається з представленої позивачем відповіді ОСОБА_9 Держпраці в Івано-Франківській області від 12.03.2018 за №16-07/15-10/1468 (а.с.14), управлінням було розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про працю посадовими особами ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів, в якій мається вказівка на оскаржуваний наказ від 12.05.2016 за №124-к та зазначено про те, що із таким її не було ознайомлено.

Проте, листом директора Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 27.02.2018 за №А-22/14-01/ (а.с.46), позивача повідомлено, що Департаментом було розглянуто звернення ОСОБА_1 від 12.02.2018 та повідомлено про те, що оскаржуваним наказом №124-к від 12.05.2016 з нею було продовжено трудові відносини на час перебування у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, основного працівника ОСОБА_8 Позивач в судовому засіданні визнала, що вказаний лист вона отримала.

Крім цього, зі змісту ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1В. (а.с.13) вбачається, що такий приймався на підставі наказу відділу освіти №124-к.

З наведеного випливає, що позивач дізналася або повинна була дізнатися про існування оскаржуваного наказу №124к від 12.05.2016 не пізніше 22.01.2018, коли відмовилася від підпису про ознайомлення з наказом від 18.01.2018. Однак, до суду позивач звернулася з пропуском трьох місячного строку на його оскарження.

В той же час суд враховує, що вказаний наказ нерозривно пов'язаний із наказом від 18.01.2018 про її звільнення, а тому встановлення його неправомірності без оскарження у встановлені законом строки наказу про звільнення позбавлене будь якого сенсу, оскільки не призведе до настання юридично значимих наслідків для позивача уже після її звільнення. За таких обставин, слід прийти до переконання, що позовну заяву із визначеним предметом та підставами позивачу необхідно було подати до суду не пізніше ніж до спливу одного місяця з дня вручення наказу про її звільнення або видачі трудової книжки, чого позивачем не вчинено.

При цьому, суд враховує, що позивач визнає пропуск нею строку на звернення до суду, оскільки просить визнати поважними причини такого пропуску, і такі причини суд оцінює критично.

Позивач посилається на те, що дізнавшись про існування двох наказів 12.03.2018, вона будучи інвалідом другої групи, малозабезпеченою та відносячись до найменш захищеної верстви населення, вона звернулася у Коломийський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, де їй 26.03.2018 було призначено представника, який місяць часу не вчиняв жодних дій, і лише 27.04.2018 їй було призначено іншого представника.

Однак, такі доводи судом не можуть бути прийняті до уваги та наведені обставини визнані поважними причинами пропуску строку на звернення до суду, оскільки судом встановлено, що з оскаржуваними наказами позивач була обізнана або мала бути обізнана не пізніше 22.01.2018 (при цьому сама позивач визнала, що наказ про звільнення їй вручено 18.01.2018), а про надання безоплатної правової допомоги вона звернулася лише 26.03.2018 поза межами місячного строку на оскарження незаконності свого звільнення. Крім цього, протягом місяця бездіяльності попереднього представника вона не вживала жодних заходів щодо припинення порушення її права на захист, позов до суду подала майже через чотири місяці після ознайомлення з наказом про звільнення. А посилання позивача про те, що вона була юридично не грамотною судом до уваги не приймаються, як такі, що не можуть бути визнані судом поважними причинами зволікання щодо звернення до суду за захистом свого права.

За таких обставин, оскільки позов заявлено після спливу спеціальної позовної давності, наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду за захистом свого права на працю визнані судом не поважними, а інших поважних причин судом не встановлено, тому слід визнати, що заявлені позовні вимоги про скасування наказів від 12.05.2016 №124-к, від 18.01.2018 №5-к та похідні від них вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, є такими, що подані заявником до суду поза межами встановленого строку на звернення до суду без поважних причин. А тому, з врахуванням заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Одночасно, надаючи оцінку законності винесення оскаржуваних наказів, а саме наказу ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1В. та наказу ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1В. , суд виходить з наступного.

Як уже встановлено судом, наказом від 19.01.2016 за №11-к позивач була прийнята на роботу на посаду вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ст. з неповним тижневим навантаженням з 20.01.2016 по 04.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_8 В подальшому, наказом від 12.05.2016 за №124-к строковий трудовий договір із позивачем продовжено на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_8, а наказом від 18.01.2018 за №5-к її звільнено у зв'язку із закінченням трудових відносин ст.36 п.2 та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_8

Згідно із частиною другою статті 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами. При цьому укладення строкового трудового договору можливе лише зі згоди працівника.

В ході судового розгляду встановлено, що укладення трудового договору на строк з 20.01.2016 по 04.05.2016 відбувалося зі згоди позивача, і ці обставини вона не заперечує.

Отже, по його закінченні трудові відносини між сторонами могли припинитися, бути укладені на новий строк або набути статусу безстрокового трудового договору.

Позивач вважає, що такі відносини набули статусу безстрокових, оскільки вона не подавала заяви на укладення договору на новий строк. Але, з такими доводами позивача суд не може погодитися.

Дійсно, з висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи реквізитів документів від 22.01.2019 за №891/982/18-22 (а.с.151-158), вбачається, що підпис та рукописний текст в заяві поданій від імені ОСОБА_1 на ім'я начальника відділу освіти ОСОБА_13 від 12.05.2016 щодо продовження трудових відносин з 12.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_10, виконано рукописним способом, без попередньої підготовки до його виконання та використання технічних засобів відтворення, не ОСОБА_1, а іншою особою.

В той же час, як вбачається зі змісту наказу ОСОБА_7 освіти Верховинської РДА від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1В. , підставою для продовження трудових відносин із ОСОБА_1 на визначений період - на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_8, були не лише заява ОСОБА_1, а і подання директора школи.

За змістом ст.39-1 КЗпП України обов'язковими умовами продовження дії трудового договору на невизначений строк, є факт продовження самих трудових відносин і, коли жодна із сторін не вимагає їх припинення.

Однак, як встановлено судом, станом на 12.05.2016 згоди ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів на продовження трудових відносин із позивачем на невизначений строк не було, а навпаки, його волевиявлення було спрямоване саме на продовження трудових відносин на визначений строк, а саме на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку.

За таких обставин, на переконання суду, трудовий договір із позивачем жодним чином не міг трансформуватися у безстроковий трудовий договір, а у випадку відсутності її згоди на продовження трудових відносин саме на визначений строк, позивач підлягала звільненню на той час. А враховуючи той факт, що позивач продовжувала працювати на тих самих умовах, що і була прийнята на роботу, наказом від 01.09.2017 (а.с.65) їй встановлювалося навантаження, як тимчасовому працівнику на час декретної відпустки, тому слід вважати, що вона знала і погоджувалася із фактом продовження з нею трудових відносин саме на визначений строк, а тому сам факт, що заява про продовження трудових відносин не писалася та не підписувалася позивачем, не має правового значення.

Крім цього, суд враховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однак, в судовому засіданні встановлено відсутність порушеного права позивача, оскільки вона була прийнята на роботу та працювала на умовах строкового трудового договору, по завершенні якого була законно звільнена. В той же час, поновлення її на займаній посаді призвело б до порушення трудових прав основного працівника, яка після виходу з відпустки по догляду за дитиною підлягала відновленню у її трудових правах, що існували до моменту прийняття позивача на роботу та не припинилися у зв'язку з прийняттям на роботу позивача.

А тому в задоволенні позову слід відмовити. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України та враховуючи, що позивач згідно п.п. 1,9 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір звільнена від сплати судового збору, суд вважає, що такі слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації №124-к від 12.05.2016 "Про продовження трудових відносин ОСОБА_5 ОСОБА_14", визнання незаконним та скасування наказу директора ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів №5-к від 18.01.2018 "Про звільнення з роботи ОСОБА_5", поновлення на роботі на посаді вчителя образотворчого мистецтва ОСОБА_6 ЗОШ І-ІІ ступенів з неповним тижневим навантаженням з 18.01.2018 на невизначений строк, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.01.2018 по 27.02.2019 у розмірі 20 863 гривні 90 копійок та стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 гривень, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_5, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, присілок Печіще,87; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1.

Відповідачі:

ОСОБА_6 загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, юридична адреса: с Буковець, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 20558394.

ОСОБА_7 освіти Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул. Франка, 21; ЄДРПОУ 02143488.

Повний текст судового рішення складено 29 березня 2019 року.

Суддя: Бучинський А.Б.