Постанова

від 18.06.2019 по справі 340/260/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 340/260/18

Провадження № 22-ц/4808/759/19

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Бойчука І.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Капущак С.В.

з участю ОСОБА_1

представників Буковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Верховинського району, Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації Лесюка Я.Д. та Дроняк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Верховинського району, Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації про скасування наказів про продовження трудових відносин та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Бучинського А.Б., повний текст якого складено 29 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Буковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Верховинського району, Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації про скасування наказів про продовження трудових відносин та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 20.01.2016 по 04.05.2016 вона з неповним тижневим навантаженням працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів Верховинського району на час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 Після закінчення 04.05.2016 строку трудового договору продовжувала працювати на займаній посаді, а тому відповідно до ч.1 ст.39-1 КЗпП України трудовий договір між нею та Відділом освіти Верховинської РДА вважається продовженим на невизначений строк. Однак, згідно наказу №5-к від 18.01.2018 директора Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів Про звільнення з роботи ОСОБА_1 її було звільнено у зв`язку із закінченням трудових відносин на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 та зазначено підставою наказ в/о №124-к.

Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області встановлено, що позивача не було ознайомлено у встановленому законом порядку із наказом №124-к від 12.05.2016, яким ОСОБА_1 з 12.05.2016 на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 , було продовжено трудові відносини на посаді вчителя образотворчого мистецтва з неповним тижневим навантаженням. Крім того, зазначала, що заяви про продовження трудових відносин, на підставі якої був винесений даний наказ, вона не писала, оскільки на той час вже працювала на підставі договору, укладеного з Буковецькою ЗОШ І-ІІ ступенів на невизначений строк.

Враховуючи наведене, просила: визнати незаконним та скасувати наказ Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації №124-к від 12.05.2016 "Про продовження трудових відносин ОСОБА_1 ", визнати незаконним та скасувати наказ директора Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів №5-к від 18.01.2018 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", поновити її на роботі на посаді вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів Верховинського району з неповним тижневим навантаженням з 18.01.2018 на невизначений строк, виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.01.2018 по 27.02.2019 у розмірі 20 863 гривні 90 копійок та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Верховинського районного суду від 25 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Буковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації про скасування наказів про продовження трудових відносин та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, вказуючи на неповноту з`ясування обставин справи, допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції незаконно відмовив у позові з підстав пропуску нею строку позовної давності, оскільки одночасно зі скаргою позивачем було подано заяву про поновлення строків. Зокрема, апелянт вказала, що згідно наказу № 11-к від 19.01.2016 її було прийнято на роботу на посаду вчителя образотворчого мистецттва Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів з 20.01.2016 по 04.05.2016, на час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника. Після закінчення трудового договору, визначеного у вказаному вище наказі, її не було звільнено, а тому вона продовжила працювати. Крім того, відповідачі запевняли ОСОБА_1, що вона є основним працівником на займаній посаді, однак 18.01.2018 її було звільнено у зв`язку із закінченням трудового договору. Після звернення до Управління держпраці Івано-Франківської області позивачу стало відомо про оскаржений наказ № 124-к від 12.05.2016, яким продовжено її трудові відносини з 12.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 . Апелянт вказує, що про згаданий наказ їй не було відомо, що також підтверджується результатами перевірки Управління держпраці Івано-Франківської області. Висновком судово-технічної та судово-почеркознавчої експертиз встановлено, що підпис в заяві від її імені та рукописний текст у заяві про прийняття позивача на роботу на період з 12.05.2016 на час перебування в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника виконано іншою особою. Апелянт вказала, що їй не вручався оспорюваний наказ № 5-к від 18.01.2018, так само як і трудова книжка, яка знаходиться у відповідача. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 вважає, що є всі правові підстави для поновлення їй строку для звернення до суду з даним позовом.

13.05.2019 року представниками Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів та Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що позивач знала про характер майбутньої роботи і умови її виконання, оскільки вказане визначено в наказі № 11-к від 19.01.2016, з яким ОСОБА_1 було ознайомлено під підпис. Крім того, в тексті скарги до Департаменту освіти від 12.02.2018 позивач вказала, що директор школи відмовив їй в основній ставці вчителя, оскільки основним спеціалістом призначено Кутащук О.В. Представники відповідачів вказують, що в судовому засіданні позивач визнала, що була ознайомлена з наказом про звільнення від 18.01.2018 в день його видання. Також, на думку відповідачів, не відповідає дійсності твердження позивача, що їй не вручалася трудова книжка, оскільки на даний час трудову книжку вручено ОСОБА_1 , про що зроблено запис у відповідному журналі обліку. Вказують, що позивачем не надано доказів, які підтверджують завдання їй моральної шкоди. Також вважають, що позов подано після спливу строку позовної давності, а наведені позивачем підстави для його поновлення не є поважними. Позивачем не долучено до апеляційної скарги доказів щодо понесених витрат на проведення експертизи. Враховуючи вказане, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим.

У судовому засідання ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить їх задовольнити.

Представники Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів та Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації заперечують щодо задоволення вимог апеляційної скарги, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам зазначеним закону.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно наказу Відділу освіти Верховинської РДА від 19.01.2016 за №11-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1 , позивачку прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ст. з неповним тижневим навантаженням з 20.01.2016 по 04.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 із заробітною платою відповідно до законодавства. Наказом Відділу освіти Верховинської РДА від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 на тих же умовах на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 На підставі наказу Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1 позивачку, з дотриманням вимог трудового законодавства звільнено з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору - виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 2 частини другої статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно зі статтею 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом Відділу освіти Верховинської РДА від 19.01.2016 за №11-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1 , позивачку прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ст. з неповним тижневим навантаженням з 20.01.2016 по 04.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 із заробітною платою відповідно до законодавства. Зазначений наказ було видано на підставі заяви позивачки із цим наказом позивачка ознайомлена під розписку (а.с. 38).

Наказом Відділу освіти Верховинської РДА від 12.05.2016 за №124-к Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 виданого на підставі подання директора Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів з ОСОБА_1 як вчителем образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів, продовжено трудові відносини на даній посаді з неповним тижневим навантаженням з 12.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 (а.с.42).

На підставі наказу Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів від 18.01.2018 за №5-к Про звільнення з роботи ОСОБА_1 (а.с.13), позивача ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ І-ІІ ступенів з 18.01.2018 у зв`язку із закінченням трудових відносин на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 (а.с. 13).

Відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Апелянт вказує, що оскільки її не було звільнено після закінчення строкового договору, укладеного на період з 20.01.2016 по 04.04.2016, відтак трудові відносини з позивачем набули статусу безстрокових.

Крім того, згідно висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи реквізитів документів від 22.01.2019 за №891/982/18-22 підпис та рукописний текст в заяві поданій від імені ОСОБА_1 на ім`я начальника відділу освіти Гуцуляка В.В. від 12.05.2016 щодо продовження трудових відносин з 12.05.2016 на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_4 , виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.151-158).

За змістом ст.39-1 КЗпП України обов`язковими умовами продовження дії трудового договору на невизначений строк, є факт продовження самих трудових відносин і, коли жодна із сторін не вимагає їх припинення.

Разом з тим, з огляду на правову природу строкового трудового договору його припинення не залежало від ініціативи ані роботодавця, ані працівника, а було наслідком реалізації ОСОБА_2 права виходу на роботу, що лише було оформлено у передбачений законом спосіб шляхом видання відповідного наказу.

Збереження за особою, якій надана соціальна відпустка, місця роботи (посади) гарантується (статті 2, 5-1 КЗпП України, статті 2, 17, 18, 20 Закону України Про відпустки ), що має наслідком звільнення працівника, з яким укладено строковий договір, з посади у зв`язку з поверненням з відпустки працівника, який працював там до виходу у відпустку.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що поновлення позивача на займаній посаді призвело б до порушення трудових прав основного працівника, а тому в задоволенні позову правомірно відмовлено.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що з наказом про припинення трудових відносин позивач ознайомилася в день його прийняття 18.01.2018 та отримала його копію. Від отримання трудової книжки позивач відмовилася, що зафіксовано в Акті від 22.01.2018 (а.с. 43).

До суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 15.05.2018, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення.

Що стосується строку оскарження наказу № 124-к від 12.05.2016, то варто зазначити, що даний наказ не був доведений до відома позивача, доказів ознайомлення ОСОБА_1 з вказаним наказом в матеріалах справи немає.

Однак, в листі директора Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 27.02.2018 за №А-22/14-01/, адресованого позивачу, зазначено, що оскаржуваним наказом №124-к від 12.05.2016 з нею було продовжено трудові відносини на час перебування у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 . Позивач в судовому засіданні визнала, що вказаний лист вона отримала.

Таким чином, позивачу було відомо про існування вказаного вище наказу, однак до суду ОСОБА_1 звернулася з пропуском трьохмісячного строку на його оскарження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Як на підстави поважності причин пропуску строку на звернення до суду позивач посилалася на те, що про існування двох оскаржуваних наказів їй стало відомо 12.03.2018, а призначений Коломийським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги представник неналежно виконував свої обов`язки.

Проте, як встановлено вище, з оскаржуваними наказами позивач була обізнана або мала бути обізнана не пізніше 22.01.2018, а про надання безоплатної правової допомоги вона звернулася лише 26.03.2018, тобто поза межами місячного строку на оскарження незаконності свого звільнення, а тому вказані доводи апеляційної скарги суд відхиляє.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Верховинського районного суду від 25 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 червня 2019 року.

Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук

Г.П.Мелінишин