Постанова

від 28.03.2019 по справі 802/604/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №802/604/17-а

адміністративне провадження №К/9901/39827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Альчука М.П. від 30.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гонтарука В. М., суддів: Граб Л.С., Білої Л.М. від 17.10.2017 у справі за позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№81) про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Вінницькій області звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№81) про стягнення податкового боргу у сумі 569485,43 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2017 позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що наявність у відповідача непогашеної заборгованості підтверджується матеріалами справи й доказів протилежного Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№81) не надано.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017, заяву Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№81) про розстрочення виконання судового рішення задоволено. Розстрочено виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі № 802/604/17-а на строк, що становить 2 роки, починаючи з 01.09.2017 по 01.09.2019, з оплатою суми боргу рівними частинами щомісячно не пізніше 30 числа кожного місяця.

При цьому, порушуючи питання розстрочення погашення податкового боргу, відповідач посилався на скрутне фінансове становище, в якому перебуває підприємство, оскільки у нього відсутні державні замовлення на виробництво продукції та надання послуг. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про державну кримінально-виконавчу службу України майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань і відмова у задоволенні даної заяви може призвести до негативних наслідків, пов'язаних з примусовим виконанням судового рішення, таких як арешт рахунків, неможливість закупівлі сировини, що, в свою чергу, унеможливить виконання основної функції, покладеної на підприємство - виправлення та ресоціалізації засуджених, позбавить можливості сплачувати поточну заборгованість перед бюджетом.

Постановляючи зазначені ухвали, суди прийшли до висновку про наявність у відповідача виключних обставин, що ускладнюють виконання ним судового рішення у даній справі що, як наслідок, є підставою для розстрочення його виконання.

Не погоджуючись із постановленими судами попередніх інстанцій ухвалами, контролюючий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на статтю 100 ПК України зазначав про безпідставне задоволення судами заяви відповідача, оскільки розстрочення податкового боргу є переважним правом контролюючого органу. Також зазначив, що розстрочення виконання судового рішення впливає на виконання дохідної частини Державного бюджету України та завдає шкоди інтересам держави. При цьому відносно відповідача вже постановлялися судові рішення про відстрочення/розстрочення сплати заборгованості в інших адміністративних справах, однак в період їх дії він не покращив свого фінансового стану та допустив виникнення нового податкового боргу, в зв'язку з чим просив ухвали судів скасувати та відмовити в задоволенні заяви відповідача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги всі обставини, які ускладнюють виконання судового рішення у даній справі, та наголошує, що підприємство протягом значного періоду функціонує в складних умовах, пов'язаних з виділенням державою на утримання кримінально-виконавчої системи України коштів лише від 30% до 50% від реальної потреби, що, в свою чергу, призводить до необхідності покриття видатків на утримання засуджених і ув'язнених за рахунок коштів виробничої діяльності.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Аналогічні положення закріплені й в частині другій статті 14 та частині першій статті 255 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), за змістом яких постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення; це питання також може бути розглянуто за ініціативою суду.

Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (як то, зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів); загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі; недостатність майна заявника - фізичної особи для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі або відсутність у нього такого майна; сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником; виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду).

Вказані положення статті 263 КАС України не містять застережень щодо можливості визначення у інших правових актах відповідних обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення та необхідності їх врахування судом при вирішенні цього питання.

Натомість інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється статтею 100 ПК України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії ПК України.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України; вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).

За наведеного, Суд вважає, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання розстрочення/відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.

При цьому інститут розстрочення виконання судового рішення спрямований на вжиття таких заходів, які б дозволили виконати боржнику судове рішення протягом певних проміжків часу у відповідних частинах.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суди виходили з того, що з урахуванням частини п'ятої статті 26 Закону України Про державну кримінально-виконавчу службу України , якою передбачено, що звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається, стягнення боргу у даній справі можливо здійснити винятково за рахунок коштів, що перебувають у власності боржника.

При цьому відповідачем вживалися заходи щодо виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2017 у справі №802/604/17-а, а саме 11.08.2017 Підприємством частково сплачено податковий борг з податку на додану вартість в сумі 5000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №778 від 11.08.2017 року. Однак станом на 18.08.2017 відповідно до довідки ПАТ КБ ПриватБанк від 19.08.2017 №170819SU08351102 залишок коштів на рахунку відповідача №26000055324853 складає 133,78 грн.

Отже, враховуючи те, що відповідачем вживаються заходи для погашення заборгованості, а також з огляду на відсутність у Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№81) з об'єктивних причин змоги виконати судове рішення в повному обсязі, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для розстрочення виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Доводи ж касаційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на відсутність підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права при ухваленні судових рішень, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі №802/604/17-а - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду