Рішення

від 20.03.2019 по справі 524/1830/18

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/1830/18

Провадження №2/524/131/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., за участі представника позивача - відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача - позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та визначення способів в участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позову зазначала, що вона та відповідач перебувала в зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2007 року, який було розірвано рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 грудня 2010 року. Від даного шлюбу мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

Після розірвання шлюбу донька проживає разом з нею у м. Лохвиця. Відповідач після залишення сім'ї у 2010 році жодного разу не відвідав доньку, не приїздив до неї та не телефонував їй, її життям та навчанням не цікавиться, не займався вихованням та не надавав допомоги на її утримання.

Зазначала, що на даний час донька позбавлена батьківського піклування, уваги, допомоги та виховання. Своїх батьківських обов'язків батько дитини не виконує, хоча не був позбавлений такої можливості. Вона (позивач) ніколи не перешкоджала йому у спілкуванні з донькою, її місце проживання йому було відоме, але з 2010 року він жодного бажання не виявив.

За висновком до органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 вона (позивач) самостійно не зверталась.

Одночасно з позовною заявою позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про виклик свідків (а.с.6).

Ухвалою судді від 26 березня 2018 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків (а.с.29).

03 квітня 2018 року до суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на виконання ухвали суду від 26 березня 2018 року (а.с.45-47).

Ухвалою суду від 11 квітня 2018 року у справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, залучено сторони до участі у справі та треті особи (а.с.51).

10 травня 2018 року до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та участі у вихованні батьком, який проживає окремо від неї (а.с. 83-86).

Просив ухвалити рішення, яким:

- зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою;

- визначити спосіб його участі у вихованні дочки, а саме встановити побачення 20 разів на рік з 18 год. п'ятниці по 18 год. неділі; спільний відпочинок з 01 червня до 15 червня кожного року; побачення після дня народження доньки з 05 серпня по 20 серпня кожного року; необмежене спілкування з дитиною особисто засобами зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьками та дітьми; в день його побачення з дочкою забирати її з дому/школи особисто;

- зобов'язати ОСОБА_1 за 2 дні до дня зустрічі з дочкою надати йому інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, її перебування, а у разі настання змін повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

В обґрунтування позову зазначав, що дійсно дочка залишилася проживати після розірвання шлюбу з батьками ОСОБА_1 у м. Лохвиця, оскільки і він, і ОСОБА_1 постійно проживали та працювали у м. Києві. Сам він періодично проїздив до дочки та бачився із нею, стосунки між ними були гарні, поки батьки ОСОБА_1 не почали чинити перешкоди у спілкуванні. Такі перешкоди чинилися і чиняться періодично, але він бажає приймати участь у вихованні дитини, бажає її бачити та спілкуватися з нею.

Ухвалою суду від 10 травня 2018 року зустрічну позовну заяву було прийнято та об'єднано в одне провадження з первісною позовною заявою, задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 по виклик та допит свідків, визначено по справі процесуальне становище учасників справи та визнано обов'язковою явку позивача-відповідача ОСОБА_1 та відповідача-позивача ОСОБА_3 у судове засідання, зобовязано орган опіки та піклування надати висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав (а.с. 104-105).

17 травня 2018 року до суду від відповідача-позивача ОСОБА_3, за підписом його представника ОСОБА_4, надійшов відзив на первісний позов (а.с. 116-120).

У своєму відзиві відповідач-позивач ОСОБА_3 звертає увагу, що бажає регулярно, без будь-яких перешкод, вільно, без участі інших осіб, бачитися та спілкуватися з донькою, вирішувати різні питання пов'язані з її розвитком, забезпечувати її всім необхідним та виховувати її. Жодних підстав для позбавлення його батьківських прав не існує. Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

22 травня 2018 року до суду від позивача-відповідача ОСОБА_1, за підписом її представника ОСОБА_2, надійшов відзив на зустрічний позов ОСОБА_3 (а.с. 126-129).

У своєму відзиві позивач-відповідач ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 у своєму зустрічному позові не надано доказів того, що її батьки чинили йому перешкоди у спілкуванні з донькою, які саме перешкоди, чи звертався він до органу опіки та піклування з цього приводу. Звертає увагу на той факт, що в матеріалах справи наявні докази, що вихованням дитини він не займався, участі у шкільному її житті не приймав, не відвідував батьківських зборів, не цікавився її станом здоров'я. Просила відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову.

25 травня 2018 року до суду від Органу опіки та піклування - Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області засобами електронного поштового зв'язку надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 (а.с. 145-146).

19 червня 2018 року до суду від Органу опіки та піклування- Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6, який є аналогічним тому, що надійшов засобами електронного поштового зв'язку (а.с. 164-165).

11 січня 2019 року до суду від представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами електронного поштового зв'язку надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 14 січня 2019 року було задоволено клопотання представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 Було призначено розгляд справи в режимі відеоконференції та визначено Октябрський районний суд м. Полтави відповідальним за забезпечення проведення відеоконференції.

У судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 первісний позов підтримали в повному обсязі, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в позові. Не погодилися із зустрічним позовом ОСОБА_3, просили відмовити у його задоволенні.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 пояснила, що з 2009-2010 року чоловік ОСОБА_3 працював у м. Києві, у травні 2010 року переїхала до нього у м. Київ працювати, доньку залишила на батьків у м. Лохвиці. До доньки їздила кожного тижня, чоловік зрідка. Після розлучення їздити до доньки перестав. Аліменти за рішенням суду не стягнуті, добровільно допомогу не надає. До м. Лохвиці вона повернулася у березні 2018 року. Вперше батько побачив доньку через 8 років, вона зустріла його як чужу людину. За 2018 рік взагалі бачив доньку 4 рази. Надавав влітку кошти на літній табір. На даний час хоче захистити доньку від майбутніх можливих аліментів на утримання батька з дочки.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківського обов'язку щодо виховання дитини, не спілкується з нею, ніякої допомоги на її утримання не надає.

У судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 поданий зустрічний позов підтримали в повному обсязі, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені у ньому. Проти первісного позову ОСОБА_1 заперечували, просили відмовити у його задоволенні.

Відповідач-позивач ОСОБА_7 пояснив, що з 2010 року донька проживає разом з батьками ОСОБА_1 - дідом та бабою, по їх ініціативі. У липні 2010 року разом з ОСОБА_1 переїхали до м. Києва на роботу. З 2010 року і до 2018 року дочку не бачив, батьки ОСОБА_1 чинили йому у цьому перешкоди, але підтвердив, що відповідних доказів він не має. У м. Києві проживав до 2014 року, а далі у м. Кременчуці.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_4 пояснив, що батько дитини не мав можливості виховувати та бачити дитину, оскільки йому чинили перешкоду у цьому батьки ОСОБА_1 За стягненням аліментів ОСОБА_1 не зверталася, оскільки повідомила, що може утримувати дитину сама.

Представники третіх осіб: органу опіки та піклування - Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області та Служби у справах дітей Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області у судове засідання не прибули, керівництво яких просили проводити розгляд справи за відсутності їх представника. Позов ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі.

Представники третіх осіб: Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області у судове засідання не прибули, керівництво яких просили справу розглядати без участі їх представника. При вирішенні справи покладалися на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 з 27 жовтня 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Рішенням Лохвицького районного суду від 10 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний. Місце проживання спільної дитини ОСОБА_5 було визначено з матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 13).

Згідно Акту обстеження умов проживання, зробленого Службою у справах дітей Лохвицької районної державної адміністрації від 16 січня 2018 року, дитина проживає з народження у АДРЕСА_1. За цією адресою проживає також мати дитини ОСОБА_1, ОСОБА_9 - дід дитини, ОСОБА_10 - баба дитини. Для дитини створені всі умови для проживання (а.с. 14).

Відповідно до листа Лохвицької гімназії № 1 від 03 січня 2018 року за № 5 постає, що батько ОСОБА_5 - ОСОБА_3 протягом навчання дитини у гімназії, з приводу навчання та виховання доньки участі не брав, до вчителів не звертався, не відвідував батьківські збори (а.с.15).

З листа комунального закладу Лохвицький центр первинної медико-санітарної допомоги № 87 від 17 січня 2018 року постає, що ОСОБА_3 з приводу стану здоров'я своєї доньки до закладу не звертався (а.с.17).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області за № 01-28/1445 від 24 травня 2018 року вбачається, що вказаний орган вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 145-146, 164-165)

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.59, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України Про охорону дитинства від 26.04.2001 N 2402 зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як роз'яснено у п. п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.89 та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Савіни проти України хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі Хант проти України від 07.12.2006 року, рішення у справі Olsson V. Sweden (N 2) від 27.11.92) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі Хант проти України втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене згідно із законом , відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі Савіни проти України зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось з батьків або їх обох з врахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Така ж підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року по справі N 752/16443/16-ц.

Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 було предметом розгляду Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області, як органу опіки та піклування.

Згідно ч. 6. ст. 19 СК, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи даний спір, враховуючи пояснення самого ОСОБА_3 та його представника у судовому засіданні, суд не погоджується з висновком органу піки та піклування Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області від 24 травня 2018 року щодо доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно ОСОБА_5, 01.08.2008 року з таких підстав.

Як вбачається зі змісту даного висновку, такий висновок органу опіки і піклування, не містить достатнього обґрунтування доведеності тривалої умисної винної поведінки батька та доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Висновок зроблений без врахування усіх обставин справи, в тому числі щодо взаємовідносин між колишнім подружжям - батьками дитини, між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3, між дитиною та батьком, прихильності та ставлення батька до дитини і дитини до батька, фактів окремого проживання матері та дитини, перевірки наявності можливостей, способів та порядку прийняття участі батька у вихованні та спілкуванні з дитинною, а тому суд дійшов висновку, що даний висновок суперечить інтересам самої дитини.

Також суд враховує і те, що орган опіки та піклування не намагався надати відповідачу допомогу у здійсненні ним батьківських обов'язків стосовно дитини та щодо вирішення питання у сприянні та забезпеченні реальної вільної можливості у спілкуванні з нею.

Крім того, суд приймає до уваги, звернення ОСОБА_3 до Лохвицького районного суду Полтавської області з приводу визначення місця проживання дитини з ним та стягнення з нього аліментів на її утримання, що підтверджує ту обставину, що ОСОБА_3 не було втрачено інтерес до дитини та свідчить про його намір і бажання піклуватися про неї.

Вирішуючи даний спір, суд враховує і те, що до відповідача раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і ОСОБА_1 не зверталася з відповідними зверненнями до органу опіки та піклування та позовами до суду щодо спонукання батька змінити своє ставлення до дочки.

Відповідно до цього ж висновку органу опіки та піклування ОСОБА_3 не цікавився життям дитини, не відвідував її, не надавав матеріальної допомоги.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач намагався бачитись із дитиною. При цьому, дійсно таке намагання і спроби виникли у ОСОБА_3 після звернення до суду до нього з позовом про позбавлення батьківських прав. Однак, між батьком та дитиною, що не заперечувалося сторонами та їх представниками, відносини у достатньому для спілкування рівні не склалися. Доводи ОСОБА_3 та його представника щодо того, що ОСОБА_1 і її батьки чинять йому перешкоди у спілкуванні з дочкою та її вихованні не знайшли свого підтвердження.

Із пояснень ОСОБА_1 постає, що за стягненням аліментів з відповідача на утримання доньки вона до суду не зверталася, оскільки вважає, що може забезпечити утримання дочки самостійно. Крім того, ОСОБА_1, як і свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9, пояснила, що вона звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 задля того, щоб убезпечити дитину в майбутньому від позову батька до неї про стягнення аліментів на його утримання.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що знає обох сторін з 2013 року, оскільки є сусідкою батьків ОСОБА_1 Дитина проживала у діда та баби. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 бачила разом з дитиною на руках, так було 2 роки, потім їх разом не бачила. Відносини ніби були нормальні між ними.

Свідок ОСОБА_12 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1, знає обох сторін, була у них на весіллі. Знає, що ОСОБА_1 працювала у Полтаві та Києві, батька дитини не бачила жодного разу.

Свідок ОСОБА_10 та ОСОБА_9 пояснили, що ОСОБА_1 є їх рідною дочкою, ОСОБА_3 колишній їх зять. Розлучилися вони у 2010 році, онука проживала з ними, оскільки дочка тривалий час проживала і працювала в м. Полтава та м. Київ, зять до дитини не приїжджав, не цікавився нею, допомоги не надавав, участі у вихованні не приймав, із зятем відносини нормальні, спиртними напоями він не зловживав.

Суд звертає увагу, що ухилення від виконання батьківських обов'язків та їх невиконання не є тотожними поняттями.

У ст. 164 СК України наведені лише підстави і ознаки ухилення від виконання батьківських обов'язків. Утім, чіткого визначення самого поняття ухилення не визначено.

У сучасній українській мові слово ухилення тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з огляду значення словосполучення ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини , з об'єктивної сторони слід розуміти такі дії чи бездіяльність особи, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.

Звідси, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не знаходить свого відображення, оскільки в даному випадку мали місце обставини, які не залежали від самого відповідача, і слугували лише інструментом для задоволення амбіцій позивача, що насамперед порушувало права і інтереси дітей.

За таких обставин, суд вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дочки не забезпечуватиме інтереси самої дитини.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 не довела та не надала суду належних і допустимих доказів щодо необхідності такого захисту інтересів дитини як шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав, та, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків стосовно дитини.

Тому, суд дійшов висновку, що відповідач-позивач ОСОБА_3 намагається налагодити стосунки з дочкою, про що, зокрема, свідчить і його зустрічі з дочкою упродовж 2018 року, а також факт подання зустрічного позову про його участь як батька у вихованні дитини, а саме позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проаналізувавши встановлені обставини у справі та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем-відповідачем ОСОБА_1 та її представником не надані належні і допустимі, безспірні та достатні докази, які свідчили б про винну поведінку та свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідачем ОСОБА_3, та які свідчили б про ухилення від виховання доньки, і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, а звідси позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дитини та стимулювання батька до належного виконання своїх обов'язків.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у даному випадку не є доцільним, оскільки батько дитини виявляє стійке бажання у виконанні батьківських обов'язків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, у зв'язку з чим вбачається безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дочки ОСОБА_5.

Отже, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Разом з тим, між сторонами виник спір з приводу участі батька у вихованні та порядку спілкування батька з дитиною.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 зазначеної Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України Про охорону дитинства дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою крім випадків, коли це право обмежене законом.

За ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 157 СК України встановлено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

При цьому, відповідно до ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 7 СК України).

Ухвалюючи рішення в справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також суд керується ст. 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у ч. 6 ст. 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі Зоммерфельд проти Німеччини від 08 липня 2003 року, рішення у справі Цаунеггер проти Німеччини від 03 грудня 2009 року).

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю або батьком.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 пояснив, що любить свою доньку, бажає приймати участь у її житті, вихованні та матеріальному забезпеченні. Бажає бачити її та спілкуватися з нею вільно, без присутності інших осіб, забирати її на свята.

Вирішуючи питання щодо участі та спілкування батька з дитиною, суд враховує, зокрема, вік дитини.

Відповідно ч. 2 ст. 18 СК України суд встановлює місце та час спілкування позивача з донькою, прийнявши до уваги зокрема вік дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батька, має право на підтримання з батьком регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Судом не встановлено, що його регулярне особисте спілкування з дочкою перешкоджатиме її нормальному вихованню.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем-позивачем ОСОБА_3 не ставилися позовні вимоги щодо його спілкування з дитиною виключно без присутності матері або ж у її присутності, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог і з власної ініціативи вирішити це питання.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням позиції сторін та в першу чергу інтересів дитини, суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_3 та визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні його доньки ОСОБА_5, шляхом спілкування з дитиною кожної третьої неділі щомісячно з 09 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. цього ж дня.

Суд констатує, що визначений порядок участі батька у вихованні дочки та спілкуванні з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини, а спілкування батька з дитиною не буде перешкоджати її нормальному розвитку. Безпосередня участь батька у вихованні доньки, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить виконання батьківських прав позивача, а насамперед буде повністю відповідати інтересам дитини.

При цьому, суд виходить з того, що в подальшому ОСОБА_3 не позбавлений права встановити інший порядок спілкування з дитиною та участі в її вихованні.

Враховуючи встановлені у справі обставини, положення ст. ст. 141, 150, 157, 159 СК України, з метою дотримання розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини, зокрема, і те, що кожен з батьків зобов'язаний приймати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, і характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дітьми повинен існувати систематичний контакт, враховуючи, що після розлучення батьки дитини проживають окремо, суд вважає зустрічний позов в цій частині є доведеним і обґрунтованим, в іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з того, що сторони та їх представники як письмово, так і в судовому засіданні заявили про відсутність будь-яких вимог до іншої сторони щодо відшкодування оплачених ними відповідних судових витрат, у тому числі сплачених судових зборів. Тому, сплачені кожною стороною судові витрати, а саме судові збору, слід залишити без будь-якого відшкодування.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 7, 141, 150, 151-155, 157, 159, 164, 165 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та визначення способів в участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною - задовольнити частково.

Визначити участь ОСОБА_3 як батька у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1, шляхом спілкування з дитиною кожної третьої неділі щомісячно з 09 год.00 хв. до 19 год.00 хв. цього ж дня.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позивач-відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_2.

Відповідач-позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_3.

Треті особи:

- виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради, Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, буд. № 2, код ЄДРПОУ 04057287;

- Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради, Полтавська область, м. Кременчук, провулок Л. Толстого, буд. № 38;

- Лохвицька районна державна адміністрація, Полтавська область, м. Лохвиця, вулиця Перемоги, буд. № 1, код ЄДРПОУ 04057273;

- Служба у справах дітей Лохвицької районної державної адміністрації, Полтавська область, м. Лохвиця, вулиця Перемоги, буд. № 1, код ЄДРПОУ 34587298.

Повне рішення виготовлено 29 березня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти діб з дня складання повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Суддя: