Постанова

від 16.07.2019 по справі 524/1830/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/1830/18 Номер провадження 22-ц/814/1414/19Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого (судді-доповідача) Карпушина Г.Л.; суддів Прядкіної О.В., Хіль Л.М ., при секретарі судового засідання: Кальник А.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року (ухвалене суддею Нестеренко С.Г., повний текст рішення складено 29 березня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та відповідач перебувала в зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2007 року, який було розірвано рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 грудня 2010 року. Від даного шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька проживає разом з нею у м. Лохвиця. Відповідач після залишення сім`ї у 2010 році жодного разу не відвідав доньку, не приїздив до неї та не телефонував їй, її життям та навчанням не цікавиться, не займався вихованням та не надавав допомоги на її утримання. Зазначала, що на даний час донька позбавлена батьківського піклування, уваги, допомоги та виховання. Своїх батьківських обов`язків батько дитини не виконує, хоча не був позбавлений такої можливості. Вона (позивач) ніколи не перешкоджала йому у спілкуванні з донькою, її місце проживання йому було відоме, але з 2010 року він жодного бажання не виявив. За висновком до органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 позивач самостійно не зверталась.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та участі у вихованні батьком, який проживає окремо від неї. В якій просив суд ухвалити рішення, яким: зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою; визначити спосіб його участі у вихованні дочки, а саме встановити побачення 20 разів на рік з 18 год. п`ятниці по 18 год. неділі; спільний відпочинок з 01 червня до 15 червня кожного року; побачення після дня народження доньки з 05 серпня по 20 серпня кожного року; необмежене спілкування з дитиною особисто засобами зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьками та дітьми; в день його побачення з дочкою забирати її з дому/школи особисто; зобов`язати ОСОБА_1 за 2 дні до дня зустрічі з дочкою надати йому інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, її перебування, а у разі настання змін повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

В обґрунтування позову зазначав, що дійсно дочка залишилася проживати після розірвання шлюбу з батьками ОСОБА_1 у м. Лохвиця, оскільки і він, і ОСОБА_1 постійно проживали та працювали у м. Києві. Сам він періодично проїздив до дочки та бачився із нею, стосунки між ними були гарні, поки батьки ОСОБА_1 не почали чинити перешкоди у спілкуванні. Такі перешкоди чинилися і чиняться періодично, але він бажає приймати участь у вихованні дитини, бажає її бачити та спілкуватися з нею.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною - задоволено частково.

Визначено участь ОСОБА_2 як батька у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 , шляхом спілкування з дитиною кожної третьої неділі щомісячно з 09 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. цього ж дня.

Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

З даним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити у повному обсязі, а також скасувати дане судове рішення в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваних частинах є незаконним, необґрунтованим, та таким що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 27 жовтня 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Рішенням Лохвицького районного суду від 10 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний. Місце проживання спільної дитини ОСОБА_3 було визначено з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 13).

Згідно Акту обстеження умов проживання, зробленого службою у справах дітей Лохвицької районної державної адміністрації від 16 січня 2018 року, дитина проживає з народження у АДРЕСА_1 . За цією адресою проживає також мати дитини ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - дід дитини, ОСОБА_5 - баба дитини. Для дитини створені всі умови для проживання (а.с. 14).

Відповідно до листа Лохвицької гімназії №1 від 03 січня 2018 року за №5 вбачається, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 протягом навчання дитини у гімназії, з приводу навчання та виховання доньки участі не брав, до вчителів не звертався, не відвідував батьківські збори (а.с.15).

З листа комунального закладу Лохвицький центр первинної медико-санітарної допомоги №87 від 17 січня 2018 року постає, що ОСОБА_2 з приводу стану здоров`я своєї доньки до закладу не звертався (а.с.17).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області за № 01-28/1445 від 24 травня 2018 року вбачається, що вказаний орган вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 145-146, 164-165)

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у даному випадку не є доцільним, оскільки батько дитини виявляє стійке бажання у прийняті участі щодо виховання та утримання дитинив, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, у зв`язку з чим вбачається безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_3 . Отже, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Так, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 9-10 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.89 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав суди повинні враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п. 15 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , відповідно до яких позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. А тому, питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Колегія суддів критично ставиться до висновку органу опіки та піклування Лохвицької райдержадміністрації №-1-28/1445 від 24.05.2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , оскільки такий висновок не ґрунтуються на матеріалах справи та має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч.5, 6 ст.19 СК України). Крім того, вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Твердження позивача, що відповідач уникає спілкування з дитиною, не надає матеріальної допомоги та ігнорує дитину не підтверджено належними доказами та не підтверджується матеріалами справи.

Так, звернення ОСОБА_2 до Лохвицького районного суду Полтавської області з приводу визначення місця проживання дитини з ним та стягнення з нього аліментів на її утримання, підтверджує ту обставину, що відповідачем не було втрачено інтерес до дитини та свідчить про його намір і бажання піклуватися про неї.

Судом встановлено, що до відповідача раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і ОСОБА_1 не зверталася з відповідними зверненнями до органу опіки та піклування та позовами до суду щодо спонукання батька змінити своє ставлення до дочки. Позивачка також не вирішувала питання щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач намагався бачитись із дитиною. При цьому, дійсно таке намагання і спроби виникли у ОСОБА_2 після звернення до суду до нього з позовом про позбавлення батьківських прав. Однак, між батьком та дитиною, що не заперечувалося сторонами та їх представниками, відносини у достатньому для спілкування рівні не склалися.

Наявні в матеріалах справи докази не є достатніми та належними доказами ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Стаття 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, позивачем не надано належних та переконливих доказів того, що відповідач свідомо, внаслідок винної поведінки ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 намагається налагодити стосунки з дочкою, про що, зокрема, свідчить і його зустрічі з дочкою упродовж 2018 року, а також факт подання зустрічного позову про його участь як батька у вихованні дитини, а саме позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. При цьому є незрозумілою ціль, яку переслідує позивач, при подачі позову, оскільки на думку колегії суддів, захист інтересів дитини у такий спосіб не відбудеться, а навіть навпаки інтереси та права дитини будуть погіршенні.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, відсутні, тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Разом з тим, переглядаючи висновки суду першої інстанції щодо вирішення вимог відповідача за зустрічним позовом, колегія суддів вважає, що вони не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 в частині усунення йому перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки факт створення позивачем перешкод відповідачу доведений останнім, з метою якнайкращого забезпеченню інтересів дитини, є всі підстави для визначення відповідачу часу для побачення з дитиною.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду в цій частині виходячи з наступного.

Відповідно ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою крім випадків, коли це право обмежене законом.

За ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 157 СК України встановлено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

При цьому, відповідно до ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Однак, ОСОБА_2 факт вчинення йому перешкод підтверджено, лише власними поясненнями, які мають суб`єктивний характер та відповідно не можуть братися до уваги. Інших належних та допустимих доказів того, що йому чиняться перешкоди останнім не надано. Відповідач з даним питанням, протягом всього часу з моменту розлучення, не звертався до відповідних органів уповноважених на його вирішення.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, та прийшов до передчасних висновків про наявність порушених прав відповідача та необхідність їх захисту шляхом визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача, реальних перешкод у останнього не було, фактично він не займався належно даним питанням, а тому подальша його участь у вихованні та спілкуванні з дитиною залежить від нього самого.

Таким чином, доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною - скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та визначення способів участі у вихованні та у вільному спілкуванні з дитиною - відмовити.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2019 року суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 16 липня 2019 року.

Головуючий суддя:

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.В. Прядкіна

---

Л.М. Хіль