Рішення

від 14.02.2019 по справі 758/3415/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/3415/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., за участю секретарів судового засідання Мишак І.Ю., Луценко К.І., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за договором позики № 1901, укладеного 04.07.2012 р. у загальному розмірі 179 944,20 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що на підставі Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.06.2015 р. по справі № 755/3005/15-ц Дніпровським районним судом м. Києва 08.07.2015 р. було видано виконавчі листи по справі № 755/3005/15-ц про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 1901 від 04.07.2012 р., в тому числі суму позики з урахуванням інфляції у розмірі 377 326,27, 3% річних у розмірі 21 698,63 грн. та штрафних санкцій у розмірі 300 000 грн., а також судового збору у розмірі 3 654 грн. 15.07.2015 р. вищевказаний виконавчий лист було звернено позивачем до примусового виконання Дніпровським РВ ДВС ГТУЮ у місті Києві. В подальшому, 21.07.2015 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у місті Києві Вікуловою І.І., на підставі вказаного виконавчого листа та заяви стягувача було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48212672, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 699 024, 90 грн. Згодом, на підставі виконавчого листа про стягнення з відповідача на користь позивача 3 654 грн. судового збору було відкрито інше виконавче провадження № 48255358, яке, в подальшому, було об'єднане разом із виконавчим провадженням № 48212672 у зведене виконавче провадження № 51263776. Після вчинення необхідних виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження, Дніпровським РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві було оцінено рухоме майно відповідача, яке було предметом застави за вищевказаним договором позики, а саме, автомобіль АCURA - MDX, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, а також відеокамеру JVC було передано на реалізацію ДП СЕТАМ через проведення прилюдних електронних торгів. 12.09.2016 р. кошти від реалізації вищевказаного автомобіля у сумі 390 450 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 51263776 і відповідно до розпорядження начальника Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Хорішко О.О. за № 51263776/6 від 13.09.2016 р. були спрямовані для зарахування стягувачеві ОСОБА_5 11.01.2017 р. постановою державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Гевел О.О. відеокамера JVC, вартістю 9159,50 грн. була передана позивачу за рахунок часткового погашення заборгованості, інших платежів відповідачем не здійснювалося. А відтак, позивач просила суд стягнути 3 % річних та інфляційні втрати з відповідача за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду з урахуванням періодів у яких відбувалося часткове погашення заборгованості та з урахуванням норм ст. 625 ЦПК України, що становить 179 944,20 грн., у зв'язку із чим, остання звернулася із вищевказаним позовом до суду.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Додатково, надали свої пояснення по суті позовної заяви.

В судовому засіданні відповідач та його представник заперечували проти позову та просили відмовити в його задоволенні. Раніше відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно якого, відповідач вказав, що позика надавалась без мети збереження реальної вартості грошей, а відтак, навіть якщо відповідач з власної вини не повернув грошові кошти у строк передбачений договором позики, з огляду на що, не може йти мова про нарахування відсотків за користування грошовими коштами та донарахувань у вигляді інфляційних втрат, що передбачені ст. 625 ЦК України. Крім того, послалися на факти неналежного виконання державними виконавцями своїх обов'язків з примусового виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників даного судового розгляду, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.04.2015 р. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 було задоволено частково, яким стягнуто з відповідача на користь позивача суму позики у розмірі 150 000 грн., інфляцію у розмірі 38 663,14 грн., 3% річних у розмірі 9000 грн., судовий збір 1 976,63 грн., а всього у розмірі 199 639,77 грн. (а.с. 10-15).

11.06.2015 р. Рішенням Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє за дорученням ОСОБА_5, було задоволено, Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2015 р. було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики з урахуванням індексації, 3% річних та штрафних санкцій, у сумі 699 024, 90 грн. та судовий збір у розмірі 3 654 грн. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2015 р., було відхилено (а.с. 16-19).

Згідно ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2015 р. по справі № 755/3005/15-ц Дніпровським районним судом міста Києва 08.07.2015 року було видано виконавчі листи по справі № 755/3005/15-ц про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 699 024,90 грн. за договором позики № 1901 від 04.07.2012 р., в тому числі, суму позики з урахуванням інфляції в розмірі 377 326,27 коп., 3% річних в розмірі 21 698,63 коп. та штрафних санкцій в розмірі 300 000 грн., а також судового збору в розмірі 3 654 грн. (а.с. 21-24).

Після вчинення необхідних виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження 51263776 та з метою виконання рішення суду, Дніпровським РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві було оцінено рухоме майно відповідача, яке було предметом застави за вищевказаним договором позики, а саме автомобіль ACURA - MDX, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, а також відеокамеру JVC та передано на реалізацію ДП СЕТАМ через проведення прилюдних електронних торгів.

12.09.2016 р. кошти від реалізації вказаного автомобіля у розмірі 390 450 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 51263776. Відповідно до розпорядження затвердженого начальником Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Хорішко О.О. за № 51263776/6 від 13.09.2016 р. були спрямовані для зарахування позивачу у такому порядку: сума в розмірі 351 962,93 грн. на користь позивача, як часткове погашення заборгованості за договором позики згідно виконавчого листа № 755/3005/15; сума в розмірі 1839,78 грн. на користь позивача як часткове погашення заборгованості по сплаті судового збору згідно виконавчого листа № 755/3005/15-ц. (а.с. 29-30).

Зважаючи на вказані обставини, станом на 12.09.2016 р. (дата надходження суми з реалізації автомобіля через електронні торги), заборгованість відповідача перед позивачем в межах зведеного виконавчого провадження становила 347 061,97 грн. залишок заборгованості за по сплаті судового збору згідно виконавчого листа № 755/3005/15 становила 1 814,22 грн. 13.09.2016 р. кошти за вищевказаним виконавчим листом про стягнення заборгованості були частково сплачені на користь позивача від реалізації вищевказаного автомобіля у розмірі 351 962, 93 грн.

Інших платежів щодо погашення залишку заборгованості за даним виконавчим листом відповідач у зазначений період не здійснював. Вказані обставини потверджено довідкою Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві про стан заборгованості № 65489/6 від 01.11.2017 р. (а.с. 31).

11.01.2017 р. постановою державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві Гевел О.О. відеокамера JVC, вартістю 9 159,50 грн. була передана позивачу, як стягувачеві , в рахунок часткового погашення заборгованості за договором позики в межах виконавчого провадження № 48212672 (а.с. 32-33). Отже, з 11.01.2017 року загальний розмір невиплаченої заборгованості відповідача за договором позики становить 337 902,47 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно статтей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Що стосується посилання відповідача на те, що позика надавалась без мети збереження реальної вартості грошей, а відтак, навіть якщо відповідач з власної вини не повернув грошові кошти у строк передбачений договором позики не може йти мова про нарахування відсотків за користування грошовими коштами та донарахувань у вигляді інфляційних втрат, що передбачені ст. 625 ЦК України, судом не береться до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 14-16цс18

(686/21962/15-ц), у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 р. у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

З огляду на зазначене, встановлено, що 11.06.2015 р. Рішенням Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє за дорученням ОСОБА_5, було задоволено, Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2015 р. було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики з урахуванням індексації, 3% річних та штрафних санкцій, у сумі 699 024, 90 грн. та судовий збір у розмірі 3 654 грн., апеляційну скаргу ОСОБА_3 на Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2015 р., було відхилено, таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, відповідно суд приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які відповідач належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобовязання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, суд вважає, що є всі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми та відшкодування втрат від інфляції.

Розмір заборгованості відповідача перед позивачем за прострочення ним грошового зобов'язання із повернення встановленої судовим рішення грошової суми за договором позики за період з 12.06.2015 р. (день наступний за днем набрання Рішення Апеляційного суду м. Києва законної сили) по 12.09.2016 р. (дата зарахування частини коштів по заборгованості за договором позики після реалізація автомобіля відповідача на депозитний рахунок Дніпровського РВ ДВС), а відтак, період прострочення становить 458 днів, з цього випливає 699 024,90 грн. х 3% : 100 : 365 днів х 458 днів = 26 313,97 грн. Що стосується розрахунку інфляційних втрат за період з 12.06.2015 р. по 12.09.2016 р., то 699 024,90 (сума боргу) х 1,0881 (підсумковий індекс інфляції) - 699 024, 90 грн. = 61 584,09 грн.

А відтак, загальна сума заборгованості за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду за період із 12.06.2015 р. по 12.09.2016 р. становить 26 313,97 грн. + 61 584,09 грн. = 87 898,06 грн.

Розмір заборгованості відповідача перед позивачем за прострочення ним грошового зобов'язання із повернення встановленої судовим рішення грошової суми за договором позики за період з 14.09.2016 р. (день наступний за днем винесення розпорядження начальника Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві від 13.09.2016 р. про зарахування коштів від реалізації автомобіля) по 11.01.2017 р. (день винесення постанови про залишення відеокамери JVC за позивачем), а відтак, період прострочення становить 120 днів, з цього випливає 347 061,97 грн. (сума боргу після часткової сплати коштами від реалізації автомобіля) х 3% : 100 : 365 днів х 120 = 3 423, 07 грн. Інфляційні втрати за період з 14.09.2016 р. по 11.01.2017 р. становить 347 061,97 грн. х 1,0749 - 347 061,97 грн. = 25 994,94 грн.

А відтак, загальна сума заборгованості за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду за період з 14.09.2016 р. по 11.01.2017 р. становить 3 423,07 грн. + 25 994,94 грн. = 29 418,01 грн.

Розмір заборгованості відповідача перед позивачем за прострочення ним грошового зобов'язання із повернення встановленої судовим рішення грошової суми за договором позики за період з 12.01.2017 р. (день наступний за днем передачі позивачу відеокамери JVC) по 31.01.2018 р. включно (дата розрахунків для звернення до суду), а відтак, період прострочення становить 385 днів, а відтак, з цього випливає 337 902,47 грн. (сума боргу після передачі позивачу відеокамери) х 3% : 100 : 365 днів х 385 днів = 10 692,53 грн. Що стосується розрахунку інфляційних втрат за період з 12.01.2017 р. по 31.01.2018 р., то 337 902,47 х 1,1537 - 337 902,47 грн. = 51 935,60 грн.

А відтак, загальна сума заборгованості за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду за період з 12.01.2017 р. по 31.01.2018 р. становить 10 692,53 грн. + 51 935,60 грн. = 62 628,13 грн.

Загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, встановленого судовим рішенням щодо повернення коштів за договором позики № 1901, укладеного між сторонами 04.07.2012 р. становить 179 944,20 грн.

Відповідно до статей 12, 76-81 Цивільно-процесуального Кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив з того, що на підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1799,45 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 530, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 4, 10-13, 76-80, 82-83, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат - задовольнити;

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 інфляційні втрати та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за договором позики № 1901, укладеного 04.07.2012 р. у загальному розмірі 179 944 (сто сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок чотири) гривні 20 копійок;

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 судовий збір в розмірі 1799 (одна тисяча сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 45 копійок;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2);

відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2, місце проживання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_3);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк