Ухвала

від 29.03.2019 по справі 520/6866/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/6866/19

Провадження № 1-кс/520/3746/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12017160000000892 від 13.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017160000000892 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений час та в невстановленому місці, у невстановлених осіб з числа посадових осіб ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та Овідіопольської районної державної адміністрації виник спільний злочинний умисел на вилучення з права постійного користування ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» земельні ділянки загальною площею 29,06 га та передачу їх у приватну власність третім особам.

Далі, розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації № 685 від 16.06.2007 на підставі клопотання директора ДП «ДГ «Таїровське», без розробки проекту землеустрою, припинено право постійного користування вказаного державного підприємства на земельні ділянки загальною площею 29,06 га та віднесено їх до земель запасу Таїровської селищної ради. В подальшому вказані земельні ділянки розділені на більш менші і перейшли у приватну власність заздалегідь визначеним (формальним) набувачам та реалізовані договорами купівлі-продажу через невстановлене підприємство, що надає послуги землевпорядних робіт.

Таким чином, невстановленими посадовими особами ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та Овідіопольської районної державної адміністрації за попередньою змовою вчинено незаконні дії, що в супереч ст. ст. 84, 123, 149, 150 Земельного Кодексу України призвело до припинення права постійного користування ДП «ДГ «Таїровське» на земельні ділянки загальною площею 29,06 га, які згодом перейшли у приватну власність, чим державі спричинено тяжкі наслідки у вигляді збитку в особливо великому розмірі.

На даний момент встановлено, що на вказаному масиві сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами:

-5123755800:01:002:3017 площею 0, 41 га;

-5123755800:01:001:0226 площею 1,5952 га;

-5123755800:01:001:0225 площею 2 га;

-5123755800:01:001:0223 площею 2 га;

-5123755800:01:001:0033 площею 0,2049 га.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:001:0226 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:001:0225 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:001:0223 належить на праві приватної власності ОСОБА_6 . Інформація про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5123755800:01:001:0033 та 5123755800:01:002:3017 відсутня.

Наразі, з метою забезпечення досягнення дієвості кримінального провадження, виникла необхідність застосувати такий вид заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна. Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи володільця речей та документів.

Вказане клопотання про арешт майна сторона обвинувачення просить розглядати без повідомлення власників майна, з метою забезпечення заборони на використання та розпорядження нерухомим майном.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явилися, разом з тим від прокурора надійшла заява, в якій він просив розгляд клопотання проводити за його відсутності.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції Українизакріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зКонституцієюУкраїнитаЗаконом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна,інакше як в інтересах суспільства іна умовах,передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинизабороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Так, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправних шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з клопотання та долучених до нього матеріалів, досудове розслідування в рамках кримінального провадження №12017160000000892 від 13.11.2017 року здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме за фактом можливого, в порушення вимог законодавства, переведення з державної в приватну власність земельних ділянок загальною площею 6,21 га, в результаті чого державі спричинено тяжкі наслідки.

Долученими до клопотання матеріалами в сукупності підтверджується наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Слідчий суддя враховує, що згідно матеріалів клопотання, в результаті можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України було спричинено тяжкі наслідки державним інтересам, що свідчить про наявність суспільного інтересу, який в даному випадку виправдовує потреби досудового розслідування у такому ступені втручання у права і свободи громадян, про який йдеться в клопотанні.

Крім того, з долучених до клопотання матеріалів, а також самого клопотання вбачається, що земельні ділянки, перелік яких міститься в клопотанні фактично були об`єктом кримінально протиправних дій та фактично є такими, які були отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, що свідчить, що такі земельні ділянки відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, а отже в рамках даного кримінального провадження існують сукупність підстав та розумних підозр вважати, що такі земельні ділянки є доказом злочину.

Беручи до уваги, що невстановленими посадовими особами ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» та Овідіопольської районної державної адміністрації за попередньою змовою вчинено незаконні дії, що в супереч ст. ст. 84, 123, 149, 150 Земельного Кодексу України призвело до припинення права постійного користування ДП «ДГ «Таїровське» на земельні ділянки загальною площею 29,06 га, які згодом перейшли у приватну власність, слідчий суддя приходить до переконання, що завдання, для виконання якого сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, суть якого зводиться до запобігання переоформлення права власності на такі земельні ділянки, зміни їх цільового призначення може бути виконане в результаті застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що свідчить про наявність необхідності, крім того, в накладенні заборони вчинення реєстраційних дій або інших дій, що стосуються зміни конфігурації, даних, форм власності, параметрів, цільового призначення вищевказаних земельних ділянок.

За таких обставин, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та необхідність накладення арешту на майно, оскільки надані стороною обвинувачення матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на згадане майно та на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна, з метою забезпечення кримінального провадження, при цьому на даній стадії слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної особи або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких є арешт майна.

Згідно ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Враховуючи завдання, які існують в зв`язку з наявністю необхідності в накладенні арешту майна та про які зазначено вище, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність розгляду поданого клопотання без виклику власників зазначених у клопотанні земельних ділянок.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12017160000000892 від 13.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України задовольнити.

Накласти арешт на майно, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами:

5123755800:01:002:3017;

5123755800:01:001:0226 (реєстраційний номер 1229711451237);

5123755800:01:001:0225 (реєстраційний номер 1229693051237);

5123755800:01:001:0223 (реєстраційний номер 540032551237);

5123755800:01:001:0033.

Заборонити Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області (та його структурним підрозділам), а також державним реєстраторам, вчиняти будь-які реєстраційні дії або інші дії, що стосуються зміни конфігурації, даних, форм власності, параметрів, цільового призначення вищевказаних земельних ділянок. Виконання ухвали покласти на старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 . Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1