Постанова

від 25.03.2019 по справі 520/8958/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 р.Справа № 520/8958/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Старосєльцева О.В.) від 05.12.2018 року (повний текст рішення складено 13.12.2018 р.) по справі №520/8958/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг +"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг +", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправними дії з приводу проведення камеральної перевірки від 19.03.2018 року, встановлені чинним податковим законодавством та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі даної перевірки від 12.04.2018р. №0057961209, від 12.04.2018р. №0057971209, від 12.04.2018р. №0058011209, від 12.04.2018р. №0058021209.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що правильність справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може бути перевірена контролюючим органом у спосіб проведення камеральної перевірки, оскільки потребує вивчення документів про технічні характеристики приміщень. Крім того, відповідачем зроблені висновки, які не відповідають фактичним обставинам спірних правовідносин, а відтак, податкові повідомлення-рішення, прийнятті за результатами перевірки є незаконними та підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.04.2018 року №0057961209 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 13.271,36 гривень (за податковим зобов'язанням - 10.617,09 грн., за штрафними санкціями - 2.654,27 грн.)

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.04.2018 року №0057971209 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 7.138,85 грн. (за податковим зобов'язанням - 5.711,08 грн., за штрафними санкціями - 1.427,77 грн.)

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.04.2018 року №0058011209 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 13.426,08 грн. (за податковим зобов'язанням - 10.740,86 грн., за штрафними санкціями - 2.685,22 грн.)

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.04.2018 року №0058021209 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 3.774,19 грн. (за податковим зобов'язанням - 3.019,35 грн., за штрафними санкціями - 754,84 грн.).

У решті позов залишено без задоволення.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 7.048,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 року та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм права, неповне дослідження обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є обґрунтованими. В свою чергу, висновки суду першої інстанції про вихід контролюючого органу за межі камеральної перевірки, через те, що дослідження показників грошових зобов'язань може відбуватись лише під час документальної перевірки, є помилковими. Крім того, суд безпідставно встановив типи об'єктів нерухомого майна виключно з пояснень позивача.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в їх задоволенні. В частині відмови в задоволенні адміністративного позову просив рішення суду залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ "Оберіг +" з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018р., за наслідками якої складено Акт №3866/20-40-12-69-20/37447172 від 19.03.2018 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.п.266.3.1, п.п.266.7.5, п.п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: безпідставно занижено розмір податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 30.088,38 грн. у т.ч. до бюджету Валківської міської ради - 10.617,09 грн., Старомерчицької селищної ради - 5.711,08 грн., до бюджету Гонтово-Ярської сільської ради - 10.740,86 грн., до бюджету Перекіпської сільської ради - 3.019,35 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 12.04.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0057961209 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 13.271,36 грн. (основний платіж -10.617,09 грн., штраф - 2.654,27 грн.);

№0057971209 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 7.138,85 грн. (основний платіж -5.711,08 грн., штраф - 1.427,77 грн.);

№0058011209 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 13.426,08 грн. (основний платіж -10.740,86 грн., штраф - 2.685,22 грн.);

№0058021209 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 3.774,19грн. (основний платіж -3.019,35 грн., штраф - 754,84 грн.).

Позивач, не погоджуючись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідками якої, скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідач під час здійснення камеральної перевірки не забезпечив реалізацію управлінської функції та вийшов за межі предмету камеральної перевірки, внаслідок чого неправильно обрав спосіб реалізації функції контролю, унаслідок чого не встановив дійсних обставин суспільних відносин і невірно застосував ставку податку в розмірі 1,00 % та 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати (як для "інші будівлі", "будівлі торгівельні інші") до об'єктів нерухомості, відносно яких, згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування, ставка податку підлягає 0% від розміру мінімальної заробітної плати. В свою чергу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій з приводу проведення камеральної перевірки, оскільки у спірних правовідносинах права та інтереси платника порушені саме оскарженими податковими повідомленнями рішеннями.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість, виходячи з наступного.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст. 1 ПК України).

Відповідно до п.61.1 ст.61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом:

- ведення обліку платників податків;

- інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;

-перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин;

-моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Статтею 36 ПК України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Як встановлено під час розгляду справи, в ході камеральної перевірки податковим органом використовувались податкові декларації ТОВ "Оберіг +" з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік та рішення органів місцевого самоврядування про встановлення ставок місцевих податків і зборів: Валківської міської ради №597 від 22.12.2017 року, Старомерчицької селищної ради №523- VII від 22.09.2017 року, Гонтово-Ярської сільської ради №171- VII від 02.02.2017 року та №280- VII від 21.12.2017 року, Перекіпської сільської ради №08-ХІІІ- VII від 24.01.2017 року та №01/ХХV- VII від 22.12.2017 року.

Конституційний суд України в рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року зазначив, що в основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Відповідно п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Отже, вищевказані рішення органів місцевого самоврядування про встановлення ставок місцевих податків і зборів є нормативними актами розрахованими на широке коло осіб, є загальнодоступними та застосовуються неодноразово.

Як зазначив під час апеляційного розгляду представник відповідача, під час камеральної перевірки податковим органом не досліджувались будь-які інші документи та не випробовувалась у платника додаткова інформація. Підставою для висновків про невірне застосування платником ставки податку, що мало наслідком неправильний обрахунок суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слугував саме аналіз даних податкових декларацій.

Таким чином, відповідач при проведенні камеральної перевірки, використовуючи подані позивачем декларації та нормативно-правову базу, досліджуючи правильність відображених у звітності показників, правильності обчислення та нарахування податку, діяв відповідно до норм ПК України.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 15.05.2018 року у справі №804/6286/17, від 01.10.2018 року у справі №821/1648/17, оскільки предметом вказаних справ було правомірність збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ внаслідок виявлення в Єдиному реєстрі податкових накладних під час проведення камеральної перевірки податкової накладної, сума податку на додану вартість за якою не задекларована у поданій податковій звітній декларації з цього податку.

Також помилковим є посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 року по справі №812/872/17, оскільки предметом вказаної справи була правомірність збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій через встановлену невідповідність сум податку, за наслідком дослідження податковим органом під час камеральної перевірки, окрім податкової звітності платника податків, договорів оренди земельних ділянок.

На підставі вищевикладеного, висновки суду першої інстанції щодо виходу відповідачем за межі предмету камеральної перевірки є помилковими.

Щодо ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з п. 265.1 ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України).

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України)

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як встановлено під час розгляду справи, у власності позивача перебуває: 1) нежитлова будівля з господарськими будівлями, що розташована за адресою: Харківська обл., Валківський район, с.Перекіп, вул.Леніна, 24 (договір купівлі-продажу ВРІ №676400, реєстровий №568 від 15.07.2011р.), 2) нежитлова будівля з господарськими будівлями, що розташована за адресою: Харківська обл., м.Валки, вул.Ков'язька (Дідоренка), 11 (договір купівлі-продажу ВРІ№676386, реєстровий №520 від 11.07.2011р.), 3) нежитлова будівля з господарськими будівлями, що розташована за адресою: Харківська обл., Валківський район, смт.Старий Мерчик, вул.Театральна, 62 (договір купівлі-продажу ВРО№133383, реєстровий №2001 від 23.12.2011р.), 4) нежитлова будівля з господарськими будівлями, що розташована за адресою: Харківська обл., Валківський район, с.Гонтів Яр, вул.Першотравнева, 54 (договір купівлі-продажу ВРІ№676387, реєстровий №522 від 11.07.2011р.).

Всю площу (713,1 м.кв.) цих будівель позивач задекларував нульові ставки податку і відніс їх до нерухомості типу "9" (інша будівля).

Обставини декларування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (торгівельні будинки, які віднесено за типом об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості до - "6") в частині 190 кв.м., сторонами оспорюється.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з урахуванням пояснень позивача встановив, що фактично перелічені об'єкти нерухомості є допоміжними (нежитловими) приміщеннями, до яких згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування застосовується ставка податку - 0 % від розміру мінімальної заробітної плати. Однак, у зв'язку з відсутністю такого типу нежитлових приміщень у формі декларації, позивач їх задекларував як об'єкти нерухомості типу "9"( інша будівлі), але з нульовою ставкою. При цьому, перелічені об'єкти нерухомості взагалі не використовуються в господарські діяльності, оскільки мають незадовільний технічний стан, потребують капітального ремонту, не облаштовані опалювальною, водопостачальною, каналізаційною, електропостачальною системами, що підтверджується, зокрема, актом обстеження нежитлових будівель ТОВ "Оберіг +" від 27.11.2018р.

Проте, колегія суддів зауважує, що у податкових деклараціях з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за рік 2018 рік позивачем зазначено тип об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості за кодом 9 - "інша будівля".

Так, згідно рішень Валківської міської ради №597 від 22.12.2017 року, Старомерчицької селищної ради №523-VII від 22.09.2017 року, Гонтово-Ярської сільської ради №171-VII від 02.02.2017 року та №280-VII від 21.12.2017 року, Перекіпської сільської ради №08-ХІІІ-VII від 24.01.2017 року та №01/ХХV-VII від 22.12.2017 року, ставки податку складають:

0,3 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року для інших об'єктів нежитлової нерухомості на території Гонтово-Ярської сільської ради;

1 % від розміру мінімальної заробітної плати для інших будівель на території Старомерчицької селищної ради;

1 % (32,00 грн/кв.м.) від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року для інших будівель на території Перекіпської сільської ради;

1,5% від розміру мінімальної заробітної плати для будівлі торгівельні інші на території Валківської міської ради.

Оскільки позивачем самостійно встановлений тип об'єкту нежитлової нерухомості та зазначений код 9, корегування до зазначених податкових декларацій не вносилось, відповідно до п.54.1. ст.54 ПК України зобов'язання щодо сплати податку вважається узгодженим.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з встановленими під час перевірки висновками податкового органу про заниження позивачем у перевіряємий період податкових зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, правомірність дій відповідача при проведенні камеральної перевірки та обґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність виявлених під час проведених перевірок порушень позивачем вимог діючого законодавства та обґрунтованість винесення податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження позивачем.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду скасуванню не підлягає

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 року по справі №520/8958/18 скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Оберіг +" в задоволенні адміністративного позову.

В іншій частині залишити без змін рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 року по справі №520/8958/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 01.04.2019 року.