Постанова

від 21.03.2019 по справі 559/609/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 року

м. Рівне

Справа № 559/609/15-ц

Провадження № 22-ц/4815/275/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Жуковська О.Ю.

Рішення ухвалене в м. Дубно Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення 07.12.2018

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Бондаренко Н.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

10.03.2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 з вимогою про поділ спільного майна подружжя (квартира, автомобіль). Позов мотивує тим, що з відповідачем по справі перебувала в шлюбі з 25.07.1987 року, зареєстрованому Дубенським міським відділом ЗАГС, актовий запис №182. З відповідачем виникли сімейні негаразди, які призвели до розриву сімейних відносин.

Згідно уточнених позовних вимог та висновку експертизи про вартість квартири, ОСОБА_2 просила:

визнати спільним майном подружжя Ѕ частину АДРЕСА_1 вартістю 441319 грн.і розділити спільне майно подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частини цієї квартири, яку їй просила виділити припинивши право власності на ј частину квартири ОСОБА_3 перерахувавши йому грошову компенсацію вартості цієї частки в сумі 110329,75 грн.;

виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску вартістю 31415 грн. та стягнути на її користь грошову компенсацію вартості Ѕ частки його вартості в сумі15707 грн.

08.06.2015 ОСОБА_3 подав зустрічний позов та вказує, що в шлюбі спільно зі ОСОБА_2 у 1992 році було придбано АДРЕСА_1, вартістю 800000 грн., побудовано житловий будинок АДРЕСА_2 вартістю 2000000 грн. та придбано автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску, вартістю 40000 грн., які просив поділити в натурі.

13.12.2017 від ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом: просить визнати житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та розділити його між ним та ОСОБА_2, виділивши ОСОБА_3 Ѕ ідеальну частину домоволодіння (а.с.84-85, т.2).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27.11.2018 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 220 659,50 грн., та автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску, вартістю 31412 грн.

Розділено спільне майно подружжя в ідеальних частках наступним чином: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 110329,75 грн.; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 110329,75 грн.; визнано право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ідеальних частках по Ѕ кожному на автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску, вартістю 31412 грн.

Грошові кошти, сплачені ОСОБА_2 на депозитний рахунок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області в розмірі 110329,75 грн. - повернуто ОСОБА_2

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, сторони звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами, в яких зазначають, що рішення є незаконним та необґрунтованим.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 вважає, що оскаржуване рішення ухвалено без повного з'ясування та доведення обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Вказує, що в порушення ч.8. ст. 365 ЦПК України, місцевий суд не вказав у своєму рішенні результати розгляду зустрічного позову.

Повідомляє, що не давав згоди на отримання (присудження) йому грошової компенсації замість його частки у праві на майно спільної сумісної власності подружжя.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано той факт, що спірна квартира, була придбана у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і йому як співвласнику даної квартири, належить Ѕ ідеальна частка даної квартири, а не ј її частини.

Зазначає, що ОСОБА_2 не надала суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували факт придбання її батьком або матір'ю, та оформлення останніми у встановленому законом порядку, права власності на Ѕ квартири АДРЕСА_1 та доказів, що позивачкою у період перебування з ним у шлюбі придбано Ѕ частину спірної квартири, тим більше за її кошти.

Вважає, що спір вирішено на підставі недопустимих доказів, а саме ніким не завірених, не підписаних і складених не українською мовою: "Договору купівлі-продажу", "Извещения".

Зазначає, що наявний у матеріалах справи "Меморіальний ордер №351 від 31 березня 1992 року" якраз підтверджує факт оплати ОСОБА_2 8220 рублів за придбану квартиру, на виконання вимог договору купівлі-продажу від 14 квітня 1992 року.

Вказує, що прийняті судом "Извещения" є повідомленнями про необхідність здійснити оплату та зовсім не підтверджують факт отримання чи перерахування будь-яких коштів, оскільки у них відсутній підпис касира, бухгалтера та контролера (оператора).

Вважає, наявний в матеріалах справи висновок експерта №180212/1_30 судової будівельно-технічної експертизи від 13.04.2018 року, неповним та неясним, тому звертався до суду першої інстанції із заявами про забезпечення доказів про призначення додаткової, комплексної та комісійної експертиз.

За наведеного, просив рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27.11.2018 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог, а його зустрічну позовну заяву задовольнити повністю.

Також просив призначити у даній справі додаткову судову будівельно-технічну експертизу.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині поділу майна подружжя в ідеальних частках.

Вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення норм ст. 71 СК України, ст.ст. 364,365,370 ЦК України.

Вказує, що відповідно до ч.3 ст. 370 ЦК України, виділ частки із майна, яка є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України, ч. 2 якої передбачено, що якщо виділ в натурі із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183) співвласник, який бажає виділу, має право на одержання грошової компенсації.

Також зазначає, що спірний автомобіль є річчю неподільною, а ОСОБА_3 ним постійно користується, автомобіль знаходиться у нього, тому вона і просила суд першої інстанції отримати за нього належну їй Ѕ його частку грошової компенсації.

Зазначає, що відповідач не надав суду жодного доказу щодо його потреби у спірній квартирі, яку не використовує понад 10 років, не сплачує за неї комунальні послуги.

Враховуючи наведене, просила скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27.11.2018 року в частині розподілу спільного майна подружжя в ідеальних частках та ухвалити в цій частині нове рішення, яким реально розділити спірне майно наступним чином: виділити ОСОБА_2 у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_3 на ј її частину та перерахувати йому грошову компенсацію в сумі 110 329,75 грн., внесену нею на депозитний рахунок суду; виділити у власність відповідача автомобіль НОМЕР_2, 1982 року випуску із стягненням з нього на її користь компенсації за Ѕ його вартості в сумі 15 707,50 грн.

Відзиви на подані сторонами апеляційні скарги у встановлений судом апеляційної інстанції строк не надходили.

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити.

ОСОБА_3 завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і причин неявки не повідомив, тому колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи без його участі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визначення ідеальних часток подружжя в майні, без його реального поділу і залишив майно у їх спільній частковій власності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія судів, оскільки спір фактично не вирішено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч.2 ст.5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу ОСОБА_2 викладений нею в позовних вимогах, зокрема про визнання її права власності на частину спірної квартири є не коректним, оскільки вона і так є власником цілої частки АДРЕСА_1 (а.с.152-156 т.2). З цієї обставини колегія суддів і виходить при вирішенні даного спору, при цьому також враховує позицію ОСОБА_2, щодо визнання нею права ОСОБА_3 на компенсацію йому вартості ј частини квартири.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 25 липня 1987 року до 27 травня 2015 року сторони перебували в шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 та рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27.05.2015 (а.с.16, 83, т.1).

Згідно зазначеного рішення - сторони не проживають разом більше 10 років (станом на 2015 рік), а з 2008 року ОСОБА_3 фактично створив іншу сім'ю, проживає окремо з іншою жінкою, з якою у них народився син.

Спірна АДРЕСА_1 була отримана ОСОБА_4 - батьком ОСОБА_2, на його сім'ю, що підтверджується записами у будинковій книзі, згідно яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані у даній квартирі з 1970 року, ОСОБА_2 з 1984 року, а ОСОБА_3 з 1987 року, тобто після укладення шлюбу (а.с.9-10, т.1).

Згідно договору купівлі-продажу від 14.04.1992 року начальником ЖЕК №1 ОСОБА_6 було продано ОСОБА_2 зайняту нею квартиру АДРЕСА_1 вартістю 8226 руб. (а.с.4, т.1).

Як слідує з аналізу законодавства, в редакції яке діяло на час викупу спірної квартири, зокрема ст.112 ЦК України 1963 року (поняття спільної сумісної власності), ст. 22 Кодексу про шлюб і сім'ю України (спільна сумісна власність подружжя), ст.12 та ч.2 ст.15, ст. 16 Закону України Про власність , п.9, 18, 19 Положення про продаж громадянам в власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19 травня 1989 року № 142, де зазначено, що громадянин, який бажає придбати у власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об'єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку. Громадяни, які уклали договір купівлі-продажу квартири (будинку), набувають права власності на квартиру (будинок) з моменту укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 128 ЦК України 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи договір купівлі спірної квартири укладено саме з ОСОБА_2 Інші мешканці та члени сім'ї співпокупцями не виступали і договір не містить умов щодо набуття ними права співвласників і цей договір досі ніким не оспорювався.

12 травня 1992 року за вказаним договором купівлі АДРЕСА_1, в Рівненському обласному БТІ за ОСОБА_2 було зареєстровано право особистої власності на цю квартиру, а 12 травня 1997 року перереєстроване в Дубенському комунальному підприємстві Архітектор право її приватної власності на цю квартиру. (т.1 а.с.4).

Отже, спірна квартира на час її викупу в 1992 році не могла набути статусу спільного майна подружжя, оскільки як визнає ОСОБА_2, вона викуплялась за кошти всіх мешканців квартири, а відповідно ОСОБА_3 не був та не є співвласником спірної квартири, як спільного майна подружжя і його позиція щодо ненадання ним згоди на отримання компенсації за її частину відповідно до ч.4 ст.71 СК України та ч.1 ст.365 ЦК України, не заслуговує на увагу. Бажання сплатити компенсацію ОСОБА_3 є волевиявленням ОСОБА_2 за його фінансову участь у придбанні квартири.

Як вбачається з матеріалів справи, в ній відсутні будь-які докази, що з 1992 року до звернення 08.06.2015 року ОСОБА_3 із зустрічним позовом в даній справі, хто-небудь із членів сім'ї проживаючих із ОСОБА_2 на час викупу квартири, в подальшому заявляв вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною чи частковою власністю та оспорював її право власності. Таку вимогу заявив ОСОБА_3, однак з підстав, що ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя, що спростовано вище.

Згідно з висновку експерта №180212/1_ЗО, складеного судовим експертом ОСОБА_7 від 13.04.2018 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 441319 гривень; поділ квартири на ј та ѕ або на Ѕ та Ѕ ізольованих частини технічно неможливий; вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становить 1101843 гривень; на інші питання експерт відповіді не надав у зв'язку із відсутністю необхідних додаткових матеріалів, які сторони не надали (а.с.109-186, т.2). Отже, розмір компенсації для ОСОБА_3 за ј частку в квартирі, на яку погодилась власник ОСОБА_2, складає 110329,75 грн.

З матеріалів справи вбачається, що деякі питання з поставлених експерту, лишились без відповіді, оскільки ОСОБА_3 експерту не надав необхідних додаткових матеріалів. Крім того, ним не оплачено повністю вартість експертизи. З огляду на зазначене та численні клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення додаткової, повторної, комісійної експертиз, навіть в стадії апеляційного перегляду, колегія суддів таку позицію ОСОБА_3 розцінює, як зловживання своїми права та намагання затягнути розгляд справи та унеможливити вирішити спір по суті.

Крім того, слід зазначити, що місцевим судом обґрунтовано відхилялись такі клопотання з наведенням відповідних мотивів.

Також слід зазначити, що перед завершенням розгляду справи по суті місцевим судом в жовтні 2018 року, вказані клопотання подавались представником ОСОБА_3 адвокатом Мацеєм А.М. у якого були відсутні відповідні повноваження на участь в справі, оскільки вони припинились згідно виданої ОСОБА_3 довіреності 24 березня 2018 року (а.с. 114 т.1).

Спірний автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску, зареєстрований 13.05.2003 року за ОСОБА_3, що підтверджується копією реєстраційної картки АМТ, тобто він придбаний під час шлюбу і є спільним майном подружжя, що не заперечується ОСОБА_3, як це вбачається з тексту його зустрічної позовної заяви. (а.с.13,48 т.1).

При проведенні розгляду справи по суті в суді першої інстанції ОСОБА_3 не надав експерту для огляду спірний автомобіль, тому слід взяти до уваги висновок №7273 експертного автотоварознавчого дослідження від 25.02.2015 року про середньоринкову вартість автомобіля ВАЗ-2105, р.н.з. 62529 РВ, 1982 року випуску, яка складає 31412 грн. (а.с.14-15, т.1).

Спірним автомобілем користується ОСОБА_3, тому при поділі спільного майна подружжя це авто слід передати йому, визнавши за ним право власності на цілу частку в ньому, а на користь ОСОБА_2 слід стягнути з нього грошову компенсації половини його вартості, що складає 15706 грн. та припинити її право у спільній сумісній власності на Ѕ частку цього авто, оскільки згідно ст. 70 СК України, частки подружжя є рівними.

Що стосується вимог ОСОБА_3 про визнанняжитлового АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та поділ його між ним та ОСОБА_2, виділивши ОСОБА_3 Ѕ ідеальну частину домоволодіння, то вони не доведені.

При поданні зустрічного позову ОСОБА_3 зазначені вимоги обґрунтовував тим, що цей будинок було побудовано за спільні сімейні кошти, однак в подальшому уточнив свої позовні вимоги та вказував, що цей будинок та земельну ділянку він подарував ОСОБА_2, при цьому, як на правову підставу своїх вимог посилався на діючу на той час ст.25 КпШС України та нині діючу ст.62 СК України, вказуючи, що за час шлюбу будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат, тому його слід визнати спільним майном подружжя.

Позиція ОСОБА_3 за матеріалами справи та наявними в ній доказами не знайшла свого підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_4 (батька ОСОБА_2) до виконкому Дубнівської міськради йому було відведено земельну ділянку в АДРЕСА_2, площею 600 кв.м. під будівництво житлового будинку, що підтверджується випискою з рішення №331 від 14.11.1989 року, довідкою №99 від 31.01.1992 року, договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 08.12.1989 (а.с.115,116,118-119,122-123, т.1). Паспорт на будівництво по АДРЕСА_2, а також проекти на водопостачання та газифікацію, Акт допуску в експлуатацію від 26.11.1992 року виготовлені на ім'я ОСОБА_4 та ним оплачувались (а.с.124, 125,126-130, 131,132,133-135, т.1).

Згідно з договору дарування від 03.11.2004 року серії ВВО №023375, посвідченого державним нотаріусом Першої Дубенської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, подарований ОСОБА_4 для ОСОБА_2 будинок по АДРЕСА_2 (змінювалась нумерація) належав саме йому, а не ОСОБА_3 про що той стверджував звертаючись до суду. (а.с.137, 138, т.1, а.с.84,85 т.2).

Отже, цей будинок не є спільним майном нажитим в шлюбі між сторонами, а є власністю ОСОБА_2 і не підлягає поділу.

ОСОБА_3 по справі не довів, що він проживав у цьому будинку в шлюбі із ОСОБА_2 та внаслідок спільних трудових чи грошових затрат здійснених його перебудовою, добудовами, істотно збільшилась вартість цього будинку, в зв'язку з чим він підлягає визнанню, як спільне майно подружжя.

Ця обставина в суді була спростована показаннями свідків, зокрема і сином сторін по справі, які підтвердили, що з моменту побудови будинку, він не перебудовувався та не добудовувався.

Надані до справи ОСОБА_3 ксерокопії квитанцій на оплату за будівельні матеріали датовані 1989-1991 роками не заслуговують на увагу. З матеріалів справи не вбачається, що за життя попереднього власника та дарувальника цього будинку ОСОБА_4, ОСОБА_3 до нього пред'являв вимоги з приводу права власності. Право власності у ОСОБА_2 на цей будинок виникло в 2004 році, тому подані ОСОБА_3 ксерокопії квитанцій не є належними доказами.

За таких обставин, місцевий суд не дотримався норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційні скарги обох сторін підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення обох позовів - первісного та зустрічного.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове.

Позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частину АДРЕСА_1 відмовити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину вказаної квартири та припинити його і стягнути з ОСОБА_2 на його користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки цієї квартири в сумі 110329,75 грн..

Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску, вартістю 31412 (тридцять одна тисяча чотириста дванадцять) грн.

Припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку автомобіля ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1, 1982 року випуску та стягнути на її користь з ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 15706 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на частину АДРЕСА_2 відмовити.

Судові витрати сплачені сторонами пропорційно до задоволених вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 березня 2019 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків