Постанова

від 20.03.2019 по справі 823/591/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 823/591/16

Провадження № 11-1241апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс (далі - ТОВ ВП Імпульс Плюс ) на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (суддя Гаврилюк В. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (у складі колегії суддів Кузьмишиної О. М., Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова (далі - ТОВ Айова ) до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області

(далі - Тальнівське РУЮ), Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Тальнівська РДА), треті особи: ТОВ ВП Імпульс Плюс , ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ТОВ Айова звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 22 лютого 2016 року № 28362966 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за ТОВ ВП Імпульс Плюс .

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року,позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 22 лютого 2016 року № 28362966.

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2017 року ТОВ ВП Імпульс Плюс звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 рокута закрити провадження у справі, оскільки вважає, що за своїм характером спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 жовтня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2006 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ Айова (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у платне користування строком на 10 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1, і яка належить орендодавцю на праві власності.

06 вересня 2006 року вказаний договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської районної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру за №040679300306.

26 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ Айова укладено додатковий договір № 106 до основного договору оренди від 20 травня 2006 року, за умовами якого строк його дії становить 5 років і обчислюється з моменту його державної реєстрації. Цей договір зареєстровано у Головному управлінні Держкомзему в Черкаській області 03 грудня 2012 року про що у Державному реєстрі земель зроблено відповідний запис № 712408364008335.

З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 22 лютого 2016 року (під час дії попереднього договору) державним реєстратором Тальнівського РУЮ прийнято рішення № 28362966 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки загальною площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за іншим суб'єктом господарювання - ТОВ ВП Імпульс Плюс .

Підставою для реєстрації права оренди зазначеної земельної ділянки слугував укладений між ОСОБА_3 та ТОВ ВП Імпульс Плюс договір оренди землі від 15 вересня 2015 року № 137.

Вважаючи рішення державного реєстратора з подвійної реєстрації договору оренди земельної ділянки протиправним і таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Земельного кодексу України, Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі , позивач просить його скасувати, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції й аргументи, наведені у запереченні, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України ; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України ).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2 , 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору суб'єкта владних повноважень, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

У цій справі позивач, оскаржуючи рішення державного реєстратора, обґрунтував позовні вимоги наявністю в нього права оренди спірної земельної ділянки і відсутністю такого права в іншої особи.

За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення державного реєстратора, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано таке саме право щодо цієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у цій справі буде особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено оскаржуваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Отже, оскарження рішення про державну реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано право оренди щодо тієї самої ділянки.

Скасування рішення державного реєстратора з проведення реєстраційних дій за договором оренди землі обов'язково буде впливати на майнові права тієї особи, щодо якої цю реєстраційну дію буде скасовано.

Таким чином, спір у справі не є публічно правовим і з урахуванням суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Беручи до уваги наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а тому постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Відповідно до ст. 354 КАСУкраїни суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених відповідно ст. 238 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 349 КАСУкраїни передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 238, 243 , 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс , ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування

рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна Судді: Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. В. Британчук Д. А. Гудима О. С. Золотніков В. С Князєв Л. М. Лобойко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська