Постанова

від 12.03.2019 по справі 911/3594/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/3594/17

Провадження № 12-234гс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Баришівської районної ради Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2018 року (головуючий Руденко М. А., судді Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.) у справі № 911/3594/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Баришівська друкарня (далі - ТОВ Баришівська друкарня ) до Баришівської селищної ради Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Баришівської районної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 14 липня 2017 року № 58 .

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У листопаді 2017 року ТОВ Баришівська друкарня звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області від 14 липня 2017 року № 58 Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивач є власником цілісного майнового комплексу, щодо якого надано згоду на реєстрацію права власності на його частину за територіальною громадою відповідно до спірного рішення, а отже, це рішення порушує майнові права ТОВ Баришівська друкарня ;

- спірне рішення прийняте з перевищенням компетенції, визначеної статтею 30 та частиною другою статті 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки Виконавчий комітет Баришівської селищної ради не має права на надання згоди на реєстрацію права власності на нерухоме майно.

1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані незаконною реєстрацією за позивачем права на 100/100 частин цілісного майнового комплексу, оскільки 28/100 частин спірного майна належить до комунальної власності.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 21 березня 2018 року у задоволені позову відмовив.

2.2. Обґрунтовуючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що реєстрація права власності на 100 % майнового комплексу здійснена за позивачем на підставі документів, які підтверджують набуття права власності на таке майно ще у 1995 році. Однак пізніше на відповідне майно/його частину видано правовстановлюючі документи та прийнято рішення органом місцевого самоврядування, дійсність яких не оспорена. У зв'язку з указаним місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не надано доказів належності позивачу суб'єктивного матеріального права, на захист якого він подав позов, на момент прийняття рішення.

2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 18 червня 2018 року рішення Господарського суду Київської області від 21 березня 2018 року скасував та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги в повному обсязі; визнав протиправним та скасував рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області від 14 липня 2017 року № 58 Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі .

2.4. Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний господарський суд зазначив, що:

- Виконавчий комітет Баришівської селищної ради, приймаючи оскаржуване рішення від 14 липня 2017 року №58, вийшов за межі наданих йому повноважень, передбачених статтею 30 та частиною другою статті 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки цей орган з 16 березня 2010 року не має права на надання згоди на реєстрацію права власності на нерухоме майно;

- суду не надано належних і допустимих доказів того, на підставі яких документів надавалась згода Баришівській районній раді на реєстрацію права спільної власності територіальних громад;

- позивач надав докази належності йому суб'єктивного матеріального права, на захист якого він подав позов.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2018 року, Баришівська районна рада Київської області звернулася з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги Баришівська районна рада Київської області зазначила про те, що:

- реєстрація позивачем права на 100/100 частин цілісного майнового комплексу відбулася у незаконний спосіб і перешкоджає реєстрації права власності громади Баришівського району на 28/100 частин нежитлової (адміністративної) будівлі з господарською будівлею та спорудами за адресою: вул. Київський шлях (колишня Леніна), 20, смт Баришівка, Київська область;

- висновок апеляційного суду про порушення відповідачем статті 30 та частини другої статті 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є помилковим, оскільки зроблений без урахування підпункту 1 пункту а статті 29 цього Закону;

- ТОВ Баришівська друкарня просило скасувати рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області від 14 липня 2017 року № 58 без заявлення вимог щодо скасування або визнання права власності, тому вказаний спір є публічно-правовим та не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.

4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

4.1. Оскільки Баришівська районна рада Київської області оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо юрисдикції цього спору

4.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

4.3. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

4.4. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС України).

4.5. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

4.6. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

4.7. Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних/господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

4.8. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

4.9. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

4.10. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

4.11. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

4.12. Спір у справі, що розглядається, стосується права приватної власності на частину цілісного майнового комплексу, оскільки позивач обґрунтовує позовні вимоги наявністю у нього права власності на весь майновий комплекс, відсутністю права власності щодо 28/100 спірного майна у відповідача і, як наслідок, відсутністю в останнього підстав для прийняття рішення від 14 липня 2017 року № 58. У зв'язку з викладеним між позивачем та відповідачем існує спір про приватне право, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Щодо суті заявлених вимог

4.13. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

4.14. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

4.15. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

4.16. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.17. Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

4.18. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

4.19. Разом з тим, оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (стаття 27 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав.

4.20. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

4.21. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд правильно відмовив у задоволенні позову, однак така відмова мала б обґрунтовуватись наведеними вище нормами.

4.22. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

4.23. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.24. За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові.

4.25. У зв'язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції, зміною мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та залишенням у силі резолютивної частини цього рішення відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ Баришівська друкарня .

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Баришівської районної ради Київської областізадовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2018 року у справі № 911/3594/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 21 березня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Баришівська друкарня на користь Баришівської районної ради Київської області 3200 (три тисячі двісті) гривень судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Л. І. Рогач Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич Н. П. Лященко О. Г. Яновська