Постанова

від 27.03.2019 по справі 6/363

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2019 р. Справа№ 6/363

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Комлєв С.В. - адвокат

від відповідача: Барда С.Ю. - представник за довіреністю № 220/80/9 від 11.01.2019

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 28.01.2019, повний текст якого складено 05.02.2019

у справі № 6/363 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Коін

до Міністерства оборони України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. Державне казначейство України

2. Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України

за участю Генеральної прокуратури України

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 Товариство з обмеженою відповідальністю Грін Коін звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог) 6 521 666,67 грн. основного боргу, 6 879 378,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 807 154,65 грн. - 3 % річних, 7 601 136,84 грн. втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з інвестиційним договором про спільну діяльність № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 і договором про компенсацію пайової участі (паю) № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн. за викуп паю Міністерства оборони України. У подальшому судовими рішеннями зазначені договори було визнано недійсними, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача отриманих ним грошових коштів у сумі 6 521 666,67 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018, з урахуванням ухвали про виправлення арифметичної помилки від 05.11.2018:

- рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 6/363:

1. скасовано у частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 6 521 666,67 грн. - у цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову, стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Коін 6 521 666,67 грн.;

2. скасовано у частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 807 154,65 грн. 3 % річних, 7 601 136,84 грн. інфляційних втрат - справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва;

3. у решті (в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 6 879 378,42 грн.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 6/363 залишено без змін.

Під час нового розгляду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с. 213-215 т. 4), в якій позивач збільшив розмір заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, в сумі 9 785 898,65 грн. та 3% річних в сумі 2 010 102,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019, повний текст якого складено 05.02.2019, у справі № 6/363 позов в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3% річних в сумі 1 860 551,10 грн. та інфляційні втрати в сумі 9 785 898,65 грн., в частині стягнення 3% річних у розмірі 149 550,90 грн. відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач починаючи з 08.04.2009 є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення коштів у розмірі 6 521 666,67 грн., обов'язок з повернення яких, встановлено постановою Верховного Суду від 04.09.2018 у цій справі, проте позивачем при розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних допущено помилку.

Не погоджуючись з рішенням, 11.02.2019 Міністерство оборони України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 6/363 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, інфляційних втрат, а також витрат на оплату судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права (ст. 86 ГПК України), а також з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 625 ЦК України).

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:

- повернення отриманого за правочином, який визнано недійсним, не може вважатися грошовим зобов'язанням, а відтак, до вказаного обов'язку не може бути застосована відповідальність, встановлена в ст. 625 ЦК України;

- до стягнення з відповідача на користь позивача 6 521 666,67 грн. у цій справі присуджено постановою Верховного Суду від 04.09.2018, тому лише з цієї дати можна говорити про наявність між сторонами у справі саме грошового зобов'язання, а відтак, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до вказаної дати є необґрунтованим;

- відповідач був позбавлений можливості користуватись коштами 6 521 666,67 грн., адже вказані кошти використані на будівництво житла для військовослужбовців;

- рішенням суду у цій справі встановлено, що інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006, договір № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 та додаткова угода № 1 від 25.03.2006 до договору № 11/008/03-062/ОЦс є недійсними з дати винесення постанови Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 у справі №15/34-08-725, а відтак, саме з 08.04.2009 кошти у сумі 6 521 666,67 грн. є безпідставно збереженими та мали бути повернуті відповідачем позивачеві, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за 2007 та 2008 роки не підлягають задоволенню, а вимога щодо стягнення інфляційних втрат за 2009 рік підлягає коригуванню;

- на сьогодні питання забезпечення Збройних Сил України є одним з найпріоритетніших з огляду на необхідність вжиття заходів для відсічі збройної агресії Російської Федерації, а також повернення окупованих територій, а судове рішення про стягнення з відповідача коштів спричинятиме зменшення відповідних видатків на забезпечення життєдіяльності та функціонування Збройних Сил України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2019 справа № 6/363 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.

Ухвалою від 04.03.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 6/363;

- встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 20.03.2019;

- роз'яснено учасникам процесу, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- розгляд справи № 6/363 призначено на 27.03.2019 о 15:00;

- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

Станом на 27.03.2018 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Треті особи та Генеральна прокуратура України представників в судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб та Генеральної прокуратури України за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

15.03.2006 позивач та відповідач уклали інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс (далі Інвестиційний договір) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Предметом договору є спільна діяльність сторін з проектування та будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, розташованому за адресою: військове містечко № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2).

23.03.2006 позивач та відповідач уклали договір № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі (далі Договір про компенсацію пайової участі), за умовами якого позивач зобов'язався компенсувати вартість пайової участі (паю) відповідача в Інвестиційному договорі шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), яке становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України і складається з: бойлерної - 311,9 м 2 ; комплексу біля басейну - 1 380,9 м 2 , який складається з басейна-1 - 1 050 м 2 та басейна-2 - 425 м 2 ; бігової доріжки - 623,3 м 2 ; казарми - 417,7 м 2 ; спортивного залу № 1 - 1135,4 м 2 ; спортивного залу № 2 та адміністративного корпусу - 651,3 м 2 . Викуп позивачем пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі здійснюється за 7 826 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

11.10.2007 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн. згідно з платіжним дорученням № 4 (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони України за договором від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс та договором від 23.03.2006 № 11/008/03-062/ОЦс без ПДВ).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2009, у справі № 15/34-08-725 за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, ТОВ Грін Коін , ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест про визнання договорів та додаткової угоди до договору недійсними позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсними Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі.

У вказаній постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 у справі № 15/34-08-725 встановлено, що 23.01.2008 Департамент фінансів направив Генеральній прокуратурі України лист № 248/13/15, яким повідомив, що 11.10.2007 від позивача на рахунок відповідача у Державному казначействі України надійшли кошти у сумі 6 521 666,67 грн. (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони України за договорами від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс та від 23.03.2006 № 11/008/03-062/ОЦс), які зараховано до спеціального фонду державного бюджету та використано на будівництво житла для військовослужбовців згідно з розподілами Департаменту будівництва, визначеного відповідальним виконавцем бюджетної програми 2101190 Будівництво (придбання) службового житла для військовослужбовців Збройних Сил України .

Водночас рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2008 у справі № 15-17/183-07-7032, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2007 за нововиявленими обставинами, у задоволенні позову ТОВ Грін Коін до Міністерства оборони України про визнання дійсним договору про компенсацію пайової участі та визнання права власності відмовлено з тих підстав, що умови спірного договору суперечать законодавству України; спірне майно перебуває у державній власності, але підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади м. Одеси; умови договору, з якими пов'язаний момент набрання чинності договором та актом прийому-передачі майна, не виконано; договір є нікчемним з огляду на його укладення неуповноваженою особою та без згоди Міністерства оборони України.

Отже, рішеннями Господарського суду Одеської області у справах № 15-17/183-07-7032 і № 15/34-08-725 встановлено, що позивач не набув права розпоряджатися спірним нерухомим майном з огляду на недійсність інвестиційного договору та договору про компенсацію пайової участі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2015 у справі № 6-15/179-09-6390 за позовом Міністерства оборони України до ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: 9 Спортивний клуб, Кабінет Міністрів України, ТОВ Грін Коїн , про визнання права власності та за зустрічним позовом ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: 9 Спортивний клуб, ТОВ Грін Коїн про визнання права власності, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, визнано за Міністерством оборони України право власності на об'єкти нерухомості: нежитлові будівлі військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), що розташовані на земельній ділянці загальною площею 5 995,5 м 2 ; у задоволенні зустрічного позову ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест до Міністерства оборони України про визнання права власності відмовлено.

При вирішенні спору у справі № 6-15/179-09-6390 судами було досліджено питання користування Міністерством оборони України спірним майном і встановлено, що це майно до теперішнього часу перебуває у користуванні 9 Спортивного клубу та обліковується в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 916/2122/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014, визнано недійсним з моменту укладення договір від 03.10.2007 купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м 2 за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський 2а, укладений між ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест і ТОВ Грін Коін . Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи № 916/2122/13 не встановлено жодних обставин, які б свідчили про фактичне перебування спірного майна у володінні ПП Інвестиційна компанія Юг-Інвест , висновки суду першої інстанції про добросовісне набуття цього майна зазначеною особою, а також про відсутність підстав для його витребування апеляційний суд визнав безпідставними, враховуючи також те, що а ні прокурором, а ні Кабінетом Міністрів України віндикаційний позов у справі № 916/2122/13 заявлено не було.

Встановлені судовими рішеннями у цій справі обставини сторонами не заперечуються.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що з огляду на визнання недійсними Інвестиційного договору та Договору про компенсацію пайової участі відповідач має повернути позивачу отримані за вказаними договорами кошти та сплатити проценти за користування ними, інфляційні втрати та 3 % річних.

Предметом розгляду у цьому провадженні, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 9 785 898,65 грн. та 3% річних в сумі 2 010 102,00 грн.

Частково скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017, у справі № 6/363 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського у своїй постанові від 02.05.2018, серед іншого, вказав на те, що:

- оскільки Інвестиційний договір, Договір про компенсацію пайової участі і додаткову угоду до нього визнано недійсними у судовому порядку, грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн. є безпідставно збереженими і мали бути повернуті відповідачем позивачеві на підставі положень статей 216, 1212 ЦК України;

- Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала висновок про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто положення цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань;

- отже, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України;

- колегія суддів акцентувала, що за змістом частини 1 статті 47, частини 1 статті 43 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом;

- з огляду на вимоги наведених норм ГПК України господарський суд має з'ясувати обставини, пов'язані із правильністю здійснення позивачем розрахунку, та надати оцінку доказам, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми заявлених до стягнення нарахувань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо із поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем);

- колегія суддів погодилась з наведеними у касаційній скарзі доводами позивача про те, що з моменту визнання недійсними договорів між сторонами на підставі судових рішень договірні правовідносини сторін з огляду на положення статей 216, 1212 ЦК України трансформувалися на обов'язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти у сумі 6 621 666,67 грн., тобто на грошове зобов'язання. У разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються 3 % річних та інфляційні збитки, однак достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), та має бути проведено лише в ході нового розгляду справи у цій частині.

Частиною 1 ст. 316 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Щодо обставин справи з урахуванням вказаних вказівок суду касаційної інстанції слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Отже, з визнанням недійсним Інвестиційного договору та Договору про компенсацію пайової участі у відповідача виник обов'язок повернути позивачу грошові кошти, отримані на виконання вказаних договорів.

В силу приписів статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 та Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Вказаними спростовуються послання відповідача на те, що повернення отриманого за правочином, який визнано недійсним, не може вважатися грошовим зобов'язанням, і що до вказаного обов'язку не може бути застосована відповідальність, встановлена в ст. 625 ЦК України.

Оскільки Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі визнано недійсними рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725, то обов'язок по поверненню коштів у сумі 6 521 666,67 грн. у відповідач виник саме з дати набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а саме з 07.04.2009 (дата винесення Одеським апеляційним господарським судом постанови у справі № 15/34-08-725), а простроченим вказаний обов'язок, відповідно, є починаючи з 08.04.2009.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку повернути позивачу грошові кошти в сумі 6 521 666,67 грн., є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Щодо посилань відповідача на те, що до стягнення з відповідача на користь позивача 6 521 666,67 грн. у цій справі присуджено постановою Верховного Суду від 04.09.2018, і тому лише з цієї дати можна говорити про наявність між сторонами у справі саме грошового зобов'язання, а відтак, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до вказаної дати є необґрунтованим, - колегія суддів зазначає, що обов'язок повернути грошові кошти в сумі 6 521 666,67 грн. виник у відповідача саме з дати визнання недійсними Інвестиційного договору та Договору про компенсацію пайової участі, в той час як постановою Верховного Суду від 04.09.2018 у цій справі лише підтверджено наявність такого обов'язку.

Посилання відповідача на те, що він був позбавлений можливості користуватись коштами 6 521 666,67 грн., оскільки вказані кошти використані на будівництво житла для військовослужбовців, колегією суддів до уваги не приймаються, адже ст. 625 ЦК України не встановлює обов'язковою умовою для її застосування саме фактичне користування боржником грошима, такою умовою є виключно факт прострочення грошового зобов'язання.

Щодо періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.

Позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 213-215 т. 4) визначає період їх нарахування з 02.07.2008 по 08.10.2018.

Однак, враховуючи, що обов'язок відповідача з повернення грошових коштів в сумі 6 521 666,67 грн. є простроченим з 08.04.2009, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до 08.04.2009 не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

При цьому колегією суддів здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період з 08.04.2009 по 08.10.2019 та встановлено, що сума інфляційних втрат за вказаний період становить суму, більшу за заявлену позивачем, а сума 3 % річних - 1 860 551,10 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 9 785 898,65 грн., а 3 % річних - за уточненим розрахунком суду в сумі 1 860 551,10 грн.

Посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що на сьогодні питання забезпечення Збройних Сил України є одним з найпріоритетніших з огляду на необхідність вжиття заходів для відсічі збройної агресії Російської Федерації, а також повернення окупованих територій, а судове рішення про стягнення з відповідача коштів спричинятиме зменшення відповідних видатків на забезпечення життєдіяльності та функціонування Збройних Сил України, колегією суддів до уваги взято бути не може, оскільки вказані обставини не визначені законом як підстава для звільнення відповідача від встановленого чинним законодавством обов'язку сплатити інфляційні втрати та 3 % річних, нарахованих на суму, яка є простроченою починаючи з 08.04.20109.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 6/363 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 6/363 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 6/363 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 6/363.

Повний текст постанови складено: 01.04.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов